Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/4111/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" травня 2022 р. Справа №914/4111/21 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Скрипчук О.С. суддів Марка Р.І. Матущака О.І. секретар судового засідання Лагутін В.Б. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурит 007» б/н від 04.04.2022 (вх № 011-05/780/22 від 04.04.2022) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2022 (суддя Запотічняк О.Д., м.Львів) у справі № 914/4111/21 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурит 007», м. Львів, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення за участю представників сторін: прокурор - Винницька Л.М. - посвідчення № 058400 від 02.12.2020 від позивача не з`явився; від відповідача Гелемей Ю.М. - ордер серії ВС № 1137577 від 10.05.2022; ВСТАНОВИВ: Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурит 007» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою (кадастровий номер 4610166300:04:003:0066) шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066 площею 1,1248 га, яка належить ТОВ «Лазурит-007» та заборони відчужувати, здійснювати поділ або об`єднання земельної ділянки, вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії та здійснювати порубку дерев на вказаній земельній ділянці. Необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, у розумінні заявника, зумовлена метою недопущення вчинення будь-яких дій, спрямованих на перешкоджання в подальшому виконанню судового рішення. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2022 заяву керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова задоволено частково. Суд виніс ухвалу, якою наклав арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066 площею 1,1248 га, яка належить ТзОВ «Лазурит-007». У задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником обґрунтовано належним чином підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066, площею 1,1248 га, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Лазурит-007». Не погоджуючись з даною ухвалою суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Лазурит 007» подало апеляційну скаргу б/н від 04.04.2022 (вх № 011-05/780/22 від 04.04.2022), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2022 в частині задоволення заяви керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова щодо накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066 площею 1,1248 га, яка належить ТзОВ «Лазурит-007». Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу про накладення арешту на спірну земельну ділянку не врахував, що питання повернення спірної земельної ділянки вже було предметом розгляду у справі № 5015/3541/12. Апелянт зазначає, що прокурором не обґрунтовано необхідності забезпечення позову, так як не надано доказів, які б підтверджували наміри відповідача відчужити спірну земельну ділянку, чи вчинити інші дії пов`язані з користуванням земельною ділянкою. Суд першої інстанції керувався припущеннями, а не доказами, що суперечить положенням ст. 84 ГПК України. Прокурором подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 14.50/105-2836вих-22 від 02.05.2022, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. Позивачем подано до суду заяву б/н від 09.05.2022, в якій просить розглядати справу за відсутності його представника. Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне. Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Оскільки в даній справі прокурор звернувся до суду з позовною вимогою про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом повернення її державі в особі Львівської обласної державної адміністрації, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду (схожий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 925/77/20). Як вбачається з матеріалів справи прокурор звертаючись до суду першої інстанції зазначає, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності земель лісового фонду незаконно на підставі скасованих судом рішень Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004. Прокурор стверджує, що посадові особи Брюховицької селищної ради, зловживаючи своїм службовим становищем видали рішення № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004, якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 категорії, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу, які з 2006 року по теперішній час перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насінневий центр» та вилучаються тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальною площею 19,1 га та віднесли їх до земель рекреаційного призначення селища, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно-оздоровчого призначення та спричинило для держави тяжкі наслідки. 11.10.2013 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 42013150090000215 зареєстровано відомості про кримінальне правопорушення, передбачені ч. 2ст. 364, ч. 1 ст. 185 КК України. Прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066 площею 1,1248 га, яка належить ТОВ «Лазурит-007» та заборони відчужувати, здійснювати поділ або об`єднання земельної ділянки, вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії та здійснювати порубку дерев на вказаній земельній ділянці. Обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову, прокурор зазначає, що станом на даний час за ТзОВ «Лазурит-007» зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066 площею 1,1248, що підтверджується копією державного акту серії ЯЖ №907035 від 27.01.2009 та витягом з Державного земельного кадастру. З метою недопущення вчинення будь-яких дій, спрямованих на перешкоджання в подальшому виконанню рішення у даній справі, необхідно, зокрема, накласти арешт на земельну ділянку. Такий захід, на переконання прокурора, є співмірним із заявленими вимогами. Судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що дії відповідача достатньо обґрунтовано свідчать про можливість розпорядження належною йому спірною земельною ділянкою в подальшому у будь-який спосіб, зокрема шляхом її відчуження на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження) та спричинять неможливість захисту або поновлення позивачем своїх прав в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що, в свою чергу, істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі. Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції, що доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0066, площею 1,1248 га є обґрунтованими, оскільки такий вид забезпечення позову спроможний забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову; є адекватним, так як цілком відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається; вказаний захід забезпечення позову, в разі його вжиття судом, не порушуватиме прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу; невжиття судом зазначеного заходу забезпечення позову може призвести (у разі задоволення позову) до утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, що є недопустимим. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява прокурора про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0066, площею 1,1248 га підлягає задоволенню. Правова природа арешту полягає у наслідках цієї процесуальної дії, якими є накладення заборони на право розпоряджатися майном, тобто арешт є тимчасовим обмежувальним стосовно майна заходом, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна. Прийнята судом першої інстанції ухвала про забезпечення позову не порушує принцип рівності сторін, верховенства права та пропорційності і відповідає вимогам норм процесуального права щодо необхідності саме такого заходу забезпечення позову, виходячи в тому числі із предмету спору та здатності забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову. Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не спростував висновків суду першої інстанцій щодо правових підстав для забезпечення позову та не довів неправильного застосування судом норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021 у справі № 466/2600/14-к зокрема, накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0066, яка належить ТзОВ «Лазурит-007». Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.03.2022 у справі № 466/2600/14-к скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу не мав рішення, яким скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021 у справі № 466/2600/14-к, судом оцінюються критично, з огляду на наступне. Ухвалення судом рішення про обмеження права власності в порядку одного виду судочинства ніякою мірою не виключає можливість застосування такого обмеження в порядку іншого виду судочинства. Накладаючи арешт, кожен суд відповідної юрисдикції у межах свого провадження переслідує специфічну мету. Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 4/5007/33-Б/11. Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що суд першої інстанції виносячи оскаржувану ухвалу не звернув уваги на справу № 5015/3541/12 за позовом прокурора Шевченківського району міста Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурит-007»; відповідача 2: Брюховицької селищної ради; відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Управління Держкомзему у місті Львові; Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж.М.; Музики Р.В.; Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок» про скасування рішення Брюховецької селищної ради № 618 від 23.10.2008.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008.; визнання не чинним державного акта на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009; витребування земельної ділянки у ТОВ «Лазурит-007»; зобов`язання повернути спільну земельну ділянку у розпорядження держави. Адже, у суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу суду про застосування заходу забезпечення позову у справі № 914/4111/21, а не рішення суду по суті спору. За таких обставин, ухвала Господарського суду Львівської області від 11.03.2022 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваній ухвалі суду. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції слід покласти на апелянта в порядку ст.129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазурит 007» б/н від 04.04.2022 (вх № 011-05/780/22 від 04.04.2022) відмовити.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської від 11.03.2022 у справі № 914/4111/19 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Повний текст постанови складено 18.05.2022. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя Р.І. Марко Суддя О.І. Матущак