Постанова 4824 № 755/8682/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/6114/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 755/8682/21 19 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Панчошній К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвоката Дегтярьова Євгена Володимировича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року, постановлену під головуванням судді Гаврилової О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Акціонерне товариство «Альфа- Банк» про поділ майна,- в с т а н о в и в: 25 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 травня 2001 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Від цього шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що з 2020 року вона та відповідач не підтримують шлюбні відносини та проживають окремо, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. За час проживання у шлюбі ними було набуто майно - квартира АДРЕСА_1 та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 18.10.2006 року. Вартість вказаного майна 1 161 500,00 грн. Угоди про добровільний поділ вказаного майна між сторонами не досягнуто. З огляду на вище викладене, просила суд поділити майно, набуте за час шлюбу, виділивши їй квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мінькової А.В. про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору задоволено. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача- Акціонерне товариство «Альфа- Банк». 17 грудня 2021 року представник третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвокат Воронцова Марія Олександрівна звернулась до суду першої інстанції з клопотанням про залучення Акціонерного товариства «Альфа- Банк» до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами. До клопотання представником було долучено позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа- Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». 23 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 030.29-50/254-С відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 150 000,00 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 23 квітня 2007 року між кредитором та іпотекодавцем було укладено іпотечний договір № 030.29-50/254-С від 23 квітня 2007 року відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання за договором кредиту у зв`язку з чим, станом на 14 грудня 2021 року має заборгованість за кредитом : 126 971,00 дол. США заборгованість за кредитом та 128 445,56 дол. США заборгованість за відсотками. З огляду на вище викладене, позивач просив суд звернути стягнення заборгованості ОСОБА_2 на предмет іпотеки, а саме на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 030.29-50/254- С від 23.04.2007 року, а саме: 126 971,00 дол. США заборгованості за кредитом та 128 445,56 дол. США заборгованості за відсотками на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом проведення прилюдних торгів. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року відмовлено Акціонерному товариству «Альфа-Банк» у вступі у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору. Відмовлено в прийнятті самостійного позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який подано в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про поділ майна подружжя. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 24 січня 2022 року представник третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвокат Дегтярьов Євген Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року та направити справу до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 23 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 030.29-50/254-С відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 150 000,00 дол. США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 23 квітня 2007 року між кредитором та іпотекодавцем було укладено іпотечний договір № 030.29-50/254-С від 23 квітня 2007 року відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Посилається на те, що сторони визначили строк дії договору кредиту, кінцевий термін погашення кредиту і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням. З огляду на те, що позичальник ОСОБА_2 не виконував умови договору кредиту у нього виникла заборгованість, а тому банк розпочав процедуру звернення стягнення цієї заборгованості на нерухоме майно відповідно до п.п. 4.5.3. договору іпотеки від 23.04.2007 року, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Враховуючи ту обставину, що предметом поділу у даній справі є майно подружжя, яке передане в іпотеку банку - квартира АДРЕСА_1 , вважає доцільним спільний розгляд позову про поділ вказаного майна подружжя з позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на вказану квартиру, як на предмет іпотеки. Висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за своєю природою є різними, вважає помилковим, зроблений судом в порушення норм матеріального та процесуального права. При цьому суд безпідставно відхилив обгрунтовані доводи представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про те, що предметом поділу майна подружжя є квартира АДРЕСА_2 і на цю ж квартиру, як на предмет іпотеки, банк просить звернути стягнення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, а тому їх спільний розгляд є цілком доцільним. В судове засідання представник Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвокат Дегтярьов Євген Володимирович, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому порядку, причин неявки суду не повідомили,а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 04 травня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбу в м.Києві. Після одруження ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». 23 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 030.29-50/254-С. Відповідно до умов договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США, зі сплатою 12,25% процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості. (п.1.1.) 23 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 030.29-50/254-С відповідно до умов якого, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 030.29-50/254- С від 23 квітня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а саме: трикімнатну квартиру номер АДРЕСА_3 . Відмовляючи Акціонерному товариству «Альфа-Банк» у вступі у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та у прийнятті самостійного позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який подано в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про поділ майна подружжя, суд першої інстанції посилався на те, що, виходячи з предмету позову та суб`єктивного складу сторін за первісним позовом та самостійним позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ці позови виникають з різних правовідносин, є різними за своєю правовою природою, обраними способами захисту, заявлені вимоги не є однорідними, як за предметом позову, так і способом захисту прав та законних інтересів сторін спору, що зумовлює самостійний предмет їх доказування, їх спільний розгляд затягне розгляд справи та істотно розширить предмет доказування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним. Тобто такими, що виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно, і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень. Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу. Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер, і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду з первісним позовом. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. При винесенні ухвали про об`єднання позовів в одне провадження, суд повинен вирішити питання про відповідність зустрічної позовної заяви вимогам про взаємопов`язаність і доцільність спільного розгляду зустрічного та первісного позовів. Згідно вимог статі 195 ЦПК України, положення статтей 193, 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження. Таким чином, при вирішенні питання про прийняття позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, суд першої інстанції вирішує наступні питання: чи виникають позовні вимоги з одних правовідносин, чи можуть вимоги за позовами зараховуватися, чи виключить задоволення самостійного позову третьої особи повністю або частково задоволення первісного позову. Як роз`яснено у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції, судам слід мати на увазі, що, оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об`єднання і роз`єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно проводити у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 123 - 126 ЦПК України. Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги є однорідними, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до ч. 1-2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з ч. 1-2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним. Тлумачення ч. 2 ст. 193 та ч. 1 ст. 194 ЦПК України, положення яких застосовуються і до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимог щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження, дає підстави вважати, що самостійний позов третьої особи - це самостійна матеріально-правова вимога цієї особи, пред`явлена нею у порядку і в строки, встановлені законом, для її спільного розгляду з первісним позовом в одному і тому ж провадженні за наявності для цього відповідних умов та підстав. Згідно положень ст. ст. 193, 195 ЦПК України прийняття самостійного позову третьої особидо спільного розгляду з основним позовом не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Відповідно за відсутності свавільності суду першої інстанції у порядку розгляду цього питання чи встановлення відсутності порушень при цьому прав сторін чи інших осіб, суд вищої інстанції не вправі втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції. За пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі Гінчо проти Португалії передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Як свідчать матеріали справи, предметом первісного позову є поділ майна, самостійного позову третьої особи - звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, відмовляючи в прийнятті самостійного позову третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк», судпершої інстанціївірно виходив з того, що під час розгляду вказаних позовів дослідженню підлягають різні обставини та відповідні до них правовідносини, та вірно встановив, що первісний позов та самостійний позов третьої особи не є взаємопов`язаними в розумінні ст.ст. 193, 194 ЦПК України, їх спільний розгляд не є доцільним. Крім того, одночасний розгляд таких позовних вимог значно розширює коло обставин, які стосуються предмету доказування та підлягають встановленню, що може призвести до порушення строків розгляду справ. В апеляційній скарзі апелянтом не зазначено та судомапеляційної інстанціїне встановлено підстав, які б свідчили про доцільність спільного розгляду позову про поділ майна подружжя та про звернення стягнення на предмет іпотеки. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. В справах Осман проти Сполученого королівства від 28.10.1998 року та Креуз проти Польщі від 19.06.2001 року Європейський суд з прав людини зазначав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Таким чином, відмова у прийнятті самостійного позову третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк»не є порушенням права цієї особи на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає зверненню до суду з вказаним позовом в загальному порядку. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення сторони питання доцільності розгляду справи за обома позовами, відмова у прийнятті та повернення самостійного позову третьої особи була здійснена з додержанням визначеного законом порядку, при цьому права чи законні інтереси учасників справи порушені не були. Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваної ухвали не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвоката Дегтярьова Євгена Володимировича. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника третьої особи Акціонерного товариства «Альфа- Банк» адвоката Дегтярьова Євгена Володимировича залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Судді: