Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/576/21

Дата документу 24.05.2022 Справа № 333/576/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/576/21 Головуючий у 1-й інстанції: Круглікова А.В. Провадження №22-ц/807/1154/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Своїм підписом відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає Договір про надання банківських послуг. Банком було виконано умови кредитного договору в повному обсязі та надано відповідачу кредит, а відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку із чим станом на 06 грудня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 16985,27 грн, що складається із заборгованості за тілом кредита 12586,63 грн; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; заборгованості за простроченим тілом кредита 12586,63 грн; 0, 00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 0.00 грн заборгованості за простроченими відсотками; 4398,64 грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахованої пені; 0,00 грн нарахованої комісії. Банк вказав, що законодавством не передбачено вимоги від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми за кредитом. У зв`язку з чим заборгованість до стягнення становить 12586,63 грн, яка складається з наступного: 12586,63 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту та простроченим тілом кредиту). Із урахуванням зазначеного, АТ КБ «ПриватБанк» просили суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 17 жовтня 2013 року у розмірі 12586,63 грн, з яких: 12586,63 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту та простроченим тілом кредиту), а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стянтуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 12586,63 грн заборгованість по кредиту та 2270,00 грн судового збору. 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 , представник, адвокат Кузьмінов Дмитро Валерійович подали до Комунарського районного суду м. Запоріжжя заяву про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у цій справі, яку ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2022 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 , представник, адвокат Кузьмінов Дмитро Валерійовичподали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів відповідача, зазначає, що сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За змістом анкети-заяви від 07 жовтня 2013 року не визначено послгу, яку Банк зобов`язується надати, уклавши цю угоду, а також не визначено тарифи Банку за надання ним послуг, у зв`язку з чим неможливо стверджувати, що відповідачу буи надані кредитні послуги. Банком не доведено факт передання картки відповідачу, який остання заперечує. Відповідно до розрахунку заборгованості вбаячається, що Банк безпідставно здійснює нарахування не передбачених договором відсотків, які частково погашені за рахунок надходжень, а частково позивачем включені до суми сальдо рахунку. Зазначає, що у відповідача фактично існує переплата за рахунком у розмірі 6338,83 грн (12586,63 грн поточне тіло кредиту 16543,60 грн незаконних включень до тіла кредиту 2381,86 грн незаконно погашена пеня), що свідчить про безпідставність пред`явленого у ці справі позову. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ « ПриватБанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000,00 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270 грн (2270 грн х 100 = 227 000,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 12586,63 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якї не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. п.1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Задовольняючи позов суд виходив з того, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими доданими документами. З виписки про рух коштів та картрахунку відповідача, яка є первинним бухгалтерським документом, відповідач активно користувалась кредитним лімтом за допомогою картки, зокрем розраховувалася за покупки товарів та послуг, поповнювала мобільний телефон. Матеріали справи свідчать, що відповідач прийняла зобов`язання з повернення суми кредитного лімту, встановленого на картковий рахунок, проте належним чином їх не виконала, чим порушила умови договору. Факт наявності заборгованості по тілу кредиту, яка виникла на підставі підписаною між сторонами Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та відкритого картрахунку підтверджується наявними в матеріалах цієї справи доказами й не спростований відповідачем. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 17 жотня 2013 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, згідно якої отримала кошти на картковий рахунок (а.с.38). В анкеті-заяві міститься підпис ОСОБА_1 із зазначенням про надання нею згоди на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. У анкеті заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Встановлено, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н від 17 жотня 2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", згідно якої отримала кошти на картковий рахунок. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 39) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не підписані відповідачем. (а.с.40-73). Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 06 грудня 2020 року становить 16985,27 грн, що складається із заборгованості за тілом кредита 12586,63 грн; в т.ч. 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; заборгованості за простроченим тілом кредита 12586,63 грн; 0,00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованості за простроченими відсотками; 4398,64 грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн - нарахованої пені; 0,00 грн нарахованої комісії (а.с.6-20). До позовної заяви позивачем разом з іншими документами надано копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з зазначенням, що дані умови розміщені на офіційному веб-сайті. Відповідно до довідки між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н від 17 жотня 2013 року, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 дата відкриття 05.11.2013, термін дії до 06/17 та № НОМЕР_2 дата відкриття 17.10.2013, термін дії до 08/17 (а.с.37). Згідно з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , станом на 17.10.2013 кредитний ліміт 5400 грн, 03.07.2015 зменшено до 5110 грн, 12.11.2015 збільшено до 7000 грн, 22.07.2018 зменшено до 0,00 грн (а.с.36). Отримання та користування перевипущеними картками підтверджується випискою по рахунку, в якій відображено як зняття кредитних коштів, так і погашення. Предметом позову у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 12586,63 грн (заборгованість за тілом кредиту 12586,63 грн). Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 17 жовтня 2013 року процентна ставка не зазначена. (а.с.38). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Отже, надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути тіло кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), при цьому в дану суму включено заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету -заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Посилання Банку щодо нарахування відсотків за користування кредитом, є необґрунтованими з огляду на відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 17 жовтня 2013 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг які включають і Тарифи за користування в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина України щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с.6-20), а також виписку (а.с.21-36), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після підписання анкети-заяви отримала кредитну картку та користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, розплачувалася за товар в магазині, частково погашала заборгованість за кредитним договором. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту, доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів. Таким чином Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. На підтвердження розміру заборгованості Банком надано три розрахунки заборгованості за договором б/н від 17 жовтня 2013 року (а.с.6-20) та виписка по рахунку ОСОБА_1 (а.с.21-35). З розрахунку заборгованості за договором б/н від 17 жовтня 2013 року станом на 29 лютого 2016, розрахунку заборгованості станом на 30 вересня 2019 та розрахунку заборгованості станом на 06 грудня 2020 та виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що за період з 26 січня 2014 по 29 лютого 2016, з 01 березня 2016 по 06 грудня 2020 Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами, про що свідчить графа 10, 11 «нараховано відсотків» та «сплачено відсотків, нараховано на загальну суму 16543,60 грн. Крім того, як вбачається з даного розрахунку заборгованості, Банком нараховувались відсотки за прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України на загальну суму 4398,64 грн (а.с.20 на звороті), що також сторонами погоджено не було. Банком нараховувалась та списувалась пеня, що також сторонами погоджено не було. Відповідно до розрахунку заборгованості Банком нарахована пеня та штрафи, які не передбачені Анкетою-заявою у сумі 9492,50 грн. Отже, всього за період з 07 жовтня 2013 року по 06 грудня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» здійснено безпідставних нарахувань на суму 26036,10 грн, з них, частина нарахованих відсотків, пені Банком погашена за рахунок надходжень, а частина включена до сальдо витрат за рахуном, що свідчить про необхідність зменшення суми сальдо на відповідні складові. У розрахунку заборгованості зазначено (підсумкова таблиця в кінці розрахунку), що позивачем зі сплачених відповідачем коштів зараховано на погашення заборгованості по пені у сумі 2381,86 грн (а.с.19 на звороті) та у сумі 6475,26 грн (а.с.20 на звороті). Крім того, Банком здійснювалось нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 4398,64 грн, пеня за прострочене зобов`язання у сумі 5925,26 грн, пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у сумі 550 грн (а.с.19, 20 на звороті). Тобто, з наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору, а також списувались відсотки за користування кредитом, що також не було узгоджено сторонами. Внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак в одному випадку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а у іншому випадку заборгованість по тілу кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків та пенею є необґрунтованою. Анкета-заява від 17 жовтня 2013 року, підписана сторонами, не містить як відомостей, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, пені за користування кредитними коштами, так і відомостей про погашення нарахованих процентів, пені за рахунок кредиту. А отже підстави для збільшення кредиту за рахунок погашення нарахованих процентів, пені відсутні. Перевіряючи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , у порівнянні з рухом коштів по виписці за договором б/н ОСОБА_1 , колегією суддів встановлено, що відповідачем було витрачено за спірний період 197067,57 грн, а внесено на погашення заборгованості 207935,94 грн, при цьому в рахунок погашення процентів, відповідно до графи "Відсотки погашені за рахунок кредиту", Банком з внесених грошових коштів ОСОБА_1 було списано 2277,81 грн на сплату відсотків за користування кредитом, які не передбачені Анкетою-заявою та відповідно графи «Погашено заборгованість по пені» Банком з внесених грошових коштів ОСОБА_1 на сплату пені було списано 8857,12 грн (2381,86 + 6475,26), які також не передбачені Анкетою-заявою, всього у сумі 11134,93 грн. Таким чином, фактично отримані та використані кошти були повернуті позичальником добровільно (отримані кошти 197067,57 грн повернуті кошти 207935,94 грн, різниця 10868,37 грн). Отже, із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами у заяві - анкеті б/н від 17 жовтня 2013 року, що свідчить про те, що сплачені відповідачкою кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення, а на погашення відсотків, пені. Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами та пенею, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Суд першої інстанції не врахував вказані обставини справи та положення законодавства та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, в зв`язку з чим заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі досліджені всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, що призвело до ухвалення помилкового рішення суду. З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника адвоката Кузьмінова Д.В. є виправданими. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала кредитну картку, спростовується матеріалами справи, оскільки зі змісту виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що вона періодично користувалась кредитними коштами, сплачувала комунальні платежі, купувала продукти в магазині, поповнювала мобільний телефон, поповнювала кредитну картку, частково погашала заборгованість за кредитним договором. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, ОСОБА_1 має право на компенсацію АТ КБ «ПриватБанк» суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 3405 грн. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича задовольнити. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у цій справі скасувати. Прийняти нове судове рішення наступного змісту. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б\н від 17 жовтня 2013 року залишити без задоволення. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 24 травня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С Кочеткова І.В. Маловічко С.В.