Постанова 4824 № 761/20784/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/20784/19 головуючий у суді І інстанції: Мальцев Д.О. провадження №22-ц/824/4409/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 24 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Суханової Є.М., Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.12.2018 року між сторонами було укладено Договір позики, що підтверджується розпискою. Відповідач отримала від позивача у борг грошові кошти у сумі 975786 грн., що на день укладення договору за курсом НБУ становив 35000 дол. США, і зобов`язалася повернути їх до 12:00 07.01.2019 року. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконала, у зв'язку з чим позивач звернувся із позовом та просив стягнути з останньої на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 3425277,20 грн., в тому числі: 975786 грн. - сума позики, 10026,20 грн. - 3% річних, 2439465 - пеня. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 07.12.2018р. а саме: - 975786 грн. основного боргу, 2439465грн. пені та 10026, 20грн. - 3% річних, судовий збір у розмірір 9605грн, а всього 3425277,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9605 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 09.02.2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким вімовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що матеріали справи не містять доказів, про те, що вона була належним чином повідомлена про розгляд справи 09.02.2021 року, і це є обовязковою підставою для скаування заочного рішення. Вважає, що укладений між сторонами договір позики та Акт прийому-передачі від 07.12.2018 року є удаваним правочином, оскільки фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу перстня. Посилається на правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі №654/5481/13-ц, від 08.06.2021 року у справі №662/391/15-ц. ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не подала. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач в судовому засіданні підтвердив, що він належним чином не виконав зобов`язання та кошти в повному обсязі не повернув в строки, визначені в договорі позики, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 975786 грн - сума позики. Також, законом передбачені підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 10 026,20 грн - 3% річних, 2439465грн. - пеня визначена договором. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 (провадження №61-6026св20). Встановлено, що 07.12.2018 року між сторонами було укладено Договір позики (а.с.6-7), відповідно до п.1 якого відповідач отримала від позивача 975786 грн, що на день укладення договору за курсом НБУ становив 35000 дол. США. Зобов`язалася повернути указану суму до 12:00 07.01.2019 року (п.3 указаного договору). Факт отримання 35000 дол. США відповідачем від позивача підтверджується розпискою, написаною власноруч відповідачем (а.с.8). Відповідно до п.4 договору позики, у разі прострочення позичальником термінів поверненя позики він зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2% від суми позики за кожнй день прострочення, починаючи з першого дня. Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 3425277,20 грн, в тому числі: 975786 грн - сума позики, 10026,20 грн - 3% річних, 2439465грн - пені. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки між сторонами виникли відносини на підставі договори позики, відповідач не виконала умов укладеного із позивачем договору позики. Крім того, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернула, а тому боржник зобов`язана сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів, про те, що вона була належним чином повідомлена про розгляд справи 09.02.2021 року, і це є обовязковою підставою для скасування заочного рішення, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки відповідач була повідомлена про день та час розгляду справи, що підтверджується заявою про відкладення розгляду справи (т. 1, а.с. 78), яка знаходиться у матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги про те, що укладений між сторонами договір позики та Акт прийому-передачі від 07.12.2018 року є удаваним правочином, оскільки фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу перстня, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Відповідно до ст. 545 ЦК прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №583/97/19, (провадження №61-13172св19) та від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц (провадження №61-4560 св 21). Вітак, між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, і наявний договір позики та розписка про отримання коштів підтверджують, як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Крім того, в матеріалах справи відсутній Акт прийому-передачі від 07.12.2018 року, на який посилається відповідач у апеляційній скарзі. Також, суд апеляційної інстанції вважає, що фотокартки з зображенням персня, не є належним доказом на підтвердження укладення договору купівлі-продажу. Посилається на правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі №654/5481/13-ц, від 08.06.2021 року у справі №662/391/15-ц. не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки вказані висновки не є релевантними до даних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 192, 207, 549, 533, 551, 611, 625, 1046-1049 ЦК України. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «24» травня 2022 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіЄ.М. Суханова О.І. Сліпченко