Постанова 4813 № 522/2507/21 в 1 томі на 14 арк.

Номер провадження: 22-ц/813/4457/22 Справа № 522/2507/21 в 1 томі на 14 арк. Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.05.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів Сегеди С.М., Комлевої О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на боці позивача ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення з ОСОБА_1 аліментів отриманих з жовтня 2020 року та судових витрат,- ВСТАНОВИВ: 11 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів. У поданому позові позивач просив суд припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.12.2015 року, стягнути з ОСОБА_1 кошти, отримані нею у вигляді аліментних платежів на утримання дитини ОСОБА_4 з часу, вказаного в Акті обстеження умов проживання від 11.12.2020 року, а саме з жовтня 2020 року на користь ОСОБА_4 , стягнути з ОСОБА_1 судові витрати (т.1, а.с.1-4). 31 травня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси припинено з 31.05.2021 року стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.12.2015 року в праві №522/17055/15-ц. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено (т.1, а.с.244-249). 08 липня 2021 року не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. У поданій скарзі апелянт просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (т.2, а.с.7-12). 28 вересня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду відкрито провадження у справі (т.2, а.с.25). 29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення перерахування з депозитного рахунку ДВС на рахунок стягувача (т.2, а.с.29-31). 05 листопада 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на боці позивача ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення з ОСОБА_1 аліментів отриманих з жовтня 2020 року та судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року відмовлено (т.2, а.с.61-62). 29 жовтня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу. У поданому відзиві ОСОБА_2 зазначає, що доводи апелянта про порушення правил підсудності є безпідставними адже заява від відповідачки про передачу справи до іншого суду надійшла до Приморського районного суду м. Одеси через три місяці після відкриття провадження. Крім того, як вказує ОСОБА_2 , судом встановлено, що зміна місця реєстрації ОСОБА_1 датується 13.02.2021 року, тобто на наступний день після відкриття провадження у справі. Позивач наполягає на тому, що ним до суду було подано відповідні акти в яких вказано, що донька проживає разом з батьком, в той час як ОСОБА_1 з ними не проживає. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2021 року залишити без змін (т.2, а.с.42-44). Одночасно з відзивом ОСОБА_2 . Одеським апеляційним судом отримано відзив від ОСОБА_3 спільної доньки позивача та відповідача на апеляційну скаргу. У поданому відзиві ОСОБА_3 зазначає, що апелянтом в апеляційній скарзі невірно вказано її адресу, адже вона проживає разом із батьком за адресою реєстрації. Крім того, наполягає на тому, що питання підсудності судом першої інстанції було досліджено в повній мірі. ОСОБА_3 наголошує, що з жовтня 2020 року та на момент розгляду справи постійно проживає разом із батьком ОСОБА_2 . Також, ОСОБА_3 вказує на те, що її мати ОСОБА_1 жодного разу не приймала участь у судових засіданнях, у тому числі, як вказує дитина, в засіданні, в якому на думку ОСОБА_1 , було незаконного допитано доньку. Керуючись викладеним, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2021 року залишити без змін (т.2, а.с.52-54). 22 листопада 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 проживає з батьком, а обставини на підставі яких були стягнуті аліменти, з моменту ухвалення рішення суду, яким стягнуті аліменти, змінились, витрати на утримання дитини несе батько ОСОБА_2 , тому найкращим інтересам дитини ОСОБА_4 відповідає звільнення її батька з яким вона спільно проживає від обов`язку по сплаті аліментів на користь матері, яка проживає окремо. Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 2003 року та мають спільну доньку. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.12.2015 року шлюб між сторонами було розірвано, місце проживання дитини визначено з матір`ю та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі ј частини усіх видів його заробітку. Як встановлено судом, з жовтня 2020 року ОСОБА_3 проживає разом із батьком. Крім того, встановлено, що окрім сум аліментів, що стягувались із позивача, він витрачав додаткові кошти на потреби доньки, та так як донька проживає з батьком, він несе витрати на її харчування, одяг,навчання, оплату комунальних послуг тощо. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил підсудності та вважає, що судом було в повній мірі досліджено дане питання. Стосовно вказаного, Одеський апеляційний суд вважає необхідним погодитися із висновками суду першої інстанції та зазначити наступне. Відповідно до матеріалів справи, провадження судом було відкрито 12 лютого 2021 року (т.1, а.с.29). Відповідно до наявних в матеріалів справи телефонограм, ОСОБА_1 була повідомлена 12 лютого 2021 року про відкриття провадження та призначення справи до розгляду. Крім того, матеріали справи містять процесуальні документи, подані відповідачкою, а протоколи судових засідань містять відомості про присутність у засіданнях представника відповідачки. В свою чергу, питання щодо підсудності справи було порушено ОСОБА_1 лише 17 травня 2021 року (т.1, а.с.45). Судом також встановлено, що з 13.02.2021 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідачка змінила місце реєстрації на наступний день після відкриття провадження у справі, проте повідомила про це суд лише через три місяці вже під час судового розгляду. Так, відповідно до ч.3 ст.31 ЦПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про передачу справи до Київського районного суду м. Одеси. З огляду на вказане, Одеський апеляційний суд не вбачає порушення правил підсудності під час розгляду справи судом першої інстанції та відхиляє доводи апелянта в цій частині. Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо порушень засад рівності учасників справи під час розгляду справи, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було відреаговано на подані відповідачкою клопотання, зокрема, клопотання про зупинення провадження у справі, а також суд дав оцінку доказам, поданим ОСОБА_1 та її представником. Стосовно наданих відповідачкою доказів апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, а саме, що процесуальна поведінка відповідача (заявлення безпідставних відводів, подання клопотання про оскарження ухвали про відкриття провадження) є зловживанням процесуальними правами, внаслідок чого розгляд справи затягувався, а суми аліментів сплачувались позивачем. Відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Так, пояснення апелянта про те, що спільна із позивачем донька ОСОБА_3 була допитана під тиском на неї батька, а після чого в дитини сталася істерика, яка, як стверджує апелянт, стала подальшою спробою самогубства, є недоведеними та непідтвердженими фактами. Крім того, подаючи відзив на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 спростувала факт її допиту, а пояснила, що судом не було її допитано, а вона лише самостійно в довільній формі пояснювала деякі питання по справі, як сторона. У поданому відзиві також відсутні будь-які відомості щодо тиску на дитину. Отже, так як матеріалами справи та поясненнями спільної доньки сторін ОСОБА_4 спростовується факт спільного проживання з матір`ю та підтверджується факт спільного проживання з батьком, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення відповідних доводів апеляційної скарги. Відповідно до ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно ст. 27 Конвенції про захист прав дитини батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У відповідності до ч.8 ст. 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини. Частинами першою та другою статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України дана справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на боці позивача ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів, стягнення з ОСОБА_1 аліментів отриманих з жовтня 2020 року та судових витрат залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 23.05.2022 року. Судді Одеського апеляційного суду Т.В. Цюра С.М. Сегеда О.С. Комлева