Постанова 4856 № 560/4152/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4152/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 20 травня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправими та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, в якій просила: - визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня по 30 червня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". - зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року та з 01 червня по 30 червня 2020 року обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадовою окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 50% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та виплатити їй її недоотриману частину. - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у цій справі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року в справі №560/4152/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог про вчинення дій територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо проведення перерахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 06.12.2021 позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Не погоджуючись з рішенням суду, територіальне управління Державної судової адміністрації України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в період з 01 травня 2020 року здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Не погоджуючись з рішенням суду, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року (абзац дев`ятий, пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення) з часу набрання законної сили - 18 квітня 2020 року і до визнання його неконституційним - 28 серпня був чинним і підлягав виконанню всіма органами та посадовими особами, а територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області не наділене правом оцінки діючих законів, а тому не несе відповідальності за дії органів законодавчої та виконавчої влади. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Дунаєвецького районного суду (указ Президента України № 96/2002 від 02 лютого 2002 року та від 17 вересня 2019 року №698/2019, голови Дунаєвецького районного суду Хмельницької області №10 від 19.04.2007). Наказом голови Дунаєвецького районного суду Хмельницької області № 18 від 11.03.2019 року "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років" позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 50% від посадового окладу, що підтверджується копією наказу та розрахунком стажу. За період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Вказані обставини підтверджуються розрахунковими листами за травень, червень 2020 року, та не заперечується відповідачем. Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 25 червня 2020 року №1972/0/15-20 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви у відставку. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, визнано протиправними дії ТУ ДСА в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня по 30 червня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано ТУ ДСА в Хмельницькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадовою окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 50% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у цій справі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року в справі №560/4152/20 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 50% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року в справі № 560/4152/20 залишено без змін. У вказаній постанові Верховний суд зазначає про те, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року № 6-рп/1999, Конституційний Суд України зазначив : "Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України. Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпечує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів. Отже, видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом." Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист. Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За змістом ч. 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів "№ 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключено цим законом встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Разом з тим, враховуючи що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Зокрема, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; - абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ. Тобто, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. Як встановлено судом першої інстанції, за період з 01.05.2020 по 30.06.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Вказані обставини підтверджуються розрахунковими листами за травень-червень 2020. Разом з тим встановлено, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Також встановлено, що кошторисні призначення Територіального управління для місцевих загальних судів на 2020 рік з КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 183 920,80 грн., відкриті в повному обсязі. Враховуючи, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Дунаєвецького районного суду Хмельницької області, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 30 червня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадовою окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 50% від посадового окладу, з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Колегія суддів також враховує, що зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. До того ж, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тобто з ДСА). Водночас, ураховуючи правові висновки Верховного Суду, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 260/3641/20, від 12 жовтня 2021 року в справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року в справі № 580/4201/20, від 22 жовтня 2021 року в справі № 200/6491/20-а, від 25 листопада 2021 року в справах №200/8757/20-а, № 560/2861/20 та інших. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.