Постанова Полтавський апеляційний суд № 642/2119/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 642/2119/21 Номер провадження 22-ц/814/1114/22Головуючий у 1-й інстанції Бородіна О.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Петренко Олени Миколаївни, представника ОСОБА_1 , на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 09 листопада 2021 року (час ухвалення додаткового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення 09 листопада 2022 року) та ухвалу цього ж суду від 15 листопада 2021 року (час ухвалення додаткового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 15 листопада 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, просила: визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на її користь судові витрати в порядку ст.ст. 133,141 ЦПК України. Заявлені вимоги мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі з 02 вересня 2014 року по 10 січня 2018 року. Їхня спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження та по теперішній час зареєстрована і проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2019 року у справі №641/9121/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 . Сторони проживають окремо. Позивачка створює всі умови для комфортного проживання дитини, має постійний дохід, характеризується позитивно. Вважає, що оскільки донька прихильна до матері, тому місце проживання дитини має бути визначено із матір`ю, так як це буде відповідати інтересам дитини. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2021 року позов задоволений: визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 09 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн та судовий збір у розмірі 908 грн (а.с.97-98). Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, а саме про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн (а.с.101). В апеляційній скарзі на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 09 листопада 2021 року адвокат Петренко О.М., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат на її користь (а.с.113-114). В обґрунтування доводів апеляційної скарги стверджується, що суд формально вирішив питання судових витрат, залишивши поза увагою безпідставність і необгрунтованість заявленого позову, відсутність спору між сторонами і фактичне зловживання позивачем і її представником своїми процесуальними правами. В апеляційній скарзі на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 15 листопада 2021 року адвокат Петренко О.М., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат (а.с.110 -111). В обґрунтування доводів апеляційної скарги стверджується про наявність обставин, передбачених ч.9 ст.141 ЦПК України, на що вказує відсутність спору між сторонами. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тичкова О.Ю., судді: Пилипчук Н.П., Маміна О.В.( а.с.116-117). Ухвалами Харківського апеляційного суду від 17 січня 2022 року та 07 лютого 2022 року відкрито провадження за апеляційними скаргами адвоката Петренко О.М., представника ОСОБА_1 (а.с.123, 130). Ухвалами цього ж суду від 28 січня 2022 року та 07 лютого 2022 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду 07 квітня 2022 року о 14 год. 50 хв. (а.с.128, 132). У відзиві ОСОБА_2 , наполягаючи на безпідставності доводів апеляційної скарги, просить додаткове рішення залишити без змін. Позивач звертає увагу, що відповідач, отримавши позов, телефоном надіслав погрози у грубій формі на адресу позивача, представник відповідача приймав участь у підготовчому судовому засіданні, проте жодних конструктивних пропозицій щодо врегулювання спору не запропонував. Відповідач рішення суду по суті спору не оскаржив, отже погодився з ним. Окрім загальних фраз відповідач не навів конкретних фактів, які б свідчили про зловживання позивачем та його представником своїми процесуальними правами (а.с.133-137). Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.( а.с.146) Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року справу прийнято до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.. Справу призначено до слухання на 04 травня 2022 року на 10:00 год. ( а.с.148-149) Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а додаткове рішення та ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обидві апеляційні скарги обґрунтовані тим, що позивач, зловживаючи процесуальними правами, звернулася до суду із позовом за відсутності предмета спору, оскільки між сторонами ніколи не існувало спору щодо місця проживання відповідач ніколи не заперечував щодо місця проживання дитини разом з матір`ю. Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною або її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Згідно п.3 ч.2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі. Такий правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 06 вересня 2018 року по справі № 552/2378/17. У постанові Верховного Суду від 12 липня 2019 року (справа № 910/16436/18) викладений правовий висновок про те, що закон (процесуальний) не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе. Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист. Реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року (справа № 638/3792/20) визначені критерії для встановлення факта відсутності предмета спору. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. У справі, що переглядається, позивач пред`явила вимогу про визначення місця проживання малолітньої дитини з нею, мотивуючи вимогу, зокрема, тим, що дитина фактично проживає з нею, позивач повністю піклується про неї. Окрім того, позивач обґрунтовувала позов необхідністю уникнути можливих спорів з цього питання (місце проживання дитини) із відповідачем (а.с.2-6). Отже, фактично мотиви пред`явленого позову обумовлені необхідністю юридичної визначеності у питанні місця проживання дитини, оскільки батьки в порядку ст.160 СК України його (таке питання) не вирішили. Саме по собі пред`явлення одним із батьків, з яким проживає дитина, позову до іншого, який проживає окремо, про визначення місця проживання дитини, навіть за відсутності очевидних непорозумінь, суперечок, сутичок, тощо, не є зловживанням правом. Пред`явлення позову такої категорії свідчить лише про те, що батьки не можуть або не бажають у добровільному порядку (ст.160 СК України) вирішити питання місця проживання їхньої дитини, а звернення до суду з позовом є реалізацією права на отримання судового акта, яким остаточно вирішене питання місця проживання дитини. Як убачається з матеріалів справи, провадження у справі відкрито ухвалою судді від 26 квітня 2021 року, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження (а.с.27). Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Положеннями статті 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Таким чином, підготовче судове провадження - це стадiя судового прoцесу, в якій з`ясовується предмет спoру, позoвні вимoги, заперечення на позoвні вимoги, склад учасників судовoго процесу, вирішення відводів, xарактер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкoдного розгляду справи пo суті, іншими словами, це важлива складова судочинства, що спрямована на створення умов для правильного, безперешкодного та своєчасного розгляду справи по суті. Відповідно до ч.3, ч.4 ст.200 ЦПК України за наслідками підготовчого засідання суд може ухвалити рішення у випадку визнання позову відповідачем або ж у зв`язку з укладенням мирової угоди між сторонами. З матеріалами справи ОСОБА_1 ознайомився 07 травня 2021 року (а.с.32). Перше судове засідання (підготовче), призначене на 24 травня 2021 року, не відбулося у зв`язку з поданою заявою адвоката Петренко О.М., представника ОСОБА_1 , про неможливість участі у зв`язку із відрядженням (а.с.33,40). При цьому адвокат Петренко О.М. не подала суду жодного документа на підтвердження обставини, на яку послалася у заяві. 19 липня 2021 року позивач подала суду письмове клопотання, у якому, зокрема, просила долучити до справи докази існування конфлікта між сторонами (а.с.45-54). Судове засідання (підготовче) не відбулося також і 20 липня 2021 року у зв`язку із поданою адвокатом Петренко О.М., представником ОСОБА_1 , заявою про неможливість участі у зв`язку із відпусткою (а.с.55,56). Заява про відкладення судового засідання і повідомлення суду щодо відпустки адвоката отримані судом у той же день 20 липня 2021 року. Адвокат Петренко О.М., представник ОСОБА_1 , приймала участь у підготовчому судовому засіданні 27 серпня 2021 року, проте, як убачається з протокола судового засідання жодних заяв, клопотань не заявила. Відзив на позов відповідач суду не подав. З наведеного слідує, що процесуальна поведінка адвоката Петренко О.М., представника ОСОБА_1 , не сприяла виконанню завдань цивільного судочинства, у тому числі досягненню цілей, передбачених ст.189 ЦПК України. Тобто, за умови добросовісного виконання адвокатом Петренко О.М., представником ОСОБА_1 , своїх процесуальних прав і обов`язків відповідач (сторона відповідача) у межах підготовчого засідання мав би повідомити суд про своє ставлення до пред`явленого позову, про своє бажання укласти мирову угоду або ж визнати позов; принаймі представник відповідача не був позбавлений можливості довести до відома суду про існування обставин, на які зроблене посилання в апеляційних скаргах. Натомість адвокат Петренко О.М., представник ОСОБА_1 , завчасно отримавши повідомлення про наступне засідання (майже за місяць), в черговий раз у день засідання 24 вересня 2021 року, подала суду заяву про відкладення розгляду справи без долучення будь-яких підтверджуючих документів (а.с.71,75). Перевірка матеріалів справи не дає підстав для висновку про те, що позивач своїми діями ускладнювала розгляд справи чи перешкоджала вирішенню спору по суті. Твердження апеляційних скарг про відсутність спору між сторонами не підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Оскільки апеляційним судом не встановлено обставин, передбачених ч.2 ст.44 ЦПК України, слід визнати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідача про відшкодування судових витрат (витрат на правову допомогу). Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції обґрунтовано керувався вимогами ч.1 і п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України та виходив з того, що оскільки позов задоволений у повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, мають бути відшкодовані за рахунок відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у справі надавалася позивачу на підставі договору-доручення на надання правової допомоги адвокатом від 15.03.2021 року (а.с.17-18). У підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: договір доручення на надання правової допомоги адвокатом від 15.03.2021 року, довідка про отримання коштів за надання юридичних послуг у розмірі 7 500 грн від 12.04.2021 року (а.с.15), акт виконаних робіт від 12.04.2021 року (а.с.14). В апеляційній скарзі відсутні обґрунтовані посилання на порушення судом критеріїв визначених ч.2 ст.137, і ч.3 ст.141 ЦПК України. Враховуючи встановлене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість чи обов`язок скасування або зміни додаткового рішення та ухвали суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційні скарги адвоката Петренко Олени Миколаївни, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 09 листопада 2021 року та ухвалу цього ж суду від 15 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 23 травня 2022 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов