Постанова 4857 № ЗД/380/4/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2022 рокуЛьвівСправа № ЗД/380/4/22 пров. № А/857/5348/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Глушка І.В., Улицького В.З., при секретарі судового засідання: Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року про забезпечення позову у справі №ЗД/380/4/22 (головуючий суддя першої інстанції Москаль Р.М., час ухвалення у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту 28.01.2022),- В С Т А Н О В И В: 27.01.2022 на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, подана до пред`явлення позову. Заявниця просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199 «Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі» в частині пункту 1, а саме:

1. Демонтувати самовільно встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ) до остаточного вирішення по суті позову ФОП ОСОБА_1 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, КП Адміністративно технічне управління про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199 «Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі» в частині, зобов`язання до вчинення дій та набрання законної сили рішенням суду у відповідній адміністративній справі; заборонити виконавчому комітету Львівської міської ради, Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради, КП Адміністративно технічне управління , іншим структурним підрозділам Львівської міської ради вчиняти будь-які дії щодо примусового демонтажу тимчасової споруди ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Заява обґрунтована тим, що 26.01.2022 засобами поштового зв`язку отримала вимогу КП Адміністративно-технічне управління Львівської міської ради за №2410 Б-ВО133 від 17.01.2022 про демонтаж належної їй тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 у термін до 30.01.2022. З`ясовуючи підстави та передумови для скерування цієї вимоги заявниця дізналася, що 24.12.2021 виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення №1199 відповідно до якого було вирішено демонтувати самовільно встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ); визначені уповноваженні на виконання демонтажу КП Адміністративно-технічне управління спільно з Шевченківською районною адміністрацією, термін здійснення демонтажу - 60 календарних днів. Пункт 3.2 цього рішення визначав, що у разі, якщо розмір чи конфігурація тимчасової споруди не дозволяє провести демонтаж у цілісному стані, здійснити її розділення на конструктивні елементи. Вважає вимогу КП Адміністративно-технічне управління Львівської міської ради за №2410 Б-В0133 від 17.01.2022 та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за №1199 від 24.12.2021 в частині п.1, п.3.2 протиправними та такими, що є очевидно протиправними, оскільки вказане рішення як на правову підставу прийняття містить посилання на ухвалу Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107, що передбачає демонтаж споруд за відсутності судових рішень та з правом розділення тимчасових споруд на окремі частини. Проте рішенням Львівського окружного адміністративного суду №380/2335/20 від 30.11.2020, яке набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова». До моменту визнання підпункту 7.8. пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 нечинним згідно з судовим рішенням у справі №380/2335/20, такий підпункт передбачав внесення змін у додаток 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові» шляхом заміни пунктів 7.3-7.8 пунктами 7.3-7.7. та викладення їх у новій редакції. Скасована судом редакція цих пунктів надавала право виконавчому комітету Львівської міської ради одноосібно, за відсутності судового рішення з цього приводу, приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, та за необхідності здійснювати розділення майна на окремі конструктивні елементи. Разом з тим, підпункт 7.8. пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 судовим рішенням визнано протиправним та нечинним ще у листопаді 2020 року, а відтак на цей час є чинною попередня редакція додатку 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 (пункти 7.3-7.8), згідно якої питання демонтажу тимчасової споруди вирішується виключно шляхом звернення до суду з позовом про демонтаж, більше того жодних прав щодо знищення та розділення майна та тимчасових споруд вказані норми не передбачають. Також вказує на те, що вона як фізична особа-підприємець є платником податків, уклала з Львівською міською радою договір оренди землі, згідно якого їй надано в оренду земельну ділянку за вказаною адресою для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми у м. Львові. На земельній ділянці вона встановила споруду для здійснення підприємницької діяльності з погодженням усіх дозвільних документів, здійснює торгівельна діяльність, використовує працю найманих працівників, сплачує плату за оренду землі. Натомість демонтаж належної їй тимчасової споруди призведе до повного припинення торгівельної діяльності за її місцезнаходженням. А демонтаж споруди, в разі відновлення її прав в судовому порядку, потребуватиме додаткових значних зусиль та витрат, а рішення суду не забезпечить в повній мірі відновлення її порушених прав. Зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Заявниця вважає, що достатньо підстав для вжиття заходів забезпечення позову, котрий планує подати до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, КП Адміністративно технічне управління про скасування рішення виконкому Львівської міської ради №1199 від 24.12.2021 «Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі» про визнання протиправними і скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1199 від 24.12.2021 «Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі» в частині п.1, а саме:

1. Демонтувати самовільно встановлені тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності на .... АДРЕСА_1 площею 30 кв.м. (фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ) , зобов`язання до вчинення дій по суті, а саме внесення змін до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік(и) тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, вказує на те, що рішення виконкому Львівської міської ради №1199 від 24.12.2021 їй не вручено та прийнято без її залучення, дізналася про його існування після отримання 26.01.2022 вимоги КП Адміністративно-технічне управління від 17.01.2022. Тому не встигла впродовж такого короткого строку підготувати позовну заяву та подає заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року заяву задоволено. Зупинено дію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199 «Про демонтаж тимчасових споруд у Шевченківському районі» в частині, що стосується демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 , в якій здійснює підприємницьку діяльність фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовом про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199. Заборонено комунальному підприємству Адміністративно-технічне управління спільно з Шевченківською районною адміністрацією та іншими виконавчими органами Львівської міської ради вчиняти дії щодо примусового демонтажу тимчасової споруди фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.12.2021 №1199. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, виконавчим комітетом Львівської міської ради подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає ухвалу такою, що винесена із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків судів обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суд першої інстанції лише згадує про імовірну позовну вимогу, що відповідно не може бути належною підставою для вжиття заходів забезпечення позову у вказаній судовій справі. Також судом не враховано тієї обставини, що тимчасова споруда позивача розташована на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова і сам позивач згідно договору оренди зобов`язувався самостійно демонтувати після закінчення терміну договору оренди. Відтак, вжиті заходи забезпечення позову у справі №ЗД/380/4/22 впливають на права територіальної громади м.Львова як власника земельної ділянки, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , а відтак не можуть вважатись співмірними в розумінні положень чинного законодавства. Апелянт зазначає про те, що наведені заявником (позивачем) обставини, не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Позивачем до матеріалів справи не долучено жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на співмірність вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів існування очевидної небезпеки правам, свободам та інтересам третіх осіб, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову. З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та винести ухвалу про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви. Заявником ФОП ОСОБА_1 , поданий відзив а апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Представник заявника ФОП ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечила, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Інші учасник справи в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату судового засідання на офіційну електронну адресу. Частинами другою та третьою статті 129 КАС України визначено, що учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки. Якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Суд першої інстанції заяву задовольнив з тих підстав, що спосіб забезпечення позову, є співмірним із заявленою позовною вимогою та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення по суті спору. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, обставинам справи з огляду на наступне. Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Як уже зазналось вище, статтею 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Статтями 41, 42 Конституції України встановлено максимальний захист права власності особи на майно, зокрема щодо права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а невизначеність у нормативних документах відповідачів строків і порядку внесення змін до його ж ухвали щодо зміни власника тимчасової споруди знову ж ставить реалізацію прав позивача у пряму залежність від волі суб`єкта владних повноважень. Аналогічна позиція відображена у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, які в силу ч.І ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судам при розгляді справ. Так, статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 року, було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом». Вона може також «вводити в дію такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів» або для забезпечення сплати різних штрафів, податків та ін. Апеляційний суд погоджується із висновкам суду першої інстанції про те, що демонтаж належної підприємцю тимчасової споруди призведе до повного припинення торгівельної діяльності за її місцезнаходженням. А демонтаж споруди, в разі відновлення у правах, потребуватиме додаткових капіталовкладень на її відновлення, у зв`язку з чим заявник буде змушений понести збитки, які необхідно буде відшкодувати за рахунок відповідачів. Крім цього, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі спростовуються й видачею протокольного доручення пленарного засідання 5-ої сесії ЛMP від 20.05.2021р. про зупинення демонтажу тимчасових споруд на території Львівської міської територіальної громади до завершення роботи робочої групи, утвореної розпорядженням від 20.11.2019р. №611. Отже, очевидною була реальна ймовірність вчинення незаконних дій по демонтажу м тимчасової споруди 31 січня 2022 року, про що ФОП ОСОБА_1 було повідомлено лише 26 січня 2022 року, тобто за 2 робочі дні до демонтажу, у зв`язку з чим виникла необхідність у судовому захисті порушених прав та поданні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову. Крім цього, суд першої інстанції вірно вказав, що як підставу прийняття вказаного вище рішення, виконавчий комітет Львівської міської ради посилається на ухвалу Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», пункт 7.8 якої передбачав внесення змін у додаток 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові» шляхом внесення заміни пунктів 7.3 - 7.8 пунктами 7.3 - 7.7 та викладення таких у новій редакції. Нова редакція цих пунктів надавала право органу місцевого самоврядування одноосібно (за відсутності судового рішення з цього приводу) приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, та за необхідності здійснювати розділення майна на окремі конструктивні елементи. Проте, рішенням Львівського окружного адміністративного суду №380/2335/20 від 30.11.2020, яке набрало законної сили підставі постанови Восьмого апеляційного суду від 10.06.2020, серед іншого, визнано протиправним та нечинним підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова». Наведене також підтверджує доводи заявниці про відсутність у виконавчого комітету Львівської міської ради повноважень на прийняття рішення про демонтаж споруди, що вказаній стадії адміністративного процесу видаються цілком обґрунтованими. Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм статей 150-151 КАС України, суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованими доводи заявниці про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову належна їй тимчасова споруда (магазин) буде примусово демонтована та фактично зруйнована, внаслідок чого у випадку задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 необхідно буде докласти значних зусиль та матеріальних ресурсів для поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявниці, тому відповідно наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову. Що стосується доводів апелянта про те, що тимчасова споруда позивача розташована на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова і сам позивач згідно договору оренди зобов`язувався самостійно демонтувати після закінчення терміну договору оренди, то апеляційний суд вважає, що такі не спростовують доводи заявника про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову належна їй тимчасова споруда (магазин) буде примусово демонтована та фактично зруйнована, внаслідок чого у випадку задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 необхідно буде докласти значних зусиль та матеріальних ресурсів для відновлення. Обираючи вид забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адекватним та ефективним буде зупинення дії рішення №1199 від 24.12.2021. З огляду на те, що рішенням №1199 від 24.12.2021 визначені особи на виконання демонтажу тимчасових споруд (комунальне підприємство Адміністративно-технічне управління спільно з Шевченківською районною адміністрацією, сприяти повинні міські служби та організації, Львівське комунальне підприємство Муніципальна варта ), тому слід забороняти таким вчиняти будь-які дії щодо примусового демонтажу тимчасової споруди ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, та такий спосіб забезпечення позову не є фактичним вирішенням спору по суті та не завдає будь-якої шкоди інтересам учасників спірних правовідносин, а спрямований на збереження існуючого становища до вирішення судом спору по суті. Колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування, чого у даному випадку колегією суддів не встановлено. Колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України», в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Колегія суддів наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись статтями 150 154, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року про забезпечення позову у справі №ЗД/380/4/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя З. М. Матковська судді І. В. Глушко В. З. Улицький Повне судове рішення складено 11.05.2022