Постанова 4855 № 640/2063/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2063/20 Суддя першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року про залишення без розгляду позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, за участю третіх осіб - Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області та Головного управління Національної поліції в Київській області про поновлення на роботі, ВСТАНОВИЛА: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ майора міліції оперуповноваженого сектора карного розшуку сектору Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області ОСОБА_1 ; - поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київські області з 06 листопада 2015 року із зарахуванням до трудового стажу усього періоду вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року (з моменту звільнення) і до моменту поновлення на посаді; - стягнути з Головного управління МВС України в Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по день прийняття рішення у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року вказаний адміністративний позов залишено без розгляду. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права. Скаржник вказує на те, що не був повідомлений відповідачем про звільнення зі служби, копію відповідного наказу та трудову книжку не отримував. Також позивач наголошує на тому, що п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» стосовно того, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(ІІ)/2021. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуваний наказ видано 06 листопада 2015 року, тому останній днем строку його оскарження є 07 грудня 2015 року. В той час як ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише у січні 2020 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 з 2005 року проходив службу в органах МВС на різних посадах. Перед звільненням позивач обіймав посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку сектору Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області. Відповідно до наказу начальника Головного управління МВС України в Київській області від 18 листопада 2014 року № 1081 о/с ОСОБА_1 у період з 22 липня 2014 року по 25 січня 2016 року перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Позивач стверджує, що подавав рапорти з метою отримання відпусток по догляду за дітьми до досягнення ними трьох років також у лютому 2016 року та у лютому 2019 року, однак доказів на підтвердження цих обставин не надав. У свою чергу відповідач заперечує надходження таких заяв. В офіційному друкованому виданні «Голос України» від 06 серпня 2015 року № 141-142 було опубліковано Закон України «Про Національну поліцію», яким визначено порядок та підстави для прийняття працівників міліції на службу до поліції або звільнення. Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с майора міліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав, вказавши, що про існування оскаржуваного наказу йому стало відомо з листа Головного управління НП в Київській області від 28 грудня 2019 року № К-1254. Приймаючи рішення про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції застосував «презумпцію знання законодавства» (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), відповідно до якої кожен вважається таким, що знає закони, які доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Суд першої інстанції виходив з того, що з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» позивач не міг не усвідомлювати наслідки невчинення ним активних дій (щодо виявлення наміру подальшого проходження служби в поліції шляхом подання відповідного рапорту) або, навпаки, пасивної поведінки (не подання рапорту про виявлення наміру подальшого проходження служби в поліції) відповідно до положень, передбачених п.п. 8-11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, навіть вважаючи процедуру звільнення, передбачену вказаними положеннями такою, що не може бути до нього застосована як до працівника, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Суд першої інстанції врахував, що позивач, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, не звертався до свого роботодавця - Головного управління МВС України в Київській області щодо надання інформації про місце проходження служби з огляду на набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Крім того, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до наказу Головного управління МВС в Київській області від 18 листопада 2014 року № 1081 о/с спливала 25 січня 2016 року. Наступний рапорт про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за твердженням позивача, було направлено у лютому 2016 року. Якби позивач виконав свій обов`язок приступити до служби з 26 січня 2016 року, то мав би дізнатися про своє звільнення з органів внутрішніх справ. Додатково суд першої інстанції врахував, що зміст заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року з приводу надання інформації про розгляд звернень щодо надання відпусток для догляду за дітьми, а також актуальної інформації щодо проходження служби та місця зберігання трудової книжки і військового квитка, адресованої начальнику Головного управління Національної поліції в Київській області, свідчить про його ліквідаційної процедури Головного управління МВС України в Київській області, в якому він проходив службу. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом без поважних причин. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За визначенням, наведеним у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Між сторонами справи виник спір щодо звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції). Законом України «Про міліцію» було визначено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Отже, між сторонами цієї справи виник спір щодо звільнення з публічної служби, у зв`язку з чим строк звернення до суду за вирішенням такої справи становить один місяць. Перебіг такого строку розпочинається з дня, коли ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Особливості застосування положень ст. 122 КАС України у подібних правовідносинах були предметом дослідження Верховним Судом у межах справи № 280/5322/18. У постанові суду від 14 грудня 2020 року зазначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Перевіряючи обґрунтованість апеляційної скарги з урахуванням зазначених правових висновків Верховного Суду, колегія суддів враховує, що оскаржуваний наказ було винесено Головним управлінням МВС України в Київській області 06 листопада 2015 року. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт вручення ОСОБА_1 копії наказу від 06 листопада 2015 року № 591 о/с та трудової книжки, а також доказів повідомлення позивача про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в інший спосіб невідкладно після прийняття оскаржуваного наказу. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав внаслідок прийняття відповідачем наказу від 06 листопада 2015 року № 591 о/с лише 02 січня 2020 року з листа Головного управління НП в Київській області від 28 грудня 2019 року № К-1254. Враховуючи значний проміжок часу між датою прийняття наказу від 06 листопада 2015 року № 591 о/с та днем, коли, за твердженням позивача, йому стало відомо про цей наказ (02 січня 2020 року), приймаючи до уваги характер правовідносин, що існували між сторонами (проходження публічної служби) та зважаючи на відсутність відомостей про те, у який спосіб Головне управління МВС України в Київській області повідомляло ОСОБА_1 про прийняте рішення, колегія суддів під час апеляційного розгляду справи виходить з того, що точно встановити день, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду - неможливо. У зв`язку з цим, для цілей перевірки дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду, належить встановити день, коли він повинен був дізнатися про своє звільнення зі служби з органів внутрішніх справ. Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджується, що звільнення позивача з посади було обумовлене прийняттям Закону України «Про Національну поліцію». Матеріально-правовою підставою для видачі наказу від 06 листопада 2015 року № 591 о/с стали п.п. 10, 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону. Вказані норми права передбачають, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону. Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим посилання суду першої інстанції на «презумпцію знання законодавства» як на одну з обставин, яка вказує на високу вірогідність того, що позивач, будучи працівником міліції, мав об`єктивну можливість прогнозувати правові наслідки прийняття Закону України «Про Національну поліцію» та невчинення дій, передбачених розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, спрямованих на врегулювання правовідносин публічної служби з органом, діяльність якого припиняється. Позивач не заперечує своєї обізнаності про зміни, які відбулися в системі органів внутрішніх справ з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію». Як правильно зауважив суд першої інстанції, із заявою про надання інформації про розгляд звернень щодо надання відпусток та актуальної інформації щодо проходження служби і місця зберігання трудової книжки та військового квитка ОСОБА_1 звернувся саме до Головного управління НП в Київській області, з яким не перебував у відносинах публічної служби. Вказана заява була надіслана на адресу Головного управління НП в Київській області лише 15 листопада 2019 року. Водночас позивачем не повідомлено та судом не встановлено обставин, які б перешкоджали йому звернутися до Головного управління МВС України в Київській області чи Головного управління НП в Київській області з відповідним запитом, щонайменше, після набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» або ж після закінчення строку перебування у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку згідно з наказом від 18 листопада 2014 року № 1081 о/с. Суд першої інстанції правильно зауважив, що наказом від 18 листопада 2014 року № 1081 о/с ОСОБА_1 було надано відпустку до 25 січня 2016 року, тому з 26 січня 2016 року у нього виник обов`язок прибути на службу. Закінчення строку відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку колегія суддів також вважає обставиною, з настанням якої позивач з високою вірогідністю повинен був дізнатися про своє правове становище як працівника органів внутрішніх справ. Позивач стверджує, що у лютому 2016 року та лютому 2019 року звертався до Головного управління НП в Київській області з рапортами про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та вважав, що такі рапорти було задоволено. ОСОБА_1 не надав доказів звернення до Головного управління МВС України в Київській області та Головного управління НП в Київській області із такими рапортами, а зазначені особи заперечують факт їх отримання. Водночас неприбуття позивача за місцем проходження служби після закінчення строку, на який йому було надано відпустку наказом від 18 листопада 2014 року № 1081 о/с, а також невжиття протягом тривалого часу заходів, спрямованих на з`ясування результатів розгляду рапортів, що, як стверджує позивач, були податі у лютому 2016 року та лютому 2019 року, вказують на байдужість до свого правового становища та незацікавленість в отриманні інформації щодо проходження публічної служби. За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про необхідність обчислення строку звернення до суду з моменту отримання листа Головного управління НП в Київській області від 28 грудня 2019 року № К-1254, адже про своє звільнення з органів внутрішніх справ позивач мав фактичну можливість та повинен був дізнатися у листопаді 2015 року або щонайпізніше 26 лютого 2016 року (день виходу на службу у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною по досягнення нею трирічного віку). Враховуючи, що адміністративний позов подано 25 січня 2020 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду без поважних причин. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до зазначених норм, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 05 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав, зокрема, пропуску строку звернення до суду. На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву від 12 лютого 2020 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою суду від 28 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Головне управління МВС України в Київській області подало відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, наголошено на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин. ОСОБА_1 скористався своїм правом подати відповідь на відзив, у якому додатково обґрунтував свої доводи про те, що строк звернення до суду дотримано. Таким чином позивачу було забезпечено можливість заявити про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, так і під час розгляду справи по суті після надходження відзиву на позовну заяву, в якому відповідач вказав на пропуск такого строку. Суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду і не довів наявності поважних причин пропуску такого строку, у зв`язку з чим залишив позовну заяву без розгляду. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі та не можуть бути підставою для її скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк Є.В. Чаку