Постанова КЦС ВС № 442/4125/13-ц

Постанова Іменем України 03 травня 2022 року м. Київ справа № 442/4125/13-ц провадження № 61-1567св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Кучаковський Ю. С. від 10 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (ПАТ - «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що 07 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11210878000, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті в розмірі 80 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти в повному обсязі не пізніше 07 вересня 2017 року та сплачувати проценти за користування кредитними коштами в розмірі 12,40% річних. 30 січня 2009 року між сторонами укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору № 11210878000 від 07 вересня 2009 року, за умовами яких позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за користування кредитом шляхом щомісячної сплати ануїтентних платежів в розмірі 765 дол. США 07 числа кожного календарного місяця строку кредитування. Крім того, кінцевим терміном повернення кредиту сторони обумовили 07 вересня 2027 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 139550 від 07 вересня 2027 року, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати у повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. Оскільки ОСОБА_1 не здійснювала належним чином платежів для погашення заборгованості за кредитним договором, у неї виникла заборгованість, яка станом на 23 квітня 2013 року становить 493 722,33 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 61 119,79 дол. США, що еквівалентно 488 530,48 грн; заборгованість за процентами - 649,55 дол. США, що еквівалентно 5 191,85 грн. З наведених підстав, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2009 року в розмірі 61769,34 дол. США та пені в розмірі 1812,10 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 червня 2020 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 вересня 2007 року в розмірі 61 769,34 дол. США, з яких 61 119,79 дол. США - кредитна заборгованість; 649,55 дол. США - заборгованість по відсотках; пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в розмірі 985,62 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі 826,48 грн та судовий збір в розмірі 3 341 грн. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги банку до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що остання не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих на нього процентів, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника у повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як з поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 припинився внаслідок збільшення відповідальності поручителя укладеною між банком і позичальником додатковою угодою від 07 вересня 2007 року, а відтак відсутні підстави для задоволення позову до поручителя. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 червня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові банку про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, зазначив про те, що рішення місцевого суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У січні 2022 року АТ «УкрСиббанк» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що станом на момент винесення оскаржуваних рішень, Верховним Судом вже було сформовано правові висновки щодо застосування частини першої статті 559 ЦПК України та щодо оцінки додаткових угод, направлених на встановлення умов щодо відсоткової ставки, а також стосовно вираження волевиявлення відповідати за змінене зобов`язання, які в порушення положень частини четвертої статті 263 ЦПК України не враховані при винесенні оскаржуваних судових рішень. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 686/16128/16-ц, від 11 квітня 2018 року в справі № 646/2866/16-ц, від 22 вересня 2021 року в справі № 489/6127/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 688/1938/15 (пункт1 частини другої статті 389 ЦПК України). Судові рішення в частині вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 442/4125/13-ц з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Фактичні обставини справи, встановлені судом 07 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11210878000 на суму 80 000 дол. США, строком кредитування не пізніше 07 вересня 2017 року. Згідно пункту 1.3.1 вказаного кредитного договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,40%. Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування пені. У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 вересня 2007 року, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 139550 від 07 вересня 2007 року, згідно якого ОСОБА_2 зобов`язалася перед кредитором за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед позивачем за вищевказаним кредитним договором в повному обсязі. 07 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту, зокрема пункт 5.2 якого доповнено абзацом наступного змісту: У випадку настання обставин: - передбачених пунктами «а», «б» пункту 5.2 договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно пункту 1.3.1 договору; передбачених пунктом «в» пункту 5.2 договору - процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно пункту 1.3.1 договору; передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування. 30 січня 2009 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди № № 1, 2 до кредитного договору, якими сторони збільшили строк дії договору до 07 вересня 2027 року та встановили розмір ануїтентного платежу - 765 швейцарських франків. На підставі укладених додаткових угод від 30 січня 2009 року, цього ж дня між позивачем на поручителем ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору поруки, на підставі якого поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується договором, а саме розміру ануїтентного платежу складає 765 швейцарських франків, кінцевого терміну виконання основного зобов`язання - 07 вересня 2027 року; всі інші умови кредитного договору залишаються без змін. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, утворилась заборгованість у розмірі 61769,34 доларів США та 1812,10 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України). До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суди попередніх інстанцій правильно установили, що 07 вересня 2007 року без згоди поручителя між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту, відповідно до якої збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 . Так, за змістом пункту 5.2 договору про надання споживчого кредиту передбачалась тільки можливість збільшення відсоткової ставки за певних умов, а додатковою угодою вже встановлено конкретний розмір такої ставки - подвійний. Матеріали справи не містять підтвердження того, що ОСОБА_2 було відомо та вона погодилася з умовами пункту 5.2. основного кредитного договору в редакції додаткової угоди від 07 вересня 2007 року, а саме щодо нарахування підвищеної процентної ставки, підписавши 07 вересня 2007 року договір поруки, позивач доказів на підтвердження цього не надав. Хоча додаткова угода, яка передбачала підвищену процентну ставку, укладена в один день з основним кредитним договором та договором поруки, однак без зазначення часу їх укладення неможливо встановити чи на момент підписання ОСОБА_2 договору поруки банк погодив умови додаткової угоди з позичальником чи після такого підписання. Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази того, що поручитель була повідомлена про укладення 07 вересня 2007 року додаткової угоди та надала свою згоду на підвищення процентної ставки. Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором ПАТ «УкрСиббанк» здійснював нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 12,4 %, а на прострочену позичальником суму основного боргу нараховував проценти за ставкою збільшеною вдвічі 24,8 % (12,4 % х 2), незважаючи на те, що поручитель згідно з умовами укладеного з ним договору поруки поручився за виконання зобов`язання боржника за кредитним договором, виходячи з розміру відсоткової ставки 12,4% на рік. За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що збільшення процентної ставки за кредитом навіть за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком у більшому розмірі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 березня 2020 року у справі № 522/18818/17 (провадження № 61-17745св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 2-941/12 (провадження № 61-7208св19). Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , оскільки порука поручителя ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 559 ЦК України припинилася. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що додаткова угода № 1 до договору поруки від 30 січня 2009 року укладалася на підставі укладених між банком та позичальником додаткових угод до кредитного договору від 30 січня 2009 року, якими сторони збільшили строк дії договору до 07 вересня 2027 року та встановили розмір ануїтентного платежу - 765 швейцарських франків, а тому відсутні підстави вважати, що поручитель був ознайомлений та погодився із розміром підвищеної процентної ставки, яка передбачена додатковою угодою від 07 вересня 2007 року. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині позову акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович