Постанова 4808 № 348/468/21

Справа № 348/468/21 Провадження № 22-ц/4808/601/22 Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В. Суддя-доповідач Девляшевський В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А. суддів: Бойчука І.В., Томин О.О., секретаря Максимів Ю.В., з участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене головуючою суддею Матолич В.В. 14 лютого 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Пасічнянської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку домоволодіння, встановив : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування. Позов мотивувала тим, що батьки сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно побудували житловий будинок в АДРЕСА_1 , проте право власності оформив на себе батько, що підтверджується свідоцтвом від 18 квітня 1988 року. Після смерті матері 22 березня 2008 року вона прийняла спадщину, перейшовши жити разом з своєю сім`єю в свою половину житлового будинку. Відповідач на час відкриття спадщини проживав в іншому житловому будинку та не вчиняв дій для прийняття спадщини. Оскільки спору щодо спадкового майна між сторонами не існувало, позивачка не зверталалась до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину. Батько сторін ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті вони з братом подали до нотаріуса заяви про прийняття спадщини. Проте, 20 лютого 2021 року нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку житлового будинку, посилаючись на наявність заповіту, відповідно до якого батько заповів Ѕ частку житлового будинку відповідачу. Позивачка вважає, що право власності на Ѕ частину спадщини на житловий будинок повинне належати їй, оскільки таким було волевиявлення батьків, і після смерті матері тільки вона прийняла спадщину та проживає в цьому будинку протягом 13 років. За наведених обставин позивачка просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з кімнат №1-2 і №1-3 та належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 . Рішенням Надвірнянського районного суду від 14 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити. Вважає, що судом не було встановлено дійсних обставин справи та не перевірено її доводів щодо права на спадкове майно. Апелянт зазначає, що після смерті матері успадкувала її частину майна. Посилання місцевого суду на те, що вона не зверталась до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, не відповідають дійсності. Так, вона двічі письмово зверталась до нотаріусів та пояснювала, що на час смерті матері проживала з нею та була зареєстрована в спадковому будинку, тому автоматично прийняла спадщину. Посилається на те, що нотаріусами порушено порядок реєстрації заяв при оформленні спадщини, строків вчинення нотаріальних дій та порядок відмови у вчиненні нотаріальних дій. Неправомірними вважає те, що за її заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусами не було заведено спадкову справу за померлою матір`ю. Натомість суд прийняв до уваги інформаційну довідку зі спадкового реєстру №66483260 від 17 вересня 2021 року про відсутність реєстрації спадкової справи по факту смерті матері. Крім того, нотаріус не здійснив активних дій з встановлення кола осіб, які були зареєстровані разом із ОСОБА_4 і прийняли спадщину після її смерті, а обмежився тільки наявністю заповіту ОСОБА_3 . Правом на подання відзиву учасники справи не скористались. В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів. Відповідач доводів скарги не визнав, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду. Вислухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері не зверталась, а нотаріус не виносила з цього приводу постанову про відмову. Разом з тим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення права на спадщину в нотаріальній конторі. Крім того, позивачка просила здійснити реальний поділ будинку, що є неможливим без спеціальних знань та проведення відповідної експертизи. За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановлене судом рішення не відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, батьками сторін по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно копії Свідоцтва про право власності на жилий будинок від 18 квітня 1988 жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 3). З витребуваних судом копій сторінок погосподарської книги за 1991-1995 роки будинковолодіння належало до групи робітничий двір (а.с. 116-119). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24 березня 2008 року (а.с. 6). Відповідно до довідки Пнівського старостинського округу згідно записів в погосподарській книзі сільської ради за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані станом на березень-квітень 2008 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 24). З інформаційної довідки зі спадкового реєстру №66483260 від 17 вересня 2021 року встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась (а.с. 121). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 26 січня 2016 року (а.с. 7). Відповідно до копії заповіту ОСОБА_3 від 3 вересня 2010 року останній заповів Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_2 . Заповіт був зареєстрований в спадковому реєстрі за №146 та посвідчений секретарем Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області Гордійчуком В.В.(а.с. 42). 8 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори після смерті ОСОБА_3 з заявою для прийняття спадщини за заповітом (а.с. 39). Згідно Інформаційної довідки та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі 8 квітня 2016 року Надвірнянською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №233/2016 після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 (а.с. 58-60). 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 також звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (40). 19 травня 2016 року та 20 червня 2017 року ОСОБА_1 було подано до Надвірнянської районної державної нотаріальної контори заяви щодо включення до її частки спадкового майна за спадщиною, що відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3 , частку майна, яку останній заповів її братові ОСОБА_2 як обов`язкову частку спадщини згідно статті 1241 ЦК України та видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частки спадкового майна (а.с. 62). Повідомленням Надвірнянської районної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року за №02-14/1168 ОСОБА_1 було доведено до відома, що після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу за заявою ОСОБА_2 , а також те, що згідно статті 1241 ЦК України вона має право в спадщині на обов`язкову частку, а саме на 1/8 частку спадкового домоволодіння, як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця, та згідно статті 1261 ЦК України - за законом на 1/4 частку спірного майна (а.с. 66). Рішенням Надвірнянського районного суду від 28 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Пнівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на 1/2 частину спадкового домоволодіння (а.с.68-77). В силу статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За приписами частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як вбачається з довідки Пнівського старостинського округу від 09.09.2021 та підтвердив в судовому засіданні ОСОБА_2 його сестра постійно проживала в одному будинку з матір`ю, а після її смерті разом з дітьми перейшла проживати в половину будинку, яку раніше займала спадкодавиця. Натомість він на час відкриття спадщини з матір`ю не проживав. Крім того, відповідач також не заперечував, що будинковолодіння АДРЕСА_1 було спільним майном набутим в шлюбі подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Встановивши, що позивачка постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини та у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, колегія важає, що вона прийняла спадщину після матері ОСОБА_4 , а саме ј частку будинковолодіння АДРЕСА_1 . Висновок суду про передчасне звернення ОСОБА_1 із зазначеним позовом до суду, з посиланням на те, що вона не зверталась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно за померлою матір`ю, є помилковим, оскільки вказаний факт не позбавляє її права на спадкування за законом. Так, приписами частин першої та третьої статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до п. 4.21. глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Крім того, як убачається з матеріалів справи, з приводу спадкового майна виник спір між нею та братом ОСОБА_2 , що унеможливлювало його вирішення у позасудовому порядку. За змістом частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Згідно з частиною третьою статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. З копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 була інвалідом 2 групи загального захворювання, а отже має право на обов`язкову частку в спадщині за батьком (а.с. 49). За змістом заповіту ОСОБА_3 Ѕ частину свого житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та всього свого майна, з чого б воно не складалось і де б воно не було, а також все те, що буде належати йому і на що він за законом матиме право, він заповів свому сину ОСОБА_2 . Таким чином, зважаючи на зміст тексту заповіту, воля спадкодавця була направлена на передачу після його смерті права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину всього житлового будинку, набутого як спільне майно в шлюбі з ОСОБА_4 , а також будь-якого іншого майна, що йому належить. Зважаючи, що ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 проживав разом з нею, він є таким, що успадкував ј частину будинковолодіння після смерті дружини. Тобто фактично воля заповідача стосується всього майна, що складається з ѕ частини житлового будинку в АДРЕСА_1 . Встановивши, що спадкодавцем заповідано все спадкове майно, колегія приходить до висновку, що позивачка має право на 3/16 обов`язкової частки спадкового майна, яке є предметом спору (будинковолодіння) за батьком ОСОБА_3 (3/4 х ј). Отже, за ОСОБА_1 належить визнати право власності на 7/16 частин (1/4+3/16) а за ОСОБА_2 на 9/16 частин спірного будинковолодіння. Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи й порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 права власності на 7/16 частки будинковолодіння в АДРЕСА_1 . Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про недоведеність позовних вимог в частині визнання права власності на приміщення спірного будинку. Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то, з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка на підтвердження позовних вимог послалась виключно на те, що після смерті матері проживає та користується кімнатами 1-2 площею 16,8 кв.м та 1-3 площею 21,3 кв.м. спірного будинку. Разом з тим, здійснення розподілу житлового будинку в натурі без заявлення відповідної позовної вимоги та без проведення відповідної будівельно-технічної експертизи для визначення технічних можливостей реального поділу будинку є неможливим. Проте, позивачка в майбутньому не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про поділ спільного будинковолодіння в натурі, надавши відповідні докази. А отже, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на приміщення спірного будинку належить залишити без змін Згідно частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 374, 376, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Надвірнянського районного суду від 14 лютого 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частку домоволодіння скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Пасічнянської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку домоволодіння задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/16 частин спадкового будинковолодіння АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 9/16 частин спадкового будинковолодіння АДРЕСА_1 . Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на приміщення спірного будинку залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), проживаючого у АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції та в розмірі 1362,00 грн у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, а всього 2270,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин Повний текст постанови виготовлено 13 травня 2022 року.