Постанова 4813 № 496/4935/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.05.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №496/4935/19 Апеляційне провадження № 22-ц/813/3925/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Рибачук О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Альфа-банк» Ременюк Тетяни Олександрівни на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Пендюри Л.О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі-АТ«Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Л.О.(далі - приватний нотаріус), приватний виконавець Притуляк В.М., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позов обґрунтовано тим, що 14 липня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №08-660/140-302. 14 липня 2008 року між ним, як майновим поручителем, та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», укладено іпотечний договір, згідно умов якого він передав в іпотеку у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання чотири земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які належать йому на праві приватної власності на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки за вказаною адресою. 20 серпня 2019 року йому стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегера Л.О. було видано виконавчий напис №1564, відповідно до якого звернуто стягнення на предмет іпотеки та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, задоволено вимоги АТ «Укрсоцбанк» у розмірі стягнення заборгованості. Вважає, що відповідачем було порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, який повинен вчинятись лише за умови відсутності спору між кредитором та боржником щодо розміру заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а в даному випадку заборгованість не є безспірною, оскільки на виконанні у Першому Приморському відділі ДВС м.Одеса перебувало уже зведене виконавче провадження №30499858 з примусового виконання виконавчих листів №2-3872/10, виданих Приморським районним судом м.Одеси 23 травня 2011 року, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 686 564,55 грн. та 910 грн. судового збору, яка утворилася саме за невиконання умов кредитного договору №08-660/140-302, укладеного 14 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 . Сума боргу, яка була встановлена судовим рішенням Приморського районного суду м.Одеси по справі №2-3872/10 у розмірі 2 686 564,55 грн., жодним чином не кореспондується із сумами боргу, визначеними АТ «Укрсоцбанк» при зверненні до приватного нотаріуса з метою отримання виконавчого напису, а саме - 774 051,73 дол. США. Крім того, засвідчену стягувачем копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання він особисто не отримував, а про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса йому стало відомо від приватного виконавця Притуляка В.М., в провадженні якого перебуває заява відповідача від 02 жовтня 2019 року про примусове виконання вказаного виконавчого напису. Вказував, що із змісту оспорюваного виконавчого напису також не вбачається, на підставі якого саме переліку документів його було вчинено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не переконався належним чином у безспірності розміру суми заборгованості, чим порушив вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також не пересвідчився щодо належного відправлення відповідачем та подальшого отримання ним письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №1564 від 20 серпня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Вегера Л.О., про звернення стягнення на предмет іпотеки- земельні ділянки, кадастрові номера: 5121080300:01:001:0033,5121080300:01:001:0051,5121080300:01:001:0034,5121080300:01:001:0261, що розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, Августівська сільська рада та належать йому на праві приватної власності (т.1а.с.2-10). Правом на відзив представники відповідача та третіх осіб не скористалися. Зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2021 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20 серпня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О., зареєстрований в реєстрі за №1564, про звернення стягнення на предмет іпотеки - чотири земельні ділянки, загальною площею по 1,00 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, кадастрові номера: 5121080300:01:001:0033, 5121080300:01:001:0051, 5121080300:01:001:0034, 5121080300:01:001:0261, що розташовані за адресою: Одеська область, Біляївський район, Августівська сільська рада та належать ОСОБА_1 на праві приватної власності. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1152,60 грн. Судове рішення мотивовано тим, що приватним нотаріусом не було дотримано вимоги чинного законодавства України, що регулюють вчинення виконавчих написів, зокрема, нотаріусом не було з`ясовано питання щодо безспірності заборгованості, а тому є підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (т.2а.с.32-39). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник АТ «Альфа-банк» Ременюк Т.О. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. На обґрунтування скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що: - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі №305/2082/14 вказано, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку; - станом на дату подання позову рішення суду не виконано боржником, як в судовому так і позасудовому порядку; - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 травня 2019 року по справі №310/11024/15 зроблено висновок, що ч.2 ст.36 Закону, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, тому висновок суду, що Банк має право використати лише один із способів звернення стягнення є помилковий; - в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі 712/15975/17 звернута увага на те, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та на підставі якого відкрито виконавче провадження, і одночасне задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку є подвійним стягненням, колегія суддів відхиляє; - оскільки після ухвалення судового рішення, кредит позичальником не погашався, тому відмінним є лише розмір заборгованості по процентам, на вказане звертає увагу Верховний Суд в постанові від 04 липня 2018 року по справі №61-27237св18; - наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, що зазначає Велика Палата Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №921/107/15г/16; - в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі №442/3814/15, зроблено висновок, що виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України; - заборгованість або інша відповідність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадку якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України(п.284 Інструкції); - згідно заяви про вчинення виконавчого напису та додатків до неї вбачається, що Банком були виконані всі умови, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також сума процентів у виконавчому напису, не є безспірними; - виконавчий напис вчинено в межах трирічного строку позовної давності, з дотриманням 30-деного строку з моменту повідомлення боржника про заборгованість у відповідності до вимог ст.1050ЦК України; - заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена у відповідності до діючого законодавства України і містила всі обов`язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення; - нотаріус не звертався до стягувача, за наданням додаткової інформації, оскільки йому було надано всі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису; - нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів(т.2а.с.42-47). У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кочман К.П. в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що: - відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14; - доказом безспірності розміру грошових вимог банка є первинні облікові документи, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», постанови правління НБУ №566, постанови правління НБУ №174- виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери та ін.; - у порушення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі-Перелік), відповідачем не було надано нотаріусу довідку про ненадходження платежу від первісного кредитора - ОСОБА_2 ; - досліджування Великою Палатою в постанові від 15 січня 2020 року по справі №305/2082/14 обставини не є подібними до даної справи, так як саме судовим рішенням (а не фактом звернення кредитора до суду) у справі 2-3872/10 про дострокове стягнення заборгованості із ОСОБА_2 за кредитним договором № 08-660/140-302, ще у 2011 році було визначено розмір заборгованості первісного кредитора - 2 686 564, 55 грн. і таким чином фактично змінено умови повернення грошових коштів за вказаним кредитним договором; - з наданої апелянтом довідки-розрахунку заборгованості не можливо з`ясувати яким чином нараховано розмір заборгованості за кредитним договором, а з урахуванням наявності рішення суду по справі 2-3872/10 про дострокове стягнення суми кредиту по справі, перевірити період за який заборгованість нарахована і встановити період нарахованих процентів за користування кредитними коштами не можливо; - за наявності рішення Приморського районного суду м.Одеси по справі 2- 3872/10 про стягнення зі ОСОБА_2 коштів у розмірі 2 686 564, 55 грн., у банка відсутнє право як кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст. ст.1050 ЦК України, тому зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість у розмірі 774 051,73 доларів США не можна вважати безспірною, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; - банк своє право на дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором реалізував ще у 2011 році; - порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 645/1979/15 від 23 червня 2020 року; - позивачу, як майновому поручителю та боржнику, письмову вимогу про усунення порушень було направлено згрупованим поштовим відправленням, без опису вкладення; - реєстри поштових відправлень, як і фіскальний чек про відправку були надані нотаріусу у копіях, тоді, як пункт 11 вказаного Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку передбачає надання таких документів у оригіналах. Пункт 67 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 зобов`язує засвідчувати такий список згрупованих внутрішніх листів з оголошеною цінністю-підписами керівника та головного бухгалтера; - суд повинен був встановити, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, що і було встановлено судом (т.2а.с.77-82). Правом відзиву на апеляційну скаргу представники третіх осіб не скористались. Учасники судового процесу про дату судового засідання, призначене на 17 травня 2022 року, повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку з бажанням прийняти участь у її розгляді особисто або у режимі відеоконференції не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розглядові справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що подані документи для вчинення оскаржуваного виконавчого напису не підтверджують безспірність заборгованості. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Судом встановлено, що 14 липня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №08-660/140-302, згідно умов якого останній на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, отримав грошові кошти у сумі 370 000 доларів США, зі сплатою 14% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід`ємною складовою частиною цього Договору, та порядком повернення кредиту рівними частинами, періодично до 5 числа кожного місяця, в сумі 3085 доларів США, починаючи з 05 серпня 2008 року, а у липні 2018 року -2885 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 13 липня 2018 року на умовах, визначених цим Договором (т.1а.с.133-137,140-141). В якості забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором, 14 липня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та майновим поручителем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно умов якого останній передав в іпотеку Банку у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання чотири земельні ділянки, загальною площею по 1,00 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, кадастрові номери: 5121080300:01:001:0033, 5121080300:01:001:0051, 5121080300:01:001:0034, 5121080300:01:001:0261, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Августівська сільська рада, які належать йому на праві приватної власності на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №302394, серії ЯЖ №302392, серії ЯЖ №302395, серії ЯЖ №302393, що видані 23 травня 2008 року відділом земельних ресурсів у Біляївському районі Одеської області на підставі договорів купівлі-продажу ВЕХ №566055, ВЕО №259282, ВЕХ №566053, ВЕО №259281, посвідчених Гашовою В.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 09 серпня та 17 вересня 2007 року, за реєстровими №13720, №11651, №13711, №11644, зареєстрованих в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за номерами 01.08.516.00174, 01.08.516.00175/1, 01.08.516.00175, 01.08.516.00176 (т.1а.с.15-22,23-38). За п.1.2. Іпотечного договору загальна вартість предмету іпотеки складає 8 000 000грн. Пунктом 4.1.Іпотечного договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Сторони погодили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, або на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, про що свідчить п. 4.5. Іпотечного договору. В порушення норм закону та умов договору позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав та не повернув в межах строку, встановленого договором, суму кредиту, не сплатив відсотки та комісії, у зв`язку з чим Приморським районним судом м.Одеси було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №08-660/140-302 від 14 липня 2008 року у розмірі 2 686 564,55 грн. та 910 грн. судового збору. На виконання вказаного судового рішення, 23 травня 2011 року Приморським районним судом м.Одеси було видано виконавчі листи №2-3872/10, на підставі яких Першим Приморським відділом державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрито зведене виконавче провадження №30499858. 25 лютого 2012 року виконавче провадження завершено. Виконавчі листи повернуто стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції 606-ХІV. 26 червня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» надіслав на адресу позичальника ОСОБА_2 та майнового поручителя ОСОБА_1 письмову вимогу, в якій зазначено, що станом на 30 травня 2019 року загальна сума заборгованості за кредитним договором від14 липня 2008 року складає - 774 051,73 дол. США, з яких: - 320 240,65 доларів США-прострочена заборгованість; - 438 855,57 доларів США -прострочена заборгованість по нарахованих відсотках; - 14 955,51 доларів США - прострочена заборгованість по нарахованих комісіях, а тому банк вимагав у позичальника ОСОБА_2 та його поручителя ОСОБА_1 сплатити заборгованість, а в разі невиконання цієї вимоги банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки на вищевказані земельні ділянки (т.1а.с.142). 20 серпня 2019 року у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ «Укрсоцбанк» звернулося до приватного нотаріуса Вегера Л.О. із заявою про вчинення виконавчого напису з метою звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, стягувач просив задовольнити свої вимоги у розмірі заборгованості, яка утворилась за період з 31 травня 2018 року по 30 травня 2019 року в сумі 774 051,73 доларів США, з яких: - 320 240,65 доларів США-прострочена заборгованість; - 438 855,57 доларів США -прострочена заборгованість по нарахованих відсотках; - 14 955,51 доларів США прострочена заборгованість по нарахованих комісіях. До заяви відповідачем додано: іпотечний договір; копія кредитного договору; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; копія розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку, що підтверджує надіслання письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; документи стягувача, що підтверджують безспірність заборгованості позичальника та документи представника стягувача за довіреністю (т.1а.с.125). 20 серпня 2019 року приватним нотаріусом Вегера Л.О. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на іпотечне майно - чотири земельні ділянки, загальною площею по 1,00 га кожна, для ведення особистого селянського господарства, кадастрові номери: 5121080300:01:001:0033, 5121080300:01:001:0051, 5121080300:01:001:0034, 5121080300:01:001:0261, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Августівська сільська рада, які належать позивачу на праві приватної власності. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, нотаріусом запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання позичальником умов кредитного договору за період з 31 травня 2018 року по 30 травня 2019 року, а саме: - прострочена заборгованість - 320 240,65 доларів США; - прострочена заборгованість по нарахованих відсотках - 438 855,57 доларів США; - прострочена заборгованість по нарахованих комісіях -14 955,51 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 774 051,73 доларів США (т.1а.с.124). Вчинення виконавчого напису підтверджено відповідними документами, які надано банком приватному нотаріусу, копія яких надіслана суду приватним нотаріусом Вегера Л.О.(т.1а.с.123-144). 04 жовтня 2019 року приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60234160 по примусовому виконанню вказаного вище виконавчого напису про звернення стягнення на вищевказані земельні ділянки (т.1а.с.41-43). Приватним виконавцем 25 листопада 2019 року надана заявка на реалізацію предмета іпотеки на вказані земельні ділянки(т.1а.с.44-55). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Відповідно до пункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Таким чином, для вчинення виконавчого напису має бути дотримано декілька обов`язкових умов, а саме, безспірність заборгованості, дотримання строку, за який стягнення заборгованості може бути здійснено у безспірному порядку, та завчасне направлення боржнику письмової вимоги про погашення такої заборгованості. З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №754/9711/14 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №760/2193/15. Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення нотаріусом виконавчого напису , нотаріусу не було відомо, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси стягнуто із ОСОБА_2 (позичальника) на користь ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №08-660/140-302 від 14 липня 2008 року у розмірі 2 686 564,55 грн. На виконання вказаного судового рішення, 23 травня 2011 року Приморським районним судом м.Одеси було видано виконавчі листи №2-3872/10, на підставі яких Першим Приморським відділом державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження №30499858. 25 лютого 2012 року виконавче провадження завершено. Виконавчі листи повернуто стягувачу згідно п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції 606-ХІV. Згідно п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції 606-ХІV, повернення виконавчого документа стягувачу відбувається, у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, місце проживання, перебування боржника фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи сторонами не надано до суду рішення суду, за яким з боржника ОСОБА_3 стягнуто сума боргу за кредитним договором в розмірі 2 686 564,55 грн. по справі №2-3872/10. Більш того вказане рішення суду відсутнє в Єдиному державному реєстру судових рішень. Разом з тим, із змісту позову ОСОБА_1 , вбачається, що в проваджені Приморського районного суду м.Одеси перебуває цивільна справа №522/15310/19 за позовом ОСОБА_3 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: ПАТ «Укрсоцбанк» про зняття арешту з майна (т.1а.с.4). Згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2020 року у незмінений частині та постанову Одеського апеляційного суду від 09 липня 2020 року залишено без змін по справі №522/15310/19. Постановою Одеського апеляційного суду від 09 липня 2020 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 лютого 2020 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 . Судове рішення мотивовано тим, що позивачем ОСОБА_3 невірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у позові. Разом з тим, постановою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року (справа №522/15310/19) встановлено, що на виконанні у Першому Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувало зведене виконавче провадження №30499858, з примусового виконання вимог виконавчих листів № 2-3872/10, виданих Приморським районним судом м.Одеси 23 травня 2011 року, про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» коштів у розмірі 2 686 564,55 грн та 910 грн судового збору. 03 жовтня 2011 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Того ж дня, для забезпечення вимог виконавчого документа на майно боржника накладено арешт, про що винесено відповідну постанову. 25 лютого 2012 року виконавче провадження завершено. Виконавчі листи повернуто стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції 606-ХІV. Установлено, що наведений вище виконавчий лист повторно до виконання не пред`являвся. Таким чином, вказані обставини встановлені Верховним Судом у постанові від 20 квітня 2021 року підтверджують, що дійсно за рішенням суду з позичальника ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за кредитним договором за рішенням суду у розмірі 2 686 564,55 грн. та судові витрати в розмірі 910 грн. Тобто, справа про стягнення заборгованості за кредитом вже розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили. При цьому встановлені судовим рішенням обставини не оспорюються сторонами в цій справі, сторони погоджуються з тим, що існує рішення суду про стягнення на користь банку 2 686 564,55 грн. Разом з тим, ПАТ «Укрсоцбанк», пред`явивши вимоги до суду про стягнення заборгованості до ОСОБА_3 , на підставі яких видано у 2011 році виконавчі листи, банк на власний розсуд змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Так, за змістом п.п. 3.2.2.2. та 3.2.7 кредитного договору визначено, що при порушенні умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, пені, штрафу, а позичальник зобов`язаний виконати зазначені зобов`язання у порядку, передбаченому цим договором (т.1а.с.133-137). Згідно з умовами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк банк використав право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні про стягненні заборгованості за кредитним договором в сумі 2 686 564,55 грн., на яку судом видано виконавчій лист у 2011 року, тому строк дії кредитного договору від 14 липня 2008 року змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13. Разом з тим, виконавчий напис нотаріуса було вчинено на підставі розрахунку кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками за користування кредитом та комісії. Як вбачається із довідки - розрахунку, який надано Банком приватному нотаріусу, заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором станом на 30 травня 2019 року, складає 774 051,73 доларів США, що еквівалентно 20 654 313,35грн., а саме: - прострочена заборгованість складає 320 240,65 доларів США, що еквівалентно в сумі 8545 101,67грн.; - прострочена заборгованість по нарахованих відсотках - 438 855,57 доларів США, що еквівалентно 11 710 148,18грн.; - прострочена заборгованість по нарахованих комісіях -14 955,51 доларів США., що еквівалентно 399 063,50грн. (т.1а.с.144). При цьому довідка банку не містить періодів нарахування вказаної заборгованості та не є випискою банку щодо нарахування заборгованості. Більш того, в заяві 20 серпня 2019 року про вчинення виконавчого напису банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, задовольнивши вимоги стягувача у розмірі заборгованості за період з 31 травня 2018 року по 30 травня 2019 року, що складає 774 051,73 доларів США, а саме: - прострочена заборгованість - 320 240,65 доларів США; - прострочена заборгованість по нарахованих відсотках - 438 855,57 доларів США; - прострочена заборгованість по нарахованих комісіях -14 955,51 доларів США. (т.1а.с.124). Тобто, вказаний розрахунок заборгованості було здійсненого Банком за період з 31 травня 2018 року по 30 травня 2019 року в розмірі 774 051,73 доларів США, що еквівалентно 20 654 313,35грн., з нарахуванням відсотків вже після зміни умов основного зобов`язання щодо строку дії договору, який змінено банком пред`явленням позову до суду. Розмір заборгованості за відсотками, зазначений у виконавчому написі нотаріуса (438 855,57 доларів США, що еквівалентно 11 710 148,18грн.), згідно розрахунку банку (т.1 а.с.144) станом на 30 травня 2019 року є більшим від розміру цієї заборгованості, стягнутої за рішенням суду за виконавчими листами № 2-3872/10, виданих Приморським районним судом м.Одеси 23 травня 2011 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» коштів у розмірі 2 686 564,55 грн. та 910 грн. судового збору. Наявність рішення Приморського районного суду м.Одеси про дострокове стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» коштів у розмірі 2 686 564,55 грн., яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування відсотків за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено виданими виконавчими листами за рішенням суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, всупереч вимогам вищенаведених норм матеріального права було включено нараховані після зміни строку виконання основного зобов`язання відсотки, то така заборгованість в сумі 438 855,57 доларів СШАне може вважатися безспірною. Тобто, існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса. Таким чином, збільшення розміру заборгованості відбулося у зв`язку з нарахуванням Банком процентів за користування кредитними коштами після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому нарахована Банком заборгованість не є безспірною, що виключає можливість вчинення виконавчого напису нотаріуса. Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, згідно яких після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Великою Палатою Верховного Суду роз`яснено, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказані роз`яснення, оскільки виконавчий напис не містить вказівку на період нарахування відсотків та підстави їх нарахування (договірні або відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) і ці обставини не підтверджуються жодними іншими доказами, обґрунтованість нарахування відповідачем відсотків є недоведеною і відтак спірною. Крім того, Банком нарахована прострочена заборгованість по нарахованих комісіях -14 955,51 доларів США., що еквівалентно 399 063,50грн. Як вбачається із кредитного договору від 14 липня 2008 року, позичальник уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит на поточні потреби зі сплатою процентів за користування кредитом. Окремо у договорі було передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості у вигляді комісії(п.2.5 Кредитний договір). Разом з тим, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року. За положеннями ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. З цих підстав умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, а тому заборгованість по комісії за користування кредитом не повинна нараховуватися банком. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Щодо письмової вимоги Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Так, ч.ч.1,2 ст.35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року по справі № 645/1979/15 звернула увагу, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачою відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку. Згідно з пунктами 92 та 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, рекомендовані листи підлягають доставці додому. Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. Надаючи оцінку діям банку щодо повідомлення боржника, необхідно зазначити наступне. Згідно п.6.2.Договру іпотеки, усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (т.1а.с.19). Направлення зазначеної письмової вимоги Банком на адресу майнового поручителя ОСОБА_1 , банк підтвердив квитанцією про сплату відправлення від 01 липня 2019 року у сумі 48 грн. та списком групованих поштових відправлень через АТ «Укрпошта», які надані приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису(т.1а.с.143,143-зворот). Позивач ОСОБА_1 заперечує отримання письмової вимоги Банку про усунення порушення. При цьому відповідачем не надано до суду та до приватного нотаріуса ні конверта, ні рекомендованого повідомлення, крім того, відсутні будь-які відмітки поштового відділення про причини повернення невручення його адресату ОСОБА_1 або вручення, тому відсутність конверта, зворотного повідомлення, відмітки поштового відділення м.Одеси, що вказана письмова вимога надходила до поштового відділення м.Одеси за місцем проживання позивача вказує , що банк не довів належними та допустимими доказами направлення ОСОБА_1 та отримання ним вимоги про усунення порушень договору, що ставить під сумнів твердження відповідача про направлення вимоги позивачу. Тобто, матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником такого листа, або відмова від його отримання. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця відповідно до вимог п.6.2.Договру іпотеки. Однією з підстав для задоволення позовних вимог в цій частині є недотримання порядку вчинення виконавчого напису. Виходячи з вищезазначеного, майновий поручитель вважається належним чином повідомлений про порушення зобов`язань за кредитним договором та про зобов`язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку. Так, у постанові від 13 жовтня 2021 у справі №554/6777/17 Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, ураховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається у порядку, визначеному ст.84 Закону України «Про нотаріат». Тому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, що позивач отримав письмову вимогу та був повідомлений про існуванні заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на його майно. При цьому, як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тому підстави для зміні рішення суду відсутні. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у по справі № 645/1979/15 від 23 червня 2020 року. Таким чином, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість, вказана в виконавчому написі, не є безспірною. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на низку постанов Верховного Суду апеляційний суд не бере до уваги, оскільки у зазначених справах були наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, а тому ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені. Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-банк» ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року. Головуючий Судді: