Постанова 4873 № 910/12688/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" травня 2022 р. Справа№ 910/12688/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Попікової О.В. суддів: Владимиренко С.В. Євсікова О.О. розглянувши матеріали апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику представників сторін) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 (повний текст складено 13.12.2021) у справі №910/12688/21 (суддя Васильченко Т.В.) за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про стягнення 23986,65 грн. ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (надалі позивач/ КП «Харківські теплові мережі») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі відповідач/ ПАТ «ВАБ») основного боргу у розмірі 17831,80 грн., інфляційних втрат у розмірі 4361,31 грн. та 3% річних у розмірі 1793,54 грн. В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення відповідачем виконання своїх зобов`язань за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №13603 від 01.03.2006 в частині здійснення оплати за отриману теплову енергію за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 17831,80 грн. та судовий збір в розмірі 1687,53 грн.; в решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення в частині задоволених позовних вимог обґрунтовано тим, що невиконане зобов`язання має бути виконано відповідно до вимог договору та вимог законодавства, при цьому, ч. 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлює заборону на стягнення з банку, який перебуває в стадії тимчасової адміністрації, витрат пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності. Щодо позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено (стягнення інфляційних втрат та відсотків річних), місцевий господарський суд зазначив, що ч. 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено заборону нарахування, зокрема, інфляційних та річних на заборгованість банку, який перебуває в процедурі ліквідації. Не погодившись із зазначеним рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. В обґрунтування підстав апеляційної скарги скаржник посилається на незастосування судом першої інстанції спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до спірних правовідносин, адже позивач не звертався до Фонду про включення своїх вимог до реєстру кредиторів. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Владимиренко С.В., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12688/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. 02.02.2022 матеріали справи №910/12688/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 відмовлено Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21 залишено без руху; запропоновано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 3405,00 грн. 18.02.2022 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022, надійшла заява про усунення недоліків з платіжним дорученням від 16.02.2022 №364 про сплату судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 задоволено клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши доводи викладені в ній щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Північний апеляційний господарський суд зазначає наступне. 01.03.2006 між позивачем (за договором - енергопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", правонаступником якого згідно з додатковою угодою від 01.08.2010 про зміну особи в договорі про постачання теплової енергії є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (за договором споживач) укладено тимчасовий договір на постачання теплової енергії №13603 (надалі договір), згідно з пунктом 1.1 якого енергопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач (відповідач) зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Згідно з п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності. Відповідно до додатку №1 від 01.03.2006 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу за адресою: вул. Єлізарова, буд. 3 (перейменовано на вул. Холодногірська відповідно до рішення Харківської міської ради №12/15 від 20.11.2015) з опалювальною площею 87,10 кв.м. За вказаним додатком енергопостачальна організація постачає споживачу в опалювальний період теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 12.2446 Гкал/рік. Облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом. При відсутності вузлів обліку або виході їх з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією розрахунковим способом (п.п. 5.1 та 5.5 договору). Пунктом 6.5 договору передбачено, що споживачі, які не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірним навантаженням з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату. Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки відпустки-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання (пункти 6.1 та 6.2 договору). Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2006. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії (п.п. 10.1 та 10.2 договору). Пунктом 10.4 договору встановлено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Матеріали справи не містять доказів припинення дії договору, а отже він є таким, що діє, сторони цього факту не заперечують. Як вбачається з наявних в матеріалах справи та виставлених позивачем відповідачу рахунків-фактур, відповідачем у період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року спожито теплової енергії на загальну суму 17831,80 грн., а саме №17700-7029 від 08.10.2017 на суму 1139,23 грн. у жовтні 2017 року, №17700-7029 від 07.12.2017 на суму 2673,17 грн. у листопаді 2017 року, №17700-7029 від 09.01.2018 на суму 2654,28 грн. у грудні 2017 року, №17700-7029 від 07.02.2018 на суму 3884,80 грн. у січні 2018 року, №17700-7029 від 07.03.2018 на суму 3591,52 грн. у лютому 2018 року, №17700-7029 від 06.04.2018 на суму 3726,70 грн. у березні 2018 року та №17700-7029 від 08.05.2018 на суму 162,10 грн. у квітні 2018 року. У вказаних рахунках-фактурах зазначено, що вони підлягають оплаті до 18 числа місяця наступного за звітним. Про надання теплової енергії у вказаному періоді свідчать акти підключення/відключення споживача до опалення, а саме акт підключення №177/6615 від 15.10.2017 за об`єктом розташованим по вулиці Холодногірській, буд. 3 у зв`язку з початком опалювального сезону та актом №177/7972 від 10.04.2018 про відключення споживача у зв`язку із його закінченням. Підставою звернення із даним позовом до суду стало не здійснення відповідачем оплати за отриману теплову енергію за вказаний період. З матеріалів справи вбачається, що згідно з постановою правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" №123 від 20.11.2014, згідно з яким у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Термін здійснення тимчасової адміністрації продовжено включно до 20.03.2015 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду №35 від 17.02.2015. На підставі постанови правління Національного банку України №188 від 19.03.