Постанова Київський апеляційний суд № 755/15473/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 755/15473/20 Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В. Номер провадження: 22-ц/824/2837/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року про повернення позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» про стягнення заробітної плати, - В С Т А Н О В И В: В Дніпровський районний суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобудсервіс 2006» (далі - ТОВ «Технобудсервіс 2006», відповідач) про стягнення заробітної плати, у якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за весь період з 14 травня 2019 року по 16 жовтня 2020 року, у зв`язку з його звільненням. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Технобудсервіс 2006» про стягнення заробітної плати повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржена ухвала є перешкодою у доступі до правосуддя. Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідач - ТОВ «Технобудсервіс 2006» не скористалося. За правилами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, вказаним вимогам закону ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року не відповідає з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2020 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», звернувся до суду з позовом до ТОВ «Технобудсервіс 2006» про стягнення заробітної плати. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику. Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху мотивовано тим, що до позовної заяви в порушення вимог ст. 175 ЦПК не додано належним чином засвідчених доказів на підтвердження позовних вимог. Крім цього, позовну заяву подано у електронному вигляді. Однак, відсутні дані про наявність у відповідача ТОВ «Технобудсервіс 2006» зареєстрованого електронного кабінету, що унеможливлює обмін електронними документами із вказаним підприємством, тому всі документи по справі мають подаватися у паперовому вигляді. Від позивача на електронну адресу суду, 03 лютого 2021 року надійшла заява про виконання ухвали суду, в якій він повідомив, що бухгалтерські та інші документи в оригіналах знаходяться у відповідача та зазначив про відсутність будь-яких перешкод для відкриття провадження, долучивши копію заяви про звільнення від 15 жовтня 2020 року, поштові квитанції та трекінг відправлень. Також, 09 лютого 2021 року від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів - заяви про звільнення, в якому зазначено, що оригінал знаходиться у відповідача. Однак, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначав, що вимоги ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року позивачем не виконані, оскільки він не направив до суду в письмовій формі позовної заяви в новій редакції, з урахуванням наведених в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху недоліків щодо змісту позовної заяви; не надав належної якості та належним чином засвідчені копії всіх документів, що додаються до позовної заяви для суду та сторін у справі. Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема: 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У поданій ОСОБА_1 позовній заяві викладено зміст його позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. До позовної заяви долучені докази, на які посилається позивач. Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ч.ч. 1-2 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи ним надано докази якими, на його думку, ці обставини підтверджуються. Згідно роз`яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Згідно із ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Позивач виправив недоліки позовної заяви на власний розсуд. Колегія суддів вважає, що позивач виконав вимоги суду першої інстанції, а тому підстав повертати позовну заяву останньому у суду не було. Крім цього, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, а недоліки, встановлені судом, могли бути усунуті під час підготовчого провадження та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві. Таким чином, не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви з зазначених судом підстав. Колегія суддів також звертає увагу, що згідно приписів ч. 2 с. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до ч. 8 ст. 14 ЦПК України, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (надалі ЄСІТС), можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) від 22 грудня 2018 року № 628 запроваджено тестову експлуатацію підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої місцеві та апеляційні суди у ході тестового режиму експлуатації підсистеми зобов`язано дотримуватись вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 у відповідній редакції (далі - Положення). За визначеннями, наведеними у підпунктах 14, 16 пункту 1 Положення, електронний документ (далі - ЕД) - оригінал електронного документу з обов`язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) - електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується в АСДС для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо). Для проекту будь-якого електронного документу, створеного в підсистемі електронного суду на всіх стадіях його формування забезпечується конфіденційність його змісту за допомогою шифрування із використанням ЕЦП автора проекту. Осіб, допущених до інформації, що захищається, визначає автор документу. З моменту переведення документу у стан «Оригінал» такий документ втрачає статус конфіденційного і перелік осіб, допущених до його змісту визначає адміністратор відповідно до вимог законодавства (пункт 5 розділу ХІ Положення). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі ЕД та ЕКПД (електронна копія паперового документу). Суди та ОСП приймають подані ЕД як оригінали документів, а ЕКПД, як завірені копії оригіналів документів та можуть вимагати надання їх оригіналів для перевірки (пункт 6 розділу ХІ Положення). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. За таких обставин, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет. Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс вважаються такими, що подані використанням власного електронного підпису. Отже, подання позовної заяви та інших процесуальних документів у електронній формі не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вимог щодо обов`язкової наявності електронного кабінету у всіх учасників справи чинне процесуальне законодавство не містить. Тому, відсутність у відповідача у справі зареєстрованого електронного кабінету не може перешкоджати реалізації права позивача на використання електронного документообігу. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачу. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. На зазначені обставини і вимоги закону, Дніпровський районний суд міста Києва уваги не звернув та всупереч вимогам ч. 5 ст. 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву. Приписами п. 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволення, а ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 рокускасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 369, 374, 379, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар