Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/7426/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" лютого 2022 р. Справа№ 910/7426/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Михальської Ю.Б. секретар судового засіданні: Бендюг І.В., за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 08.02.2022, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 (повний текст складено 17.05.2021) у справі № 911/3571/20 (суддя Паламар П.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" про стягнення попередньої оплати, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 955573,00 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" про стягнення 955573,00 грн, з яких: 748937,69 грн сума попередньої оплати, 51615,49 грн - 16% річних, 37271,98 грн інфляційних втрат, 117747,84 грн пені. Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного сторонами договору на внесення рідкого аміаку № 1609/01 від 16.09.2020 позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти за роботи (послуги), проте відповідач обумовлені вказаним договором роботи (послуги) не виконав. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/7426/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 748937,69 грн боргу, 37271,98 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 51615,49 грн процентів з простроченої суми, 117747,84 грн пені, 14333,60 грн витрат по оплаті судового збору Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними у справі документами та доказами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором, а відповідачем доказів його поставки суду не надано, що свідчить про прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, що викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, судом застосовано норму матеріального права (частина 3 статті 207 Цивільного кодексу України), яка не поширюється на спірні правовідносини. Скаржник вказує, що наявні в матеріалах справи докази більш вірогідно свідчать про належне виконання відповідачем обов`язку щодо поставки на користь позивача аміаку рідкого, обумовленого укладеним між сторонами договором № 1609/01 від 16.09.2021, зокрема: - видаткові накладні № 499 від 18 листопада 2020 року, №№500, 501 від 19 листопада 2020 року, №502 від 20 листопада 2020 року, №503 від 21 листопада 2020 року засвідчені представниками обох сторін шляхом накладення електронного цифрового підпису, від імені позивача вказані видаткові накладні скріпив печаткою та підписав електронним підписом Житченко Дмитро Юрійович, який є керівником ТОВ "Агрофірма "Лан" згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; - акти приймання-передачі № 1 від 18 листопада 2020 року, №№2, 3 від 19 листопада 2020 року, №4 від 20 листопада 2020 року, №5 від 21 листопада 2020 року є належними доказами поставки товару. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому вказує, що ТОВ «Агрофірма «Лан» вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення Господарського суду м. Києва від 29 вересня 2021 року по справі № 910/7427/21 таким, що має бути залишено без змін. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, 16 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" (покупець) укладено договір № 1609/01, згідно з умовами якого продавець зобов`язався поставити покупцю товар за найменуванням, кількістю та ціною вказаними у специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору, а останній - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору. Згідно з п.п. 2.1., 4.1. договору базові умови поставки товару зазначаються у специфікаціях. У випадку, якщо сторонами не буде підписана специфікація, сторони керуються умовами цього договору, видаткової або товарно-транспортної накладної на відвантаження товару, або іншого документа, який свідчить про передачу товару, а також вимогами чинного законодавства України. Умови розрахунків за товар зазначаються у специфікаціях. Поставку відповідачем позивачу товару за договором передбачено здійснювати партіями, згідно специфікацій, зокрема: - № 1 від 16 вересня 2020 року 78 т аміаку рідкого технічного вартістю 721499,69 грн у строк з 15 жовтня - 1 грудня 2020 року при умові здійснення позивачем попередньої оплати у розмірі 100 %; - № 2 від 20 листопада 2020 року 2,69 т аміаку рідкого технічного вартістю 27438 грн у строк з 15 жовтня - 25 листопада 2020 року при умові здійснення позивачем попередньої оплати у розмірі 100 %. Базові умови поставки за обома специфікаціями: доставка товару в Сумську область, с. Гамаліївка. Строк дії договору відповідно до умов п. 8.1 договору встановлений з дня його підписання сторонами до 31 грудня 2020 р. Закінчення строку дії договору не звільняє продавця від обов`язку поставити товар за виконання інших зобов`язань (сплати передбачених цим договором процентів за користування чужими коштами, неустойки, штрафу, відшкодування збитків тощо). Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що на виконання укладеного між ним та відповідачем договору № 1609/01 від 16 вересня 2020 року він перерахував останньому 748937,69 грн в рахунок попередньої оплати за поставку 80,69 т аміаку рідкого технічного. На підтвердження даних обставин позивачем надано платіжні доручення №3187 від 18.09.2020 на суму 721499,69 грн та №3363 від 04.12.2020 на суму 352869,46 грн. Таким чином, на виконання договору №1609/01 від 19.09.2021 позивачем на користь відповідача було сплачено кошти у сумі 748937,69 грн. Водночас, як стверджує позивач, в обумовлений договором строк товар на суму попередньої оплати відповідач йому не передав, одержані кошти не повернув, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 748937,69 грн. боргу, 37271,98 грн інфляційні втрати, 51615,49 грн - 16 % річних, 117747,84 грн пені, а також понесені ним по справі судові витрати. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України). Суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин містить елементи різних договорів, а саме, договору підряду та договору поставки. Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, за висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Згідно зі статтею 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Як встановлено вище, на виконання договору №1609/01 від 19.09.2021 позивачем на користь відповідача було сплачено кошти у сумі 748937,69 грн. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.05.2019 у справі №910/15009/17, якщо позивачем сплачено суму попередньої оплати, а відповідачем не передано товар, судам слід застосовувати частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. Відтак, предметом позову у даній справі є стягнення попередньої оплати, оскільки, як встановлено матеріалами справи, відповідачем не було поставлено оплачений товар. Посилання відповідача на належне виконання умов спірного зобов`язання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належними доказами не підтверджені. Так, згідно п. 2.9. договору у випадку, коли продавець не повертає продавцеві видаткові накладні в момент отримання товару (перевезення товару третьою особою-перевізником, необхідність перевірки товару тощо) Покупець зобов`язаний направити продавцеві підписані видаткові накладні протягом 3-х календарних днів з моменту їх отримання. Сторони домовилися, що видаткова накладна вважається підписаною уповноваженою особою покупця за дотримання однієї з наступних умов: а) накладна підписана особою, на яку видана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей; б) підпис уповноваженої особи на накладній засвідчена основною або додатковою печаткою покупця або штампом покупця. Отже, за змістом вищевказаних умов договору сторони погодили необхідність обміну видатковими накладними в паперовій формі з особистим підписом уповноваженої особи та скріпленням печаткою товариства. Водночас, подані відповідачем видаткові накладні № 499 від 18 листопада 2020 року, №№500, 501 від 19 листопада 2020 року, №502 від 20 листопада 2020 року, №503 від 21 листопада 2020 року засвідчені електронними цифровими підписами через сервіс «М.Е.DОС», при цьому, відсутній особистий підпис директора ТОВ «Агрофірма «Лан» (як уповноваженої особи) та основна печатка товариства, як того вимагають умови договору (п. 2.9). Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Для застосування електронного цифрового підпису при оформленні правочинів, вчинення інших господарських операцій - необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, або може міститись в договорі. Саме таким способом закріплюється юридична сила електронного цифрового підпису як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 902/452/19. Водночас, договором № 1609/01 від 16 вересня 2020 року не передбачено можливості використання електронного цифрового підпису на первинних документах, зокрема для підписання видаткових накладних, а окрема угода щодо цього - не укладалась. Наявність електронного цифрового підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" на видаткових накладних №№499, 500, 501, 502, 503 - не дає підстави вважати узгодженими ці документи, оскільки вони не відповідають приписам частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України та умовам договору. З огляду на викладене, відповідач безпідставно зазначає в апеляційній скарзі те, що суд першої інстанції помилково застосував положення статті 207 Цивільного кодексу України. Крім цього, слід зазначити, що у пункті 8.3. договору сторони передбачили, що можливим способом обміну (передачі) документів є тільки факсимільний зв`язок, якщо такі документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. При цьому, відповідно до ДСТУ 2227-93 «АВТОМАТИЗОВАНА УСТАНОВА» факсимільний зв`язок - це електронне пересилання зображень за допомогою системи комп`ютеризованого телефонного зв`язку з метою приймання їх у вигляді документальної копії. Зважаючи на викладене, направлення накладних факсимільним зв`язком не є тотожним направленню його через систему електронного документообігу «М.Е.DОС» (аналогічні висновки викладно у постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 910/3191/18). Таким чином, твердження відповідача про підписані електронним підписом у програмі «М.Е.DОС» видаткових накладних - не відповідає дійсності та узгодженим умовам в договорі (п. 2.9., 8.3.). Крім того, за висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, для електронного обміну документами під час виконання договірних зобов`язань у договорі має бути передбачено: 1) умови щодо можливості електронного листування під час його виконання; 2) погодження між сторонами відповідних адрес для електронного листування та перелік осіб, уповноважених вести зазначене листування. Враховуючи, що сторони по справі № 904/2882/18 в своєму договорі не передбачили такі умови, Касаційний господарський суд не взяв до уваги докази ведення між сторонами електронної переписки. Так, у договорі № 1609/01 від 16.09.2020 сторони погодили, що єдиним можливим способом обміну документами може бути їх передача через факсимільний зв`язком, що не є тотожним системі електронного документообігу «М.Е.DОС». Інші способи обміну документами сторонами не передбачили у договорі. А відтак, доводи відповідача про підписання сторонами видаткових накладних електронним підписом через систему електронного документообігу «М.Е.DОС» - не передбачено умовами договору, суд оцінює критично, як такі, що не відповідають узгодженим умовам договору та вимог чинного законодавства. Також умовами договору (специфікаціями) встановлений обов`язок продавця доставити товар покупцеві в Сумську область, с. Гамаліївка. При цьому, з урахуванням специфіки товару, який є небезпечним вантажем, його транспортування повинно здійснюватися з дотриманням особливих вимог. Доказів переміщення (товарно-транспортних накладних, погодження маршруту перевезення тощо) товару від продавця та його доставки позивачу (покупцю) суду не надано. З поданих відповідачем у матеріали справи актів приймання-передачі № 1 від 18 листопада 2020 року, №№2, 3 від 19 листопада 2020 року, №4 від 20 листопада 2020 року, №5 від 21 листопада 2020 року вбачається, що поставка товару за цими актами стосується іншого договору № 1609/02 від 16 вересня 2020 року, а не спірного договору № 1609/01 від 16 вересня 2020 року, тому належними доказами поставки товару не є. Інші докази, які б підтверджували передачу товару за договором, у справі відсутні. Отже, доказів передачі товару за договором на суму попередньої оплати суду не надано. З огляду на вищевикладене та зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за договором, а також беручи до уваги порушення відповідачем обов`язків щодо поставки погодженого сторонами товару в установленому договором обсязі та строки, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар. При цьому як встановлено вище доказів передачі товару за договором на суму попередньої оплати або повернення відповідачем попередньої оплати суду не надано. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 748937,69 грн. Крім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідача 51615,49 грн - 16% річних, 37271,98 грн інфляційних втрат, 117747,84 грн пені. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 231 Господарського кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до умов п.п. 5.1., 5.6. договору у випадку невиконання будь-якою з сторін своїх зобов`язань по договору винна сторона повинна на вимогу іншої сторони сплатити пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення. Пеня стягується за весь час прострочення виконання зобов`язання в межах визначеної ним договором спеціальної позовної давності. У випадку прострочення поставки товару продавець повинен крім встановленої в п. 5.1. неустойки сплатити покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 16% річних від суми вартості простроченого товару за весь час прострочення в межах визначеного законом загального строку позовної давності. Оскільки, судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної поставки товару, позовні вимоги щодо стягнення 51615,49 грн - 16% річних, 37271,98 грн інфляційних втрат, 117747,84 грн пені є обґрунтованими, та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, перевіреного судом. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/7426/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгростратегія" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/7426/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/7426/21 залишити без змін. Матеріали справи № 910/7426/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 13.05.2022 після виходу головуючого судді Тищенко А.І. з відпустки. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Ю.Б. Михальська