Постанова КЦС ВС № 136/434/20

Постанова Іменем України 03 травня 2022 року м. Київ справа № 136/434/20 провадження № 61-5524 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року у складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема, на право на земельну частку (пай), розміром 2,99 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 склала заповіт, яким усе належне їй майно, що знаходиться у с. Стара Прилука Липовецького району Вінницької області, заповіла ОСОБА_6 . Вона прийняла спадщину, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На час відкриття спадщини право на спадкування обов`язкової частки у спадщині також набули діти спадкодавця: ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , як особи з інвалідністю другої групи з дитинства. ОСОБА_7 відмовилась від своєї частки, подавши заяву до нотаріуса, а ІНФОРМАЦІЯ_3 вона померла. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01 березня 2007 року ОСОБА_2 було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, за яким вона спадщину прийняла, подавши заяву нотаріусу за місцем її відкриття. Посилалась на те, що вона має право на частку земельної частки (паю), як спадкоємець за заповітом, але позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку, оскільки правовстановлюючий документ на право на майно за життя спадкодавця втрачено, а в документі було не повно зазначено ім`я спадкодавця, замість правильного « ОСОБА_8 » вказано « ОСОБА_8 ». Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт належності ОСОБА_5 сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0205364, зареєстрованого у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області 30 серпня 1997 року за порядковим номером 157 на ім`я ОСОБА_5 ; визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 2,2425 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 . Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 2-1098/2007, ухваленою за результатами перегляду рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 відмовлено, тому позивач не є особою, яка прийняла спадщину, не набула права на спадкування і, відповідно, не набула права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини. Відтак, не має права захищати свої порушені права відповідно до глави 29 ЦК України у спосіб шляхом встановлення факту належності сертифіката спадкодавцю і визнання за нею права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Відмовляючи у встановленні факту належності ОСОБА_5 сертифіката на земельну частку (пай), суд виходив з того, що такі вимоги можуть бути предметом розгляду, якщо вони мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створюють умови здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтверджують наявність чи відсутність неоспорюваних прав, тобто мають юридичне значення для позивача, що в даному випадку не вбачається. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 136/434/20 з Липовецького районного суду Вінницької області. У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що у 2007 році позивач в силу своєї необізнаності звернулась з позовом до суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, після чого 04 січня 2008 року, звернувшись до нотаріуса подала заяву про прийняття спадщини після визначення їй рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2007 року додаткового строку для прийняття спадщини терміном у два місяці. Вказане рішення набрало законної сили, однак постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 2-1098/2007 було скасовано і у задоволенні позовних вимог було відмовленою. Відповідно додатковий строк для прийняття спадщини було визнано безпідставним. Так як рішення про прийняття спадщини скасоване