Ухвала КЦС ВС № 462/1239/20

УХВАЛА Іменем України 18 травня 2022 року м. Київ справа № 462/1239/20 провадження № 61-458ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в справі за позовом Львівської міської ради до Державного концерну «Лорта», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним ордеру, ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до Державного концерну «Лорта» (далі - ДК «Лорта»), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним ордеру № 134, який виданий 28 серпня 2013 року ДК «Лорта» на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначала, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є власністю територіальної громади м. Львова. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі недійсного ордеру, який був їм виданий ДК «Лорта» неправомірно, оскільки на час видачі такого вказаний гуртожиток належав громаді м. Львова та приміщення № 15 даного гуртожитку було зайнято іншою особою. З урахуванням наведеного, Львівська міська рада просила визнати недійсним ордер № 134, виданий 28 серпня 2013 року ДК «Лорта» на ім`я ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в задоволенні позову відмовлено. До Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав. Судами встановлено, що ухвалою 8-мої сесії шостого скликання Львівської міської ради від 20 вересня 2012 року № 1804 «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова від державного житлово-комунального підприємства державного концерну «Лорта» (далі - ДЖКП ДК «Лорта») гуртожитків на вул. Каховській, 33, вул. Каховській, 35, АДРЕСА_2», ухвалено прийняти у власність територіальної громади м. Львова від ДЖКП ДК «Лорта» гуртожитки на АДРЕСА_2. Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 19 жовтня 2012 року № 439, серед іншого, затверджено акт приймання - передачі гуртожитків на АДРЕСА_2 від ДЖКП ДК «Лорта» у власність територіальної громади м. Львова. Згідно з копією розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 15 жовтня 2013 року «Про прийняття на баланс та обслуговування ЛКП «Сигнівка» гуртожитків ДЖКП ДК «Лорта» на АДРЕСА_2, АДРЕСА_1» № 613, ЛКП «Сигнівка» зобов`язано прийняти на баланс будівлі гуртожитків, розташованих, зокрема, на АДРЕСА_2. Таким чином, судами встановлено, що будинок АДРЕСА_2 перебуває у власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Балансоутримувачем вказаного будинку є ЛКП «Сигнівка». Відповідно до статті 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Статтею 59 ЖК України визначено, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Згідно статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Як вбачається із копії ордера № 134, виданого ОСОБА_2 на право зайняття житлового приміщення у квартирі житловою площею 16,2 кв. м, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 , такий видано 28 серпня 2013 року на підставі рішення адміністрації і профспілкового комітету ДК «Лорта» від 01 березня 2013 року №

84. Відповідно до вимог статті 58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Разом з тим, як встановлено судами, станом на 12 квітня 2013 року, у кімнаті АДРЕСА_1 була зареєстрована та фактично проживала ОСОБА_4 , що підтверджується актом обстеження від 12 квітня 2013 року та довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописку, виданої 12 квітня 2013 року ДЖКП ДК «Лорта» №

243. Таким чином, на час прийняття спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ДК «Лорта», що слугувало видачі ордеру від 28 серпня 2013 року № 134 ОСОБА_2 для проживання в кімнаті АДРЕСА_1 , така була фактично зайнята іншою особою, а саме ОСОБА_4 . Доказів про звільнення житла станом на 28 серпня 2013 року судам попередніх інстанцій не надано. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову. Однак, ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України). Згідно статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Згідно з частиною третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 234/13519/16-ц (провадження № 61-14512св18) вказано, що відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що 28 серпня 2013 року на підставі рішення адміністрації і профспілкового комітету ДК «Лорта» від 01 березня 2013 року № 84 було видано ордер на житлове приміщення, яке вже було зайнято ОСОБА_4 , що суперечило вимогам статті 58 ЖК України на час прийняття оскаржуваного рішення адміністрації і профспілкового комітету ДК «Лорта» від 01 березня 2013 року № 84, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просив ОСОБА_2 у суді першої інстанції. Наведені заявником у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими та по своїй суті зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм законодавства України та не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій. Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановлені із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні. Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в справі за позовом Львівської міської ради до Державного концерну «Лорта», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсним ордеру, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун С. Ю. Бурлаков М. Є. Червинська