Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/20690/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 травня 2022 року м. Дніпросправа № 160/20690/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 в адміністративній справі №160/20690/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 03.08.2021 року №047150013983; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 1 періоди роботи: з 12.06.2013 по 04.12.2013, з 16.12.2013 по 16.05.2014, з 24.05.2014 по 27.07.2014; з 17.07.1992 по 31.07.1998,з 07.02.2003 по 14.04.2003, з 05.05.2008 по 10.06.2013. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2021 року про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 позовні вимоги задоволені повністю. 24.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 160/20690/21. В обґрунтування вимог заяви позивачем зазначено, що ним у справі понесено витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 7500, грн., які мають бути відшкодовані відповідачем, оскільки звернення за правничою допомогою та витрати пов`язані з протиправними діями відповідача. Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 в задоволенні клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно частини другої вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Надаючи оцінку доказам підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. До заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу, додано: копію договору про надання правової ( правничої ) допомоги б/н від 11 жовтня 2021 року; копію акту приймання передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2021р. До позовної заяви позивачем надано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1097290; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність серії ДП № 4941. Разом з тим, умовами договору від 11.10.2021 передбачено, що гонорар (вартість послуг) за цим Договором здійснюється Клієнтом на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Проте, позивачем та його представником ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції доказів проведення оплати за надані послуги правничої допомоги не надано. Таким чином, зазначені обставини ставлять під сумнів відомості, наведені в акті прийому-передачі наданої правничої допомоги у справі щодо понесених витрат у зазначеному розмірі. Відтак, з огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що понесення позивачем витрат на правничу допомогу в межах даної справи у загальному розмірі 7500 грн в даному випадку не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому не підлягають стягненню. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. Обставини, вказані позивачем у апеляційній скарзі, правомірність висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 в адміністративній справі №160/20690/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 травня 2022 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва