Постанова КЦС ВС № 346/6757/13-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2022 року м. Київ справа № 346/6757/13-ц провадження № 61-6999св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Коломийська міська рада Івано-Франківської області, виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року у складі судді П`ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Горейко М. Д., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позов обґрунтовувала тим, що рішенням Коломийської міської ради від 11 серпня 2004 року № 1031 їй передано у власність 0,1000 га земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі вказаного рішення вона оформила державний акт на право власності на земельну ділянку. Рішенням Коломийської міської ради від 20 грудня 2012 року № 1415-26/2012 їй передано у власність земельну ділянку для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м, однак не оформила документ власності на цю земельну ділянку, оскільки виник спір з відповідачами з приводу суміжного землекористування, а саме: відповідачі самовільно приєднали частину земельної ділянки та розпочали будівництво огорожі, заявивши, що згідно державних актів, є власниками земельної ділянки. У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 22 лютого 2006 року ОСОБА_3 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданий 13 лютого 2006 року ОСОБА_3 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 13 березня 2008 року ОСОБА_2 , державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, виданий 05 січня 1995 року ОСОБА_2 , зобов`язати відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 1 139 кв. м по АДРЕСА_1 , яка надана для ведення садівництва. Адвокат Павликівська Г. М. в інтересах ОСОБА_1 на підставі 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду із заявою)подала до суду заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, а саме: визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0, 0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, виданого ОСОБА_3 22 лютого 2006 року управлінням Коломийського міського відділу земельних ресурсів та визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданого ОСОБА_3 13 лютого 2006 року управлінням Коломийського міського відділу земельних ресурсів. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2015 року позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 22 лютого 2006 року ОСОБА_3 та державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,0418 га для садівництва, виданий 13 лютого 2006 року ОСОБА_3 залишено без розгляду, згідно із пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування, визнання недійсним договору дарування. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до пункту 1 рішення Коломийської міської ради від 23 квітня 1993 року № 106 ОСОБА_4 надана у безстрокове користування земельна ділянка площею 600 кв. м по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку. Відповідно до пункту 40 рішення Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю, а 19 травня 2007 року останній, відповідно до договору дарування, подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_2 . Посилаючись на порушення меж накладення земельних ділянок № НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними та скасувати пункт 1 рішення Коломийської міської ради від 23 квітня1993 року № 106, пункт 40 рішення Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10 в частині передачі у приватну власність присадибної земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 та визнати недійсним договір дарування ОСОБА_2 земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Григорець М. В. 19 травня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1308. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2019 року об`єднано в одне провадження вищевказані позови. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської областірішенням від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані державні акти на право власності на землю, рішення Коломийської міської ради, договір дарування від 19 травня 2007 року не порушують права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки ні у власності, ні у користуванні позивача спірна земельна ділянка чи її частина не перебувала. Оцінюючи висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2018 року № 5080/17-21, саме по собі порушення меж та накладення земельних ділянок по кварталу 60 не свідчить про незаконність надання ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 . Правовою підставою визначення у висновку площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_3 є виданий ОСОБА_4 , у відповідності до чинного законодавства, державний акт про право власності на земельну ділянку. Правовою ж підставою визначення у висновку площі та конфігурації земельної ділянки АДРЕСА_1 є рішення міського виконавчого комітету від 08 лютого 1984 року № 38 по матеріалах обміру земель забудованого кварталу № 60 , що не є належним підтвердженням надання в користування чи власність позивачу чи попередньому землекористувачу земельної ділянки саме такого розміру і саме такої конфігурації. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської областівід 04 листопада 2019 року залишив без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 набула у власність частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлями та спорудами, та частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, що відповідає змісту її права (правова

позиція Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-225цс16). Тобто ОСОБА_1 реалізувала своє право на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке випливало з договору купівлі-продажу будинку в порядку статті 377 ЦК України. Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 є відмінною від спірної суміжної земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Користувачем спірної земельної ділянки була попередній власник ОСОБА_5 , проте ОСОБА_1 не набула права користування чи права власності на дану земельну ділянку. Подаючи заяву до органу місцевого самоврядування на приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м, вона отримала рішення реалізуючи своє право, а не переважне право попереднього користувача. Висновки експертиз, які є в матеріалах справи, відображають позицію особи, яка має спеціальні знання в певній галузі з відповіддю на питання поставлені судом. Сам факт встановлення у даній справі комплексною судовою земельно-технічною експертизою від 28 березня 2018 року накладення земельних ділянок без доведення ОСОБА_1 порушеного права, самостійного значення не має. В частині правомірності оскаржуваних актів органу місцевого самоврядування, державних актів та договору дарування земельної ділянки відповідачу суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами висновку щодо застосування статей 22, 116, 118, 120, 15, 126 ЗК України, статті 377 ЦПК України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/12377/15, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивувала тим, що станом на 05 січня 1995 року, тобто на дату передачі Коломийською міською радою ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 мала і продовжувала мати законне право на володіння і користування земельною ділянкою, загальною площею 2 429 кв. м, та не могла бути позбавлена цього права за винятком випадку добровільного чи примусового припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною шляхом вилучення її у землекористувача в порядку, передбаченому ЗК УРСР 1990 року. Крім того, ОСОБА_4 не звертався до Коломийської міської ради з заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, площею 0,1000 га і відповідно, орган місцевого самоврядування не розглядав таку заяву, не замовляв землевпорядній організації розроблення проекту відведення земельної ділянки, що є порушенням норми статті 17 ЗК УРСР 1990 року та позбавляє ОСОБА_2 правових підстав володіння земельною ділянкою на праві власності. Відзив на касаційну скаргу У червні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Савчук М. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. Зазначає те, що предметом спору є встановлення меж між земельною ділянкою ОСОБА_2 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельною ділянкою, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , загальною площею 0,1139 га, кадастровий номер 2610600000:19:002:0145, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначення для ведення садівництва. При переході права власності на житловий будинок, позивачу перейшло право користування земельною ділянкою призначеною для обслуговування даного будинку без зміни її цільового призначення. Отже, позивачем не доведено право користування земельною ділянкою призначеною для садівництва, а тому її права не порушено. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_5 житловий будинок з належними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8). Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 червня 2005 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610600000190020106 (т. 1 а. с. 9). Рішенням Коломийської міської ради від 20 грудня 2012 року № 1415-26/2012 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для ведення садівництва, площею 1 139 кв. м, по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 19). Пунктом 40 рішенням Коломийської міської ради від 21 січня 1994 року № 10, ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га (т. 1 а. с. 74-75). На підставі вищенаведеного рішення, 05 січня 1995 року ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га для індивідуального будівництва (т. 1 а. с. 119). 19 травня 2007 року ОСОБА_4 подарував належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки (т. 1 а. с. 72). 26 червня 2007 року складено акт установлення та узгодження меж землекористувачів в натурі (т. 1 а. с. 69). На підставі вищевказаного договору дарування, ОСОБА_2 13 березня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1 а. с. 10). Згідно з рішенням Коломийської міської ради від 25 березня 2010 року № 77 індивідуальному житловому будинку на приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 надано адресний номер: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 73). Висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2018 року № 5080/17-21, зокрема, встановлено, що загальна площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , яка на час проведення дослідження знаходиться в користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , станом на 05 січня 1995 року становила площу 2 429 кв. м, в тому числі 1 225 кв. м, які необхідно зареєструвати за користувачами та 1 204 кв. м лишки земельної ділянки. Також встановлено наявність порушення меж та накладення земельних ділянок по кварталу 60, до якого належить земельна ділянка № НОМЕР_1 та АДРЕСА_5 , при передачі у власність земельної ділянки кадастровий номер 2610600000:19:002:0044, площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 станом на час оформлення документів та видачі державного акта від 05 січня 1995 року, що графічно відображено на план-схемі в Додатках 10, 11 до висновку. Накладення становить частину земельної ділянки з імовірними розмірами 50х1,30х50,02х1,67 (т. 3 а. с. 180-209). Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судами висновку щодо застосування статей 22, 116, 118, 120, 15, 126 ЗК України, статті 377 ЦПК України, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/12377/15, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17). Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорювані державні акти на право власності на землю, рішення Коломийської міської ради, договір дарування не порушують права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки ні у власності, ні у користуванні позивача спірна земельна ділянка чи її частина не перебувала. Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне. У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Підстави набуття права власності на земельні ділянки передбачені частиною першою статті 81 ЗК України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений статтею 118 ЗК України. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частин першої, п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_1 не була ні користувачем, ні власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Такий статус ОСОБА_1 не набула і на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 19 липня 2003 року, коли придбала у ОСОБА_5 житловий будинок з приналежними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , оскільки як вказано в пункті 7 договору, земельна ділянка, на якій вона розташована, не є власністю, рішення про її приватизацію відповідним уповноваженим органом не приймалося. ОСОБА_1 набула у власність частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлями та спорудами, та частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, що відповідає змісту її права. Тобто ОСОБА_1 реалізувала своє право на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке випливало з договору купівлі-продажу будинку в порядку статті 377 ЦК України. Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 є відмінною від спірної суміжної земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Користувачем спірної земельної ділянки була попередній власник ОСОБА_5 , проте ОСОБА_1 не набула права користування чи права власності на дану земельну ділянку. Подаючи заяву до органу місцевого самоврядування на приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м, ОСОБА_1 отримала рішення реалізуючи своє право, а не переважне право попереднього користувача. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами порушення її прав оспорюваними рішеннями Коломийської міської ради, державними актами на право власності на земельні ділянки та договором дарування. Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених упостановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 391/1217/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/12377/15, від 04 лютого 2019 року у справі № 463/1696/15-ц, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17 є безпідставними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини. Так, у справі № 587/2121/18 суди виходили з того, що ще до прийняття ГУ Держгеокадастру у Сумській області наказу від 04 квітня 2018 року, яким з державної власності у комунальну власність Бездрицької сільської ради були передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів на території Бездрицької об`єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області, загальною площею 351,3786 га, до складу яких увійшла й земельна ділянка площею 2 га, на яку відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення її позивачу у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач вже отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою у березні 2017 року, належним чином погодила цей проект 25 вересня 2017 року. У зв`язку з цим 17 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера, 13 листопада 2017 року позивач звернулась із заявою про затвердження проекту землеустрою, на що отримала відмову, яку рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року визнано незаконною та зобов`язано відповідача затвердити цей проект землеустрою. З урахуванням цього суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано визнав таким, що порушує права та законні інтереси позивача, прийнятий ГУ Держгеокадастру у Сумській області наказ від 04 квітня 2018 року в частині передачі у комунальну власність Бездрицької сільської ради земельної ділянки площею 2 га, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та зобов`язав ГУ Держгеокадастру у Сумській області на підставі проекту землеустрою, який затверджено наказом управління від 23 червня 2018 року, надати її у власність позивачу. У справі № 391/1217/14-ц прокурор Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської областіпросив суд: визнати недійсним рішення Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської областівід 18 червня 2009 року в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачам; визнати недійсним рішення Мар`ївської сільської радиКомпаніївського району Кіровоградської області від 18 листопада 2009 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність відповідачів, а саме земельних ділянок площею по 0,25 га кожному для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім`я відповідачів. Задовольняючи позов прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки відповідачам передано без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, чим порушено положення статті 58 Кодексу України про надра, пункти 9-11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, пункту 2 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення. Відповідно до довідок Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області генеральний план забудови с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області відсутній. Межі населеного пункту чітко визначені по усіх картографічних матеріалах сільської ради. Картографічні матеріали про межі с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області у сільській раді зберігаються у вигляді документації про грошову оцінку населених пунктів за 1998 рік, про встановлення меж земель у границях Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області за 1991 рік, матеріалів про інвентаризацію земель сільської ради за 1991 рік. Також, у справі № 816/1920/17 позивач просив суд визнати протиправною відмову у затвердженні проекту щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у власність члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9376 га; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання, яким затвердити проект щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) земель сільськогосподарського призначення державної власності для передачі у власність члену С(Ф)Г «Агросвіт» для ведення фермерського господарства, розташованої на території Корнієнківської сільської ради (за межами населеного пункту) Великобагачанського району Полтавської області загальною площею 4,9376 га, та передати вказану земельну ділянку у власність члену С(Ф)Г «Агросвіт». У справах № 607/12377/15-ц, 372/5635/13-ц, 368/54/17 позивачі були власниками або користувачами земельної ділянки, проте в справи, яка переглядається, на момент передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_1 не була ні користувачем, ні власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Разом з тим, у справі № 906/392/18 позивач просив суд визнати недійсним рішення, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою. Суди виходили з того, що Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку. У справах № 910/18560/16, 713/1817/16-ц, 463/1696/15-ц, 364/515/19, Верховний Суд дійшов висновку, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається, зокрема, у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Проте, як було зазначено вище, ОСОБА_1 набула у власність частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлями та спорудами, та частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, що відповідає змісту її права. Тобто ОСОБА_1 реалізувала своє право на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке випливало з договору купівлі-продажу будинку в порядку статті 377 ЦК України. Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 є відмінною від спірної суміжної земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , площею 1 139 кв. м. Користувачем спірної земельної ділянки була попередній власник ОСОБА_5 , проте ОСОБА_1 не набула права користування чи права власності на дану земельну ділянку. Крім того, у справі № 461/2328/16-ц Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на момент прийняття Львівською міською радою оскаржуваних рішень земельна ділянка не перебувала у власності територіальної громади м. Львова, оскільки третя особа отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєструвала своє право власності у встановленому порядку і як власник у встановленому законом порядку за відплатним договором продав будинок та земельну ділянку іншим особам. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду. Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська