Постанова 4802 № 166/1398/21

Справа № 166/1398/21 Головуючий у 1 інстанції: Свистун О. М. Провадження № 22-ц/802/484/22 Категорія: 76 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., секретаря Савчук Т. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 смт. Ратне імені Миколи Заліпи, Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області, управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час перебування у неоплачуваній відпустці та вимушений прогул за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 14 лютого 2022 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 смт. Ратне імені Миколи Заліпи, Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області, управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час перебування у неоплачуваній відпустці та вимушений прогул. Позов мотивує тим, що працює вчителем англійської мови загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 смт Ратне імені Миколи Заліпи. Після 04 жовтня 2021 року була неодноразово попереджена керівником навчального закладу про намір відсторонення від роботи у зв`язку із відмовою від вакцинації проти коронавірусної інфекції. Таку відмову обґрунтовує тим, що вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною, перебуває на стадії клінічного випробування, оскільки не пройшла фази вивчення побічних ефектів і протипоказань. Вважає, що вакцинація є примусовим медичним експериментом, а відмова від участі в ньому не є підставою для відсторонення від роботи. Наказом керівника навчального закладу №156-к від 05.11.2021 її відсторонено від виконання обов`язків з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає даний наказ незаконним, таким, що порушує передбачене ст.43 Конституції України право на працю, оскільки його обмеження може бути здійснено винятково в умовах надзвичайного чи військового стану. Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено перелік обов`язкових щеплень із наданням Міністерству охорони здоров`я повноваження доповнювати перелік інфекційних хвороб, щеплення проти яких є обов`язковим. Проте даний перелік не доповнений щепленням від COVID-19. Зазначила, що ст. 46 КЗпПщодо можливості відсторонення працівника від роботи не передбачає такої підстави для відсторонення як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Крім цього, всупереч ч. 3 ст. 32 КЗпП про зміну істотних умов праці, чим, на її думку, є відсторонення від роботи, її не було повідомлено за два місяці до відсторонення. Вважає вимогу про надання інформації про вакцинацію порушенням права на таємницю персональних даних, зокрема стану здоров`я. Вказала, що згідно із офіційною заявою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л. Л. від 25.10.2021 вакцинація проти COVID-19 є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, про що наголошено й у Дорожній карті та відповідній резолюції ПАРЄ. Просить визнати незаконним та скасувати наказ №156-к від 05.11.2021 про відсторонення від роботи, допустити її до роботи на посаді вчителя англійської мови загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 смт Ратне імені Миколи Заліпи, стягнути із відповідачів середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно, рішення в частині допуску до роботи та стягнення середньомісячного заробітку допустити до негайного виконання, стягнути судові витрати. Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 14 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 смт Ратне імені Миколи Заліпи, Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області, управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час перебування у неоплачуваній відпустці та вимушений прогул відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків справи встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 смт. Ратне імені Миколи Заліпи, управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області просять рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явились, хоча належним чином були повідомлені судом про час та місце судового розгляду, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідач управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області подав апеляційному суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за таких обставин не здійснювалось відповідно до ст. 247 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Судом установлено, що згідно із записом у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.15) ОСОБА_1 з 20 вересня 1995 року працює на посаді вчителя іноземної мови Ратнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2, якій з 18 липня 2014 року присвоєно ім`я ОСОБА_2 . Відповідно до наказу вказаного навчального закладу від 05.11.2021 №156-к ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с13). Із вказаним наказом позивачка ознайомлена, однак не згідна, про що свідчить її письмове застереження на копії наказу. Виданню вказаного наказу передувало вручення позивачці директором навчального закладу 05 листопада 2021 року повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.43). Таким чином, судом установлено, що позивач повідомлялась керівником навчального закладу про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень в строк до 08 листопада 2021. Відомостей про те, що позивач мала тимчасові труднощі у наданні до 08 листопада 2021 року таких документів та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять. Враховуючи вказані обставини, а також беручи до уваги той факт, що станом на дату розгляду справи судом позивачкою не надано доказів на підтвердження звернення до лікаря для медичного обстеження з метою виявлення показань чи протипоказань до щеплення, відтак установлено, що позивачка наміру вакцинуватися не має. Як на підставу видачі оспорюваного наказу керівник навчального закладу покликається на норми ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.46 КЗпП України, Постанови КМУ від 09.12.2020 №1235 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням . Предметом спору в справі є законність наказу Ратнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 від 05.11.2021 року №156-кпро відсторонення позивача від роботи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, яка відмовилася від обов`язкового щеплення, правомірно відсторонили від роботи. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»). Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання. Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами. При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року. Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №

83. В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №

595. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину. Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Судом також встановлено, що на працівників Ратнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 поширюється дія Переліку № 2153. Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала. Отже, судом встановлено, що позивач, яка працює у дошкільному закладі, підлягає обов`язковій вакцинації. З урахуванням того, що позивач ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкової вакцинації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив її від роботи, а тому суд відмовив у задоволенні її позовних вимог. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що її відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує її право на працю з огляду на таке. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві. У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні. Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах. З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів. Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи. Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України. Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею, як стверджує позивачка. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці»). З врахуванням того, що позивач правомірно відсторонили від роботи, та того, що у зазначений період вона не виконувала трудових обов`язків, а тому і немає підстав для стягнення в користь позивача заробітної плати за період її відсторонення від роботи. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я. Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх вихованців і працівників дитячого садка, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення. Щодо посилання позивачки на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачкою зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 14 лютого 2022 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 травня 2022 року. Головуючий Судді :