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку" №63 від 20.03.2015, відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" з призначенням уповноваженої особи. Процедура здійснення ліквідації продовжувалась відповідно до рішень виконавчої дирекції Фонду, зокрема включно до 19.03.2020. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, заперечуючи проти позову, про що зазначено як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, вказує про те, що позивач повинен був звернутись до відповідача про включення його вимог до реєстру кредиторів у встановлений законом строк, проте не зробив цього. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає іншого способу задоволення вимог кредиторів. Стосовно заявлених вимог про стягнення з відповідача пені та 3% річних, відповідач (в особі Фонду) вказує про те, що вказаним законом встановлена заборона на нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками і кредиторами. Щодо вимог про стягнення основного боргу. Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України). За визначенням частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України). Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За своєю правовою природою укладений між сторонами спору договір є договором поставки. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 ГК України). Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 ЦК України). Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, враховуючи наведені норми, а також встановлені обставини справи, зокрема, положення п. 6.5. договору, а також факт зазначення у рахунках-фактурах дати їх оплати - до 18 числа місяця наступного за розрахунковим, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовної вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 17 831,80 грн. (при тому, що фактичний її розмір відповідачем не заперечується, так само як і факт, зокрема, неотримання ним відповідної послуги згідно з тимчасовим договором №13603 від 01.03.2006 з наступними змінами та доповненнями). При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість стягнення з відповідача відповідної заборгованості у зв`язку із запровадженням тимчасової адміністрації у відповідача, оскільки відповідно до абз. 1 ч. 4 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну та господарську діяльність банку, зокрема договорів з платіжними організаціями платіжних систем, про надання клірингових, розрахункових послуг, про оренду рухомого та нерухомого майна, про надання комунальних послуг, послуг зв`язку, охорони тощо. Таким чином, відповідно до пункту 2 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обмеження, визначене пунктом 1 частини 5 статті 36 цього Закону не поширюється на зобов`язання банку щодо витрат, пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті. В даному випадку, укладений між сторонами договір спрямований, в тому числі, на забезпечення господарської діяльності відповідача, а відтак, наведене у вказаній нормі застереження не розповсюджується на правовідносини сторін, що виникли із вказаного договору. Крім того, місцевим господарським судом правомірно враховано, що на час розгляду справи, жодних доказів завершення процедури ліквідації банку у відповідності до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідачем не надано, а отже, як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи відповідач перебуває у процедурі ліквідації, про що свідчить і відсутність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію про припинення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ПАТ "ВіЕйБі Банк") як юридичної особи. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Як вбачається із позовної заяви, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати теплової енергії згідно з тимчасовим договором №13603 від 01.03.2006, позивач нарахував відповідачу на розмір основної заборгованості на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати. Відповідно до ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами. Таким чином, враховуючи наведену норму, а також перебування відповідача в тимчасовій адміністрації в період виникнення боргу, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних та річних, нарахованих на розмір основної заборгованості, задоволенню не підлягають. Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду першої інстанції, зроблений за результатами розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених вимог, про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, з огляду на таке. Як вказувалось вище, заборгованість відповідача перед позивачем виникла за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року, а з позовом позивач звернувся до суду у серпні 2021 року. Відповідно до положень статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. В той же час, 30.03.2020 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав як на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, так і триває на час його перегляду в апеляційному порядку. Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у період з жовтня 2017 по квітень 2018 в силу приписів пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а частина їх відхилена по тексту даної постанови. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені ним висновки відповідають дійсним обставинам справи. З огляду на викладене, апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 належить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у даній справі - без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги. Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/12688/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12688/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту за наявності підстав, передбачених у п. 2 ч. 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений та підписаний 12.05.2022. Головуючий суддя О.В. Попікова Судді С.В. Владимиренко О.О. Євсіков