Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23492/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/23492/21 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Кравченка К.В., Зуєвої Л.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року, прийняте у складі суду судді Єфіменка К.С. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 28 вересня 2021 року №510323000010668 про відмову у видачі посвідки замість втраченої ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 нову посвідку замість втраченої нею посвідки серії НОМЕР_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року адміністративний позов громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 28 вересня 2021 року №510323000010668 про відмову у видачі посвідки замість втраченої ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_1 нову посвідку замість втраченої нею посвідки серії НОМЕР_1 .. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Державна міграційна служба України не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а створена як орган владних повноважень з тими ж функціями, тому не приймало рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання. Апелянт вказує, що в матеріалах особової справи позивача міститься свідоцтво про шлюб, проте відсутні відомості щодо легалізації вказаного документа, тому укладення шлюбу як підстава надання дозволу на імміграцію не має свого офіційного підтвердження, через те, що документ, який це підтверджує не має своєї юридичної дії на території України. Крім того, апелянт вказує, що до дискреційних повноважень ГУ ДМС України в Одеській області належить вирішення питання щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні, що не було враховано судом першої інстанції. Позивач надала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2004 року громадянці В`етнаму ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково. 06 лютого 2010 року Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області громадянці В`етнаму ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію в Україну. 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за адміністративною послугою, пов`язаною із видачею нової посвідки, замість посвідки серії НОМЕР_1 , яка була втрачена нею. Позивачем надана довідка ГУ НП в Одеської області ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеської області від 16.08.2021 року №36/2-20-13384 про втрату посвідки. 28 вересня 2021 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області було прийняте рішення про відмову в обміні бланку посвідки із посиланням на п.п.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що приписи Порядку № 321 не надають право відповідачу при розгляді заяви про обмін посвідки перевіряти обґрунтованість підстав її оформлення, відсутність доказів проведення службової перевірки за фактом безпідставного оформлення та видачі позивачу посвідки на постійне проживання. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Відповідно приписів п.1, п.2 постанови Кабміну України №321 від 25.04.2018 року «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Пунктом 7 Порядку № 321 передбачені підстави для обміну посвідки, зокрема, досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Відповідно до п. 9 Порядку оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів». За приписами п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства, зокрема для обміну посвідки, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32-34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі. У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п.22 Порядку № 321). Пунктом 42 Порядку №321 визначено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи. Пошук у Реєстрі інформації щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися). До запровадження органами реєстрації внесення до Реєстру відомостей про місце проживання особи в установленому законодавством порядку, відомості про реєстрацію місця проживання, які подаються іноземцем або особою без громадянства, перевіряються за даними обліку територіального органу ДМС. Згідно пунктів 43 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. Як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 28 вересня 2021 року №510323000010668, підставою для відмови слугував пп. 3 п. 62 Порядку №321, а саме: дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржуване рішення від 28 вересня 2021 року №510323000010668 не містить посилань, які самі відомості щодо позивача не були підтверджені даними з баз даних Реєстру, картотек, про що також вірно зазначено судом першої інстанції. Так, за приписами п.42-45 Порядку № 321, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи. Пошук у Реєстрі інформації щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися). До запровадження органами реєстрації внесення до Реєстру відомостей про місце проживання особи в установленому законодавством порядку відомості про реєстрацію місця проживання, які подаються іноземцем або особою без громадянства, перевіряються за даними обліку територіального органу ДМС. Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. Якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС. У разі коли втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана іншим територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, для підтвердження видачі не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального органу / територіального підрозділу ДМС надсилається запит. Перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі "Службові відмітки" заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу / територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну. За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу / територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС. У разі коли під час порівняння фотозображень не встановлено тотожність зображеної на них особи або виявлено невідповідність відомостей, зазначених у запиті, даним, наведеним у заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, про це повідомляється територіальному органу / територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, для вжиття додаткових заходів з ідентифікації іноземця або особи без громадянства і з`ясування обставин виникнення розбіжностей. Відповідно до п.46 Порядку після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні. Пунктом 73 Порядку № 321 визначено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС. Матеріали справи не містять доказів проведення службової перевірки за фактом безпідставного оформлення та видачі позивачці посвідки на постійне проживання, не містять відомості про рішення про скасування посвідки на постійне проживання або визнання її недійсною, а тому твердження відповідача щодо наявності порушення законодавства є лише непідтвердженим припущенням, яке суд не може розглядати як аргумент проти вимог позивачки. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 також не приймалось. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області жодних належних доказів на підтвердження правомірності рішення, яке є предметом оскарження, до суду надано не було. Судом першої інстанції також вірно встановлено, що при видачі посвідки позивачу на постійне проживання була проведена перевірка законності залишення позивачки на постійне проживання на території України, будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію виявлено не було та визнано позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання їй посвідки на постійне проживання в Україні. Вказане рішення є чинним. З наведеного вбачається, що позивачка користувалась протягом тривалого часу посвідкою на постійне проживання в Україні, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, якою користувалась з 2004 року. Крім того, щодо доводів апелянта, що Державна міграційна служба України не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, колегія суддів зазначає, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270). У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд вказав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до сформованої Верховним Судом практики, зокрема викладеної у постановах від 10.09.2020 у справі № 420/5772/18, від 06.10.2020 у справі № 804/958/17, від 10.10.2020 року у справі №804/958/17, від 03.12.2020 року у справі № 805/2173/16-а, від 30.12.2020 року по справі 805/4361/17-а, у випадку, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи. Таким чином, у межах спірних правовідносин саме Державна міграційна служба є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у частині наданих повноважень у сфері міграції, громадянства та імміграції (крім протидії нелегальній міграції та контролю за додержанням громадянами і службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи), чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. Викладене в сукупності є підставою для визнання протиправним та скасування рішення рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 28 вересня 2021 року №510323000010668 про відмову у видачі посвідки замість втраченої ОСОБА_1 . Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголосив, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. З матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутні жодні зауваження щодо змісту та форми долучених позивачем документів до заяви-анкети від 21 вересня 2021 року про обмін посвідки. Щодо доводів апелянта про дискреційність повноважень ГУ ДМС України в Одеській області, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, повноваження відповідача в частині скасування дозволу на імміграцію та здійснення видачі посвідки на постійне проживання не належать до дискреційних, оскільки у контексті обставин даної справи правомірним може вважатися тільки одне з двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам. Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, колегія суддів вважає, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту порушеного права беззаперечно повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II). Враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини неправомірності оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів вважає, що саме зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні позивачу є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року по справі за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: К.В. Кравченко Суддя: Л.Є. Зуєва