Постанова 4857 № 300/7578/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7578/21 пров. № А/857/2741/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року (головуючий суддя Могила А.Б., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просив визнати протиправними дії щодо здійснення перерахунку з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без врахування до стажу роботи судді половини строку навчання, проходження строкової служби в армії, 4 роки служби в органах МВС та 1 рік роботи на посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області; зобов`язати здійснити з 19.02.2020 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без врахування до стажу роботи судді половини строку навчання денною формою на юридичному факультеті у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського, проходження строкової служби в армії, періоду служби в органах МВС та роботи на посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 19.02.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, врахувавши до відсотків половину строку навчання денною формою на юридичному факультеті у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського (1 рік 10 місяців 28 днів), проходження строкової служби в армії (2 роки 6 днів), періоду служби в органах МВС (4 роки 1 день) та роботи на посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області (1 рік 5 місяців 26 днів), з урахуванням виплачених сум. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати його та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що на час здійснення перерахунку пенсії, а також на час розгляду і вирішення справи в суді діють положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ. 25.06.2021 ОСОБА_1 звернувся в Головне управління із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, Статтею 137 Закону № 1402 встановлено, що до стажу роботи судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя. Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражів колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-УІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Стаж роботи ОСОБА_1 який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, відповідно до ст. 137 Закону № 1402, становить 26 рік 6 місяців 1 день. Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання виплачується у розмірі 62% заробітної плати працюючого судді. Пунктом 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року №865 було встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Дана постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1097 від 01.12.2010, а Законом №1402-УІІІ не передбачено зарахування періоду навчання у вищих навчальних закладах та час проходження строкової служби в рядах Радянської армії до стажу роботи, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання. Щодо зарахування ОСОБА_1 періоду роботи в органах МВС з 01.08.1984 по 01.08.1988 та на посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області з 20.12.1988 по 15.06.1990 зазначає, що відповідно до частини 4 статті 43 Закону України № 2862-ХІІ «Про статус суддів» від 15.12.1992 року до стажу роботи, що дає право на виплату щомісячного довічного грошового утримання період роботи на прокурорських посадах. Законом не передбачено зарахування до суддівського стажу період роботи на посадах в органах МВС. Відповідно до статті 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 від поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п`ятій і сьомій статті 46, статті 46-1, статті 46-2, 46-3, 46- 4, частині першій статті 47. статтях 48, 48-1,49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції. Оскільки, робота посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області не охоплюється поняттям прокурор, відповідно відсутні підстави для зарахування зазначеного для виплати довічного грошового утримання немає. Крім того, апелянт зазначає, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (рішення конституційного суду України від 26.12.2011 р.). Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Оскільки норми Закону № 2453 втратили чинність із набранням з чинності Закону № 1402 та у зв`язку із прийняттям Рішення Конституційного суду від 18.02.2020 довічне грошове утримання згідно статті 142 Закону № 1402 виплачується у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди незалежно від того, в якому розмірі виплачувалося довічне грошове утримання. У постанові Верховного Суду від 27.09.2021 у справі № 580/585/21 колегія суддів дійшла висновку, що оскільки чинним Законом № 1402-УІІІ передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-УІІІ, а розміру відсотку - за Законом № 2453-УІ. Колегія суддів зазначила, що зворотнє зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 245УІ та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону № 1402-УШ. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Вищої ради юстиції від 08.12.2016 звільнений з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначено стаж 26 років 6 місяців 1 день. Позивач з 16.12.2016 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Відповідно до Закону № 2453-VI щомісячне довічне грошове утримання судді визначено у розмірі 90% суддівської винагороди. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у справі № 300/1718/20, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 25.02.2021 проведено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 на підставі; довідки від 02.03.2020 за № 04-12/103-20, виходячи з 62% розміру суддівської винагороди діючого судді за відповідною посадою. У розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зазначено що загальний трудовий стаж (повний) складає 26 років 06 місяців 01 день. Для призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці зараховані періоди: - з 16.06.1990 по 03.07.2001 - на посаді народного судді Долинського районного народного суду Івано-Франківської області; - з 04.07.2001 по 18.07.2011 - на посаді судді Галицького районного суду Івано-Франківської області; - з 19.07.2011 по 15.12.2016 - на посаді судді Апеляційного суду Івано-Франківської області. На звернення позивача, листом від 02.07.2021 відповідач повідомив, що тільки до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби. Періоди роботи, зазначені в «Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці», який долучений ОСОБА_1 враховується виключно для обчислення стажу, який дає право судді на відставку. Тобто ці періоди не можуть бути зараховані для збільшення відсотків заробітку для обчислення довічного грошового утримання, оскільки чинним законодавством передбачено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Отже, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 62 відсотка (50%+(6х2)%)) обчислено відповідно до пункту 3 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Надаючи правову оцінку спіним правовідносинам, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до даних трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 08.05.1978 по 13.05.1980 проходив службу в рядах Радянській армії, про що також свідчить наявна в матеріалах справи копія «воєнного білету» від 08.05.1978 серії НК №3939079. Згідно копії диплому серії НОМЕР_1 , позивач з 01.09.1980 по 27.06.1984 навчався на денній формі навчання на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту ім.Ф.Е.Дзержинського. Згідно записів трудової книжки, а також довідки УМВС України в Івано-Франківській області від 17.07.2006 №4/2506 ОСОБА_1 з 01.08.1984 призначений на посаду слідчого Верховинського РВВС. З 01.09.1984 позивача переведено на посаду оперуповноваженого БРСВ Рогатинського РВВС, де він працював до 01.08.1988. Далі, 20.12.1988 ОСОБА_1 призначений на посаду помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області. На момент виходу позивача у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці питання обчислення розміру відсоткового значення утримання відносно суддівської винагороди було регламентовано нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі Закон № 1402). Згідно ст. 142 Закону України №1402 суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Суд першої інстанції правильно вважав, що при вирішенні спору слід також керуватися нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон №2453). Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Частиною 3 ст.141 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Судом першої інстанції зґясовано, що позивач призначений на посаду народного судді Долинського районного народного суду Івано-Франківської області в червні 1990 року. На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді діяли Закон УРСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X та Закон СРСР від 4 серпня 1989 року № 328-І «Про статус суддів в СРСР», однак вказані Закони не передбачали права судді на відставку та відповідно не регламентували питання обчислення стажу, який дає право на відставку. Під час здійснення позивачем судочинства набрав чинності Закон України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та вступив у дію Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Відповідно до частини першої ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом 2 ч. 4 ст. 43 Закону «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-XII у редакції чинній на час здійснення позивачем судочинства передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. При цьому, суд вірно зауважив, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010, який було прийнято та який діяв на час роботи позивача суддею, також містить бланкетну норму стосовно визначення стажу роботи на посаді судді. Відповідно до вимог ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Згідно ч. 3 ст. 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Враховуючи приписи абз. 3 статті 1 Указу Президента України № 584/95, суд дійшов правильного висновку, що відповідачем безпідставно не враховано період проходження строкової військової служби тривалістю 2 роки 6 днів та половина строку навчання позивача у Харківському юридичному інституту ім. Ф.Е. Дзержинського. Судом з`ясовано, що відповідно до довідки УМВС України в Івано-Франківській області від 17.07.2006 №4/2506 ОСОБА_1 з 01.08.1984 призначений на посаду слідчого Верховинського РВВС. З 01.09.1984 позивача переведено на посаду оперуповноваженого БРСВ Рогатинського РВВС, де він працював до 01.08.1988 та виконував роботу слідчого. З огляду на це суд вірно вважав, що відповідачем безпідставно не був врахований стаж позивача на посадах слідчого, який має бути врахований відповідно до приписів абз.2 ч.4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів». Крім того, суд вірно вказав, що за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону №2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується, зокрема, стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Відповідно до роз`яснення поняття «прокурор», яке міститься в ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII під поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції. Отож, посада «помічник прокурора» охоплюється поняттям «прокурор», та враховуючи його визначення, яке міститься у ст. 56 Закону № 1789-XII, суд підставно вважав, що у відповідача відсутні законні підстави не зараховувати період роботи позивача на посаді помічника прокурора до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання. Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді перевищує показник у 10 років, то положення наведених вище актів права підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині періоду трудової діяльності, котрий включається до стажу роботи заявника на посаді судді. Цей висновок суду ґрунтується також і на положеннях Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII, яким були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень якого було доповнено абз.4 такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)». Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а. З огляду на викладене, правильним є висновок суд першої інстанції, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, на юридичному факультеті, періоду проходження строкової служби в армії, служби в органах МВС та перебування на посаді помічника прокурора, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, слід вважати протиправним. Такі дії відповідача мали наслідком неправомірне зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці при його перерахунку. Зважаючи на це до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання слід враховувати, крім роботи на посаді судді (26 років 6 місяців 1 день), також календарний період проходження строкової служби (2 роки 6 днів), половину строку навчання у вищому учбовому закладі (1 рік 10 місяців 28 днів), роботу органах МВС (4 роки 1 день) та на посаді помічника прокурора (1 рік 5 місяців 26 днів). Підсумовуючи все вище вказане та обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, який має бути ефективним та виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо здійснення перерахунку з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без врахування до стажу роботи судді половини строку навчання, проходження строкової служби в армії, 4 роки служби в органах МВС та 1 рік роботи на посаді помічника прокурора Бережанського району Тернопільської області. Відповідно, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 19.02.2020 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року по справі № 300/7578/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін