Постанова КЦС ВС № 369/10042/20

Постанова Іменем України 10 травня 2022 року м. Київ справа № 369/10042/20 провадження № 61-21092св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Росукрбуд», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ державної реєстрації Києво-Святошинської районної державної адміністрації, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2021 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Росукрбуд» (далі - ТОВ «Росукрбуд»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ державної реєстрації Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про визнання припиненими трудових відносин. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу № 6 від 02 липня 2013 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Росукрбуд» № 3 від 01 липня 2013 року його призначено на посаду директора (керівника) ТОВ «Росукрбуд». Вказував, що втративши зацікавленість, у тому числі й матеріальну, у продовженні перебування у трудових відносинах з ТОВ «Росукрбуд», а також з метою зміни місця роботи, керуючись своїми трудовими правами, він подав загальним зборам учасників товариства засобами поштового зв`язку нотаріальну заяву від 22 лютого 2017 року про звільнення з посади директора за власним бажанням. Заява про звільнення була проігнорована учасником товариства, а рішення про звільнення його з посади директора не прийнято. На початку 2020 року він дізнався, що відомості про те, що він є керівником товариства є досі актуальними та відображені у реєстрі, а учасником товариства не вчинялось жодних дій щодо його звільнення. Засобами поштового зв`язку на адресу учасника товариства було направлено повідомлення про прийняття рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників від 18 травня 2020 року, щодо його звільнення. Вказував, що перебування на посаді директора ТОВ «Росукрбуд» та неможливість звільнення у позасудовому порядку порушують його трудові права, а тому просив суд визнати припиненими з 09 березня 2017 року трудові відносини з ТОВ «Росукрбуд» у зв`язку із звільненням за власним бажанням та зобов`язати відділ державної реєстрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань шляхом виключення відомостей про нього як керівника ТОВ «Росукрбуд». Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк для звернення до суду про вирішення трудового спору. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки позивачем не здійснені всі необхідні дії щодо звільнення з посади директора, звернення до суду із вказаним позовом є передчасним. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що ним виконано вимоги законодавства щодо дотримання процедури звільнення його з посади директора, проте зі сторони учасника товариства жодних дій щодо розгляду питання про його звільнення та оформлення такої процедури не вчинено, чим порушуються його трудові права. Вказує, що він подав загальним зборам учасників товариства засобами поштового зв`язку нотаріально засвідчену заяву про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням. У 2020 році він дізнався, що досі є керівником товариства, жодних дій щодо його звільнення не вчинялось. Засобами поштового зв`язку на адресу учасника товариства було направлено повідомлення щодо прийняття рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників від 18 травня 2020 року, у якому зазначено про необхідність прийняття учасником товариства рішення про його звільнення. До вказаного повідомлення ним було подано копію заяви про звільнення від 22 лютого 2017 року. Враховуючи те, що станом на 08 червня 2020 року питання про його звільнення не було вирішено, ним було складено повідомлення стосовно відсутності рішення учасника товариства з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників від 09 червня 2020 року, у якому зазначено про відсутність рішення про звільнення його з посади директора товариства. Отже, висновки апеляційного суду про те, що ним не було вчинено всіх необхідних дій є безпідставними. Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами На підставі наказу № 6 від 02 липня 2013 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Росукрбуд» № 3 від 01 липня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «Росукрбуд», про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про керівника (директора) товариства. 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав загальним зборам учасників товариства засобамипоштового зв`язку нотаріальну заяву про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що ним було направлено нотаріально засвідчену заяву від 22 лютого 2017 року про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням, проте вказана заява була проігнорована учасником товариства - ОСОБА_2 й, відповідно, рішення про його звільнення не було прийнято. Відповідно до статті 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів. Згідно з частиною першою статті 62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Частинами першою, другою статті 145 ЦК України (у редакції, чинній на час написання заяви про звільнення позивачем) визначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Пунктом 3 частини четвертої статті 145 ЦК України передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства. Відповідно до статті 61 Закону України «Про господарські товариства» позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Отже, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства, що мають приймати рішення щодо звільнення. Системний аналіз положень статті 38 КЗпП України, статті 145 ЦК України, статей 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства» дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує його обов`язок скликати загальні збори, в результаті проведення яких має бути розглянута заява директора про звільнення. Разом із тим, позивач, посилаючись на виконання ним всіх необхідних дій щодо звільнення з посади директора, не надав доказів про те, що ним вчинялися дії спрямовані на скликання загальних зборів, а саме, що ним відправлялося повідомлення про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про його звільнення ОСОБА_2 й, відповідно, доказів отримання останньою такого повідомлення. При цьому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ним було направлено на адресу учасника товариства повідомлення щодо прийняття рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників (вих. № 1 від 18 травня 2020 року), не можуть бути прийняті судом, оскільки, з урахуванням ненадання позивачем доказів скликання загальних зборів для вирішення питання про його звільнення й належного повідомлення учасника товариства про намір вивільнитися, вказане повідомлення не є підставою для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 . З урахуванням вищевикладених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не було вчинено всіх необхідних дій, передбачених законодавством, для вирішення питання про його звільнення з посади директора товариства, а отже звернення із вказаним позовом є передчасним, що свідчить про відсутність порушення трудових прав останнього. При цьому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково посилався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №462/5997/17, оскільки обставини у вказаній справі та справі, яка переглядається, є різними, а правовідносини не є подібними, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими. Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду та зміст постанови Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 462/5997/17, висновок якої застосував суд апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справі № 462/5997/17 є подібними, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України правомірно застосував релевантну практику під час розгляду вказаної справи. З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2021 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян