Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/4079/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4079/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 12 травня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплати компенсації втрати частини доходів, пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ в сумі 10789,69 грн; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат» затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, яка була нарахована на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці Чернівецької області від 18 вересня 2017 року по справі №727/9012/17 за період часу з 01.01.2018 року по 30.06.2021 року, коли ГУ ПФУ України закінчило фактичну виплату заборгованості по пенсії; - встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (ст. 267 КАС України). Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року позов задоволено. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального просить скасувати останнє та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку. Судом встановлено наступні обставини справи. Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.12.2017 року по справі № 727/9012/17 було частково задоволено позов ОСОБА_1 . Зокрема, судом було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» №900-VІІІ від 23.12.2015 року, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року, постанови КМУ «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» №988 від 11.11.2015 року (із змінами та доповненнями) з 01 січня 2016 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На виконання вказаного рішення та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 року згідно довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії. 12.07.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. У відповідь на звернення позивача листом від 26.07.2021 року №3051-2766/В-17/8-2400/21 ГУ ПФУ в Чернівецькій області відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів. Пенсійним органом повідомлено про те, що на виконання вимог Постанови №103 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року. Виплату суми доплати перерахованої пенсії за 2016-2017 роки, яка склала 39894,72 грн, розпочато з січня 2019 року. При цьому, у 2019 році виплачувалось 50% належної виплати по 831,14 грн щомісяця (39894,72 грн./24) х 50%), з 01.01.2020 року по 30.06.2021 року щомісяця по 1662,28 грн. Починаючи з січня 2020 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1088 "Деякі питання виплати пенсії окремим категоріям громадян" доплата проводилась по 1662,28 грн щомісяця до забезпечення повної виплати розрахованої суми. Виплату суми доплати перерахованої пенсії завершено у червні 2021 року (а.с. 16-17). У свою чергу, листом від 05.07.2021 року №2400-1703-8/23258 ГУ ПФУ в Чернівецькій області вказало про те, що суму боргу за рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.12.2017 по справі № 727/9012/17 за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у розмірі 221,80 грн ГУ ПФУ в Чернівецькій області у квітні 2020 року перераховано на картковий рахунок позивача (а.с. 14). Не погоджуючись такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати донарахованої пенсії, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (Закон № 2050-ІІІ) з послідуючими змінами та доповненнями, та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (Порядок № 159) з послідуючими змінами і доповненнями. Статтею 1 Закону №2050-ІІІ закріплено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Згідно з пунктами 5, 7 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому. слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, дія вищенаведених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 29.04.2020 року (справа № 420/2093/16-а). Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що пенсійний орган, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено пенсію позивачу у встановленому законом розмірі, повинен був здійснити виплату останньої з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з пенсії, є порушенням права позивача на отримання такої компенсації. Тобто, відповідач у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати пенсії, право позивача на яку встановлено судовим рішенням в іншій справі, повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.