Постанова 4854 № 420/21375/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/21375/21 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 по справі № 420/21375/21 за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною, необґрунтованою, недійсною, що не підлягає виконанню та скасування постанови, заборонити відповідачу вчиняти певні дії та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним адміністративним позовом у якому просила визнати протиправною, необґрунтованою, недійсною, що не підлягає виконанню та скасування постанови від 29.09.2016 ВП 51259786, заборонити відповідачу вчиняти певні дії та зобов`язання вчинити певні дії. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 15.12.2021 позов ОСОБА_1 до ДВС Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною, необґрунтованою, недійсною, що не підлягає виконанню та скасування постанови від 29.09.2016 ВП 51259786, заборонити відповідачу вчиняти певні дії та зобов`язання вчинити певні дії - повернув позивачу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення, зокрема на передчасності висновків суду першої інстанції. Також, вказує на те, що відповідачем у справі порушуються її права, що вона є жертвою порушень. Зауважує про відсутність заборгованості, яка була стягнута виконавчою службою та відраховується з її пенсії. Також, апелянт зазначає про виконання нею вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху у тому об`ємі, в якому їх можливо було виконати нею, тощо. Додатково апелянт наголошувала на тому, що про інші постанови ДВС відсутні позовні вимоги, предмет позову і відсутні обставини стосовно інших постанов ДВС. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Постановляючи ухвалу про повернення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачкою підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними. Колегія суддів вважає цей висновок суду першої інстанції правильним з огляду на таке. Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021, на підставі положень частини 1 статті 169 КАС України, позовну заяву залишено без руху та позивачці наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції зазначив, що відповідно пункту 2 та абз. 2 п.2 прохальної частини позову, позивачем заявлено позовні вимоги шляхом визнання незаконною, протиправною, необґрунтованою, такою що не підлягає виконанню (стосовно п.1 вимог); заборонити відповідачу вчиняти певні дії (стосовно абз.2 п.2 вимог), однак кожна з таких заявлених вимог є окремою формою захисту прав та інтересів особи яка звертається до суду, тобто позивачу необхідно визначитись чим саме в даному випадку порушено його права та інтереси у відповідності до приписів статей 5, 160 КАС України, також суд першої інстанції вказав на те, що КАС України не передбачено способу захисту порушених прав шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії згідно позовних вимог викладених у позовній заяві. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивачем подано даний адміністративний позов з пропуском строку, визначеного ст. 181 КАС України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.287 КАС України (у чинній редакції) та не наведено належного обґрунтування причин його пропуску. Також судом першої інстанції встановлено, що до позовної заяви доказів сплати судового збору позивачем не надано. У вказаній ухвалі судом роз`яснено, що у разі не усунення зазначених в ухвалі недоліків позовна заява буде повернута позивачу . На виконання вимог ухвали суду від 15.11.2021 позивачкою подано уточнену позовну заяву та клопотання про поновлення строку звернення до суду, про звільнення від сплати судового збору та інші клопотання. В заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду зазначено про неодноразове звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправною та скасування постанови ДВС від 29.09.2016 ВП №51259786/17 та вказано, що КАС України не позбавляє права повторного звернення до суду. З огляду на зазначене, позивачка просила вважати, що позовну заяву подано повторно у розумні строки та просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити відповідний строк звернення до суду. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача апеляційний суд виходить із наступного. За змістом частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням. На підставі 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно пункту 1 частини 2 статті 287 КАС України, у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, свобод чи інтересу. Як вбачається з матеріалів адміністративного позову позивачка оскаржує постанову відповідача від 29.09.2016 ВП № 51259786, та зазначає , що остання отримана нею 31.01.2017. При цьому до суду для захисту своїх прав та інтересів ОСОБА_1 звернулась лише 08.11.2021, тобто з пропуском встановленого Кодексом адміністративного судочинства України десятиденного строку звернення до суду. Залишаючи позовну заяву без руху, ухвалою від 15.11.2021 позивачці було зазначено про необхідність надання доказів поважності причин пропуску такого строку. Однак, суд першої інстанції виснував, що надаючи уточнений адміністративний позов 10.12.2021, на виконання вказаної вище ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021, ОСОБА_1 повторно надала клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено обставини, аналогічні вказаним у клопотанні, що було надано разом із позовом, та за результатами розгляду якого суд першої інстанції не знайшов обґрунтованих підстав для його задоволення. Так, зокрема ОСОБА_1 зазначила, що вона неодноразово зверталась до суду із позовом, однак, через різні підстави, в тому числі не усунення недоліків позовної заяви, судом поверталась її позовна заява, або позовні вимоги залишені без розгляду. Водночас, зазначені ухвали суду у справах, на її думку, не позбавляють її права на повторне звернення до суду (а.с.91). Колегія суддів зазначає, що після повернення позовної заяви в рамках розгляду інших справ, позивач не обмежена у праві повторного звернення до суду з аналогічними вимогами, проте її повторно подана позовна заява має відповідати вимогам закону, зокрема, в частині дотримання строків звернення до суду або наявності підстав для їх поновлення. Вирішуючи спірне питання щодо пропуску строку суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2019 року, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року по справі № 420/5247/19, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції в (м. Одеса) в частині позовних вимог про визнання постанов від 02.10.2013 ВП № 40011448; від 31.05.2016 ВП № 51259786; від 29.09.2016 ВП №51259786 незаконними, протиправними та такими, що порушують права та інтереси, визнання відсутності заборгованості, стягнення заборгованості з урахуванням інфляційного коефіцієнту, штрафу та пені, зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду відповідно до п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України. Зокрема відповідно вказаної ухвали підставою залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання постанови від 29.09.2016 ВП № 51259786 незаконною, протиправною та такою, що порушує права та інтереси, є пропуск позивачем строку звернення до суду. Проте, подаючи апеляційну скаргу апелянт зауважила, що про інші постанови ДВС відсутні позовні вимоги, предмет позову і відсутні обставини стосовно інших постанов ДВС. Так апелянт посилається на преюдиційність рішення Верховного Суду від 08.05.2019 по справі № 815/893/17, якою підтверджується вчасне користування ОСОБА_1 своїми правами та вчасне звернення із позовною заявою про оскарження постанови ДВС від 29.09.2019 ВП №51259786/17. Натомість колегія суддів звертає увагу на інше рішення Верховного Суду від 22.11.2021 по справі № 420/14729/20, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року (суддя Білостоцький О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (судді: Танасогло Т.М., Димерлія О.О., Єщенко О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення. Дане судове рішення апеляційний суд вважає таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Так, у зазначеному рішенні вказано, що згідно даних Діловодство спеціалізованого суду було встановлено, що 13.02.2017 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просила, в тому числі: - визнати незаконною, протиправною, такою, що порушує права та інтереси, та такою, що не відповідає вимогам законодавства України та принципам верховенства права постанову від 29.09.2016 №51259786, незаконно складену державним виконавцем Карамарковою Т.А. про примусове стягнення з позивача пенсії, заборгованості (що не відповідає дійсності) в розмірі 1288,80 грн., по заяві не уповноваженого стягувача, відповідача УПФУ, на підставі виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2015 року № 815/5032/15 та про стягнення виконавчого збору у розмірі 128,88 грн., видатки на проведення виконавчих дій у розмірі 89,90 грн., які всього у сумі складають 1507,58 грн. Постанова від 29.09.2016 № 51259786 про незаконне стягнення з позивача пенсії і без того катастрофічно недостатньої, такої, що не забезпечує її життя. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 по справі № 815/893/17 вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_1 було залишено без розгляду, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року по справі № 815/893/17, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі №815/893/17 в частині залишення позовної заяви без розгляду було скасовано та направлено справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи постанову від 08.05.2019 по справі № 815/893/17, Верховний Суд зазначив, що судами не перевірено чи були направлені відповідачем спірні постанови на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Докази надіслання Білгород-Дністровського міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області постанов про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача в матеріалах справи відсутні (пп.33, 34 постанови Верховного Суду). Ухвалою суду від 17.07.2019 по справі № 815/893/17 адміністративний позов ОСОБА_1 був повернутий позивачу у зв`язку із невиконанням позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 та ухвалою Верховного суду від 10 вересня 2019 року. Водночас, 05.09.2019 позивач повторно звернулась з аналогічними позовними вимогами до Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5247/19. Ухвалою суду від 10.09.2019 про відкриття провадження у справі, судом на виконання постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року по справі №420/5247/19 було зобов`язано позивача надати до суду докази отримання оскаржуваних постанов та зобов`язано Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП № 40011448; ВП № 51259786, з доказами отримання оскаржуваних постанов позивачем. 20 вересня 2019 року, як встановлено судом першої інстанції згідно бази даних автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду, позивачем надані докази отримання постанови про відкриття виконавчого провадження а саме: постанова про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 від 29.06.2019 ВП № 51259786 в сумі 1288,80 грн., виконавчий збір у розмірі 128,80 грн., витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 89,90 грн., а саме: копія конверту, результати пошуку на сайті Укрпошта про те, що поштове відправлення вручено адресату 31.01.2017, що не заперечується позивачем. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 420/5247/19, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020р., позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції в (м. Одеса) в частині позовних вимог про визнання постанов від 02.10.2013 ВП № 40011448; від 31.05.2016 ВП № 51259786; від 29.09.2016 ВП № 51259786 незаконними, протиправними та такими, що порушують права та інтереси, визнання відсутності заборгованості, стягнення заборгованості з урахуванням інфляційного коефіцієнту, штрафу та пені, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без розгляду. Як зауважив суд першої інстанції, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін у вказаній справі № 420/5247/19, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності у позивача об`єктивних перешкод для вчасного звернення до суду, оскільки саме через неявку у судові засідання позивача без поважних причин первинний позов ОСОБА_1 (справа № 815/3928/16) був залишений без розгляду, тобто з підстав, що безпосередньо від неї залежали. Згодом, інші позови були повернуті ОСОБА_1 через невиконання нею вимог ухвал про залишення позову без руху. При цьому судова колегія зазначила, що позивач звернулася до суду з пропуском строку, вона не наводить та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали їй своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про правильність рішення суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині оскарження постанов виконавчого провадження серед яких є постанова від 29.09.2016 № 51259786. Отже, в аспекті оцінки аргументів сторін Верховним Судом по справі № 420/14729/20 апеляційний суд дійшов висновку, про правильність висновку суду першої інстанції про повернення позову. Колегія суддів поряд з викладеним вважає за доцільне наголосити апелянту на тому, що строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням, а її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах. Аналізом вимог ст. 122 КАС України слідує, що початок строку звернення починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. При цьому, в даному випадку мова йде не про те, коли особа отримала особисто рішення суб`єкта владних повноважень, а про те, коли вона фактично дізналася про наявність такого рішення, яке порушує її права та охоронювані законом інтереси. В свою чергу поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Але зазначені обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами того, що особа не мала реальної можливості дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. За вказаного, колегія суддів у даному випадку вважає що прийняття судами рішень у справах №815/893/17 та № 420/5247/19, а саме повернення позивачу адміністративного позову та залишення без розгляду адміністративного позову в частині, не може вважатись поважною причиною для звернення позивача до того ж самого суду з такими ж вимогами з пропуском законодавчо встановленого строку вже у іншій адміністративній справі. Приписами частин 1, 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. При цьому, КАС України не передбачає переривання або зупинення строку звернення до адміністративного суду, а повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, але в межах строків, визначених статтею 122 КАС України. Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах. Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Колегія суддів звертає увагу на Практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, відповідно до якої право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996 р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980 р.). Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Водночас, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані: захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення, тощо. З огляду на зазначені вище обставини, оскільки як правильно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 пропустила передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду, та нею на виконання ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху не надано належних доказів поважності причин пропуску цього строку. Враховуючи все викладене вище, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були наявні усі передбачені чинним законодавством підстави для повернення позовної заяви згідно статті 169 КАС України. Таким чином з огляду на те, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а причини пропуску строку, які наведені позивачем в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду визнано неповажними, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню. Доводи апелянта стосовно врахування судом першої інстанції інших виконавчих проваджень колегія суддів відхиляє, оскільки як вже зазначалось вище позивачка неодноразово зверталась до суду із позовними вимогами про визнання незаконними та протиправними постанов виконавчого провадження, серед яких була і постанова від 29.09.2016 ВП № 51259786. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 по справі № 420/21375/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.