Постанова Київський апеляційний суд № 369/2784/21

Справа № 369/2784/21 Головуючий 1 інстанція- Дубас Т.В. Провадження № 22-ц/824/5163/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 17 травня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про компенсацію частини виплаченого страхового відшкодування,- в с т а н о в и в: У березні 2021 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» звернулося до суду із вказаним позовом,який мотивований тим, що 24 листопада 2018 року між товариством і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АМ/8425065), за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказував, що 26 вересня 2019 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля «ВАЗ» під керуванням відповідачки ОСОБА_2 та автомобіля «Hyundai» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який під керуванням ОСОБА_3 .Винуватцем ДТП є ОСОБА_2 , яку постановою постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Hyundai» отримав пошкодження. Даний автомобіль був застрахований позивачем ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» за договором добровільного страхування № АМ/4694434 від 13 липня 2018 року. На виконання умов договору добровільного страхування на підставі страхового акту № 19.59.8425065-7716 від 29 листопада 2019 року позивачТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» виплатив 28-30 січня 2020 року власнику автомобіля «Hyundai» страхове відшкодування у розмірі 99000 грн., що стверджується платіжними дорученнями. Посилався, що згідно п.8 «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АМ/8425065), укладеного з відповідачкою, передбачено, що до керування забезпеченим ТЗ «ВАЗ» не допущено осіб з водійським стажем менше 3-х років, разом з тим, водійський стаж відповідачки на момент ДТП був меншим ніж три роки. Вважає, що має право на компенсацію 50 % виплаченого страхового відшкодування у розмірі - 2 - 49500 грн., бо згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст.13 цього закону, то особа, відповідальна за шкоду внаслідок ДТП, зобов`язана компенсувати страховику 50 % страхового відшкодування. У зв`язку з наведеним просив стягнути із відповідачки на його користь 49500 грн. компенсації та судовий збір в сумі 2270 грн. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2021 року замінено позивача ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» на його правонаступника ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними договору про відступлення прав вимоги № 1/АК від 14 травня 2021 року. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач ФОП ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що суд розглянув справу неповноважним складом суду, оскільки у рішенні вказно, що справа розглянута за участю секретарів Мазурик Д.С і Шило М.І., які на момент ухвалення рішення були звільнені із займаних посад, що згідно п.1 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення. Окрім того, при вирішенні спору суд невірно застосував положення ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в той час як правовою підставою позову було порушення відповідачкою п.381.1 ст.381 цього Закону. Відповідачка ОСОБА_2 в особі представника адвоката Макучкіна Д.В. подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 49500 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які - 3 - сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що 26 вересня 2019 року близько 08 години 50 хв. на вул.Велика кільцева дорога у м.Києві сталася ДТП за участю автомобілів «ВАЗ-11183»,реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Hyundai» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ПАТ «Рокитнянський цукровий завод», під керуванням ОСОБА_3 . Дана ДТП сталося внаслідок порушення п.п.10.1, 10.3 ПДР відповідачкою ОСОБА_2 , яка при зміні напрямку руху та перестроюванні, не переконалася у безпечності маневру та допустила зіткнення із автомобілем «Hyundai», що спричинило пошкодження автомобілів. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року відповідачку відповідачкою ОСОБА_2 визнано винною у порушенні ПДР і скоєнні адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 340 грн. Відповідальність винуватиці ДТП власника автомобіля «ВАЗ-11183» ОСОБА_2 була застрахована у ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що стверджується страховим полісом № АМ/8425065 від 24 листопада 2018 року. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Hyundai» отримав пошкодження. На виконання умов договору обов`язкового страхування на підставі страхового акту № 19.59.8425065-7716 від 29 листопада 2019 року позивач ТзДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» виплатив 28-30 січня 2020 року власнику автомобіля «Hyundai» страхове відшкодування у розмірі 99000 грн., що стверджується платіжними дорученнями. Також судом встановлено, що згідно п.8 «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» страхового полісу № АМ/8425065, укладеного між ТзДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» і ОСОБА_2 ,передбачено, що до керування забезпеченим ТЗ «ВАЗ» не допущено осіб з водійським стажем менше 3-х років, разом з тим, водійський стаж відповідачки на момент ДТП був меншим ніж три роки. Вказані обстаивни підтверджуються наявними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог. При цьому суд виходив з того, що позивачеми не надано суду достатніх доказів на підтвердження факту існування в сукупності обставин, визначених п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які б слугували підставою для стягнення 50 % від страхової виплати. Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. Вирішуючи спір, суд в достатній мірі не врахував підстави позову та їх - 4 - обгрунтування, що потягло помилкове застосування судом закону, який не підлягає застосуванню. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини, і застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки є сталими і сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц. Зокрема, у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Як вбачається із позовної заяви позивач обгрунтовував свої вимоги тим, що виданий відповідачці страховий поліс № АМ/8425065 не передбачає керування забезпеченим ТЗ «ВАЗ» осіб з водійським стажем менше 3-х років, разом з тим, водійський стаж відповідачки на момент ДТП був меншим ніж три роки, а тому він вважає, що відповідачка має компенсувати 50 % страхової виплати. Хоча позивач зазначив у позові п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак процитував у позові зміст положень п.381.1 ст.381 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якоїякщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст.13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 % страхового відшкодування. А відтак при ухваленні рішення, суд першої інстанції мав дати оцінку обгрунтованості позовних вимог у контексті положень саме п.381.1 ст.381 вказаного Закону, зміст якої наведений у позовній заяві. Натомість, суд помилково застосував при вирішенні спору положення п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який передбачає можливість страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП у вказаних у цьому пункті випадках. - 5 - Наведені норми вказаного Закону регулюють різні за своїм змістом правовідносини, в тому числі передбачають різні наслідки, зокрема п.38.1.1 ст.38 ст.38 Закону передбачає можливість відшкодування страхової виплати за регресним позовом у визначених у цьому пункті випадках у повному обсязі, а п.381.1 ст.381 - компенсацію у обсязі лише 50 % страхової виплати. В той же час колегія суддів вважає, що застосування судом закону, який не підлягав застосуванню не призвела до неправильного вирішення спору. Позов не підлягає до задоволення з огляду на його необгрунтованість. Відповідно до приписів п.381.1 ст.381 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст.13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна заподіяну внаслідок ДТП шкоду, зобов`язана компенсувати страховику 50 % страхового відшкодування. Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що обов`язок винуватця ДТП компенсувати страховику 50 % страхового відшкодування можливий у двох випадках. Це або використання забезпеченого ТЗ, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, або з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст.13 цього Закону, яка регулює зменшення страхового платежу на 50 % у відношенні страхувальників, які мають статус учасника війни, особи з інвалідністю II групи, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи I або II категорії, пенсіонера. Жодних доказів, щодо наявності передбачених п.381.1 ст.381 вказаного Закону підстав для компенсації 50 % виплаченого страхового відшкодування позивач не надав. Зокрема, не надав доказів, що автомобіль ВАЗ-11183 використовувався відповідачкою у іншй сфері, а не за своїм призначенням, або, що відповідачці зменшено страховий платіж на 50 % у зв`язку із наявністю у неї статусу учасника війни, особи з інвалідністю IIгрупи, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи I або IIкатегорії, пенсіонера. Посилання позивача на те, що виданий відповідачці страховий поліс № АМ/8425065 не передбачає керування забезпеченим ТЗ «ВАЗ» осіб з водійським стажем менше 3-х років, разом з тим, водійський стаж відповідачки на момент ДТП був меншим ніж три роки, не стосується і не пов`язаний із підставами компенсації, встановленими у п.381.1 ст.381 вказаного Закону. При цьому апеляційний суд звертає увагу позивача що початкова редакція п.381.1 ст.381 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачала можливість компенсації страховику 50 % страхового відшкодування, виплаченого за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу водієм, водійський стаж якого є мешим, ніж вказано у договорі страхування. Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового стархування цивліьно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 05 липня 2012 року п.381.1 ст.381 вказаного Закону викладена у новій редакції, з якої вилучено положення щодо компенсації страховику 50 % страхового відшкодування у зв`язку із невідповідністю водійського стажу умовам догвоору страхування. Це по-перше. По-друге, судом встановлено, що при оформленні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідачка надавала своє посвідчення водія НОМЕР_3 , видане 17 листопада 2016 року, відомості про яке внесені до - 6 - страхового полісу, тобто надала відомості про свій водійський стаж. Незважаючи на це, особа, яка оформляла договір зазначила у полісі, що водійський стаж страхувальника не менше 3-х років (поставлено позначку «НІ» напроти пункту, за яким водійський стаж страхувальника менше 3-х років). Апеляційний суд звертає увагу, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (п.8.26). Положення п.381.1 ст.381 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у системному зв`язку із визначеними у п.6 ст.3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумнності свідчить, що при визначенні підстав для компенсації слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Передбаченап.381.1 ст.381 Законукомпенсація не може бути застосована, якщо страховик, укладаючи договір та знаючи про водійський стаж страхувальника, свідомо зазначає невірні відомості, а згодом вимагаючи повернення компенсації 50 % від страхової виплати, поводиться суперечливо і недобросовісно. Доводи апеляційної скарги щодорозгляду справи неповноважним складом суду, оскільки у рішенні зазначено про її розгляд за участю секретарів Мазурик Д.С і Шило М.І., які на момент ухвалення рішення були звільнені із займаних посад, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з таких міркувань. Відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України «Визначення складу суду» визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.34 ЦПК України «Складу суду» цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних. - 7 - Отже, процесуальний закон чітко визначає поняття складу суду першої інстанції, яке стосується виключно судді, або колегії у складі одного судді і двох присяжних, тобто осіб, які здійснюють правосуддя у цивільних справах. Секретар судового засідання не відноситься до складу суду, а тому положення п.1 ч.3 ст.376 ЦПК України, яке передбачає обов`язковою підставою для скасування рішення розгляд справи неповноважним складом суду, не стосується секретаря судового засідання, як помилково вважає скаржник. Такі висновки кореспондуються із положеннями параграфу 3 Глави 4 ЦПК України, яка відносить секретаря судового засідання до інших учасників судового процесу, а не до складу суду. Решта доводів апеляційної скарги враховані при зміні рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: - 8 - Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2021 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, в іншій частині це рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: