Постанова Київський апеляційний суд № 752/22955/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________ Справа №752/22955/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3429/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на ухвалу судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року (суддя Слободянюк А.В.) про відмову у видачі судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за заявою Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, встановив: у вересні 2021р. заявник звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у сумі 10 726грн 93коп., збитків від інфляції у сумі 772грн 65коп., трьох процентів річних у сумі 368грн 66коп., судових витрат по сплаті судового збору у сумі 227грн та витрат на правничу допомогу у сумі 1 500грн. 11 листопада 2021 року Голосіївським районним судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» заборгованості за житлово-комунальні послуги у сумі 10 726грн 93коп., збитків від інфляції у сумі 772грн 65коп., трьох процентів річних у сумі 368грн 66коп. та судових витрат по сплаті судового збору у сумі 227грн. Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року відмовлено у видачі судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Роз`яснено заявнику, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3-6 ч. 1 ст. 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. У поданій апеляційній скарзі Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що п.6 ч.1 ст.168 ЦПК України не звужує стягнення з боржника судових витрат стягненням тільки судового збору. До судових витрат, які підлягають стягненню з боржника за судовим наказом, включені також витрати на професійну правничу допомогу. Заявник зазначає, що зі змісту вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, та вимог до заяви про його видачу, вбачається, що для складання та подання заяви про видачу судового наказу учасники справи можуть потребувати правничої допомоги. Враховуючи викладене, між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та АО «Шенлі» 2 лютого 2021 року укладено договір про надання правничої допомоги №17-21, відповідно до п. 2.1 додатку №01 до якого за підготовку і подання заяви до суду про видачу судового наказу або підготовку і подання позову до суду про стягнення боргу у порядку спрощеного позовного провадження із заявою про розгляд справи за відсутності позивача заявник сплачує АО «Шенлі» 1 500грн. Заявник посилається на те, що послуга з підготовки та подання заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу за житлово-комунальні послуги зафіксована в п.81 додатку №01 до акту виконаних робіт за червень 2021 року та сплачена заявником, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у видачі судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суддя виходив з того, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу за правилами наказного провадження є неможливим, оскільки така справа розглядається без повідомлення та виклику сторін, та боржник при цьому позбавлений права довести неспівмірність заявлених вимог. Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді з таких підстав. Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом. Частиною 1 статті 160 ЦПК України визначено, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Згідно пункту 6 частини 1 статті 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. У статті 165 ЦПК України наведений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності. Отже, вказана норма не передбачає можливості відмовити у видачі судового наказу в частині стягнення з боржника витрат на професійну правничу допомогу. При цьому суддею не зазначено, чому вимога про стягнення з боржника витрат на правничу допомогу, понесених при подачі заяви про видачу судового наказу, не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України. Також колегія суддів звертає увагу на те, що регулювання судових витрат належить до розділуІ «Загальні положення» ЦПК, а тому поширюється на всі категорії цивільних справ, у тому числі на наказне провадження. Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Отже, витрати на правову допомогу при видачі судового наказу за умови достатньо обґрунтованості їх розміру, повинні стягуватися з боржника згідно зі ст. 137 та ч. 1 ст. 141 ЦПК України. Зазначаючи в оскаржуваній ухвалі, що заявник має право звернутися з вимогами про стягнення з боржника витрат на правову допомогу, понесених при поданні заяви про видачу судового наказу, у позовному порядку, суддя не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють порядок звернення до суду з позовною заявою. За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з положеннями частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені у частині другій статті 16 ЦК України, згідно якої стягнення судових витрат, понесених учасником справи при її розгляді, не належить до способу захисту цивільних прав та інтересів особи. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки. Отже, висновок судді, що Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» має право звернутися до суду у порядку позовного провадження з вимогами про стягнення з боржника судових витрат, понесених при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу, суперечать нормам матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, відмова суду у видачі судового наказу в частині стягнення витрат на правову допомогу з підстав їх не безспірності є помилковою, оскільки право на відшкодування витрат по правовій допомозі згідно п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України відноситься до основних засад цивільного судочинства, дотримання яких є обов`язком суду при розгляді цивільних справ. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі незгоди боржника із судовим наказом про стягнення з неї коштів, в тому числі і витрат по оплаті за надану правову допомогу, боржник має право на підставі ст. 170 ЦПК України подати до суду заяву про скасування судового наказу. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у видачі судового наказу в частині стягнення з боржника витрат на правову допомогу, понесених заявником при поданні заяви про видачу судового наказу,постановлена суддею з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з направленням справидо суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» задовольнити. Ухвалу судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року скасувати, цивільну справу за заявою Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги в частині стягнення витрат на правову допомогу направити до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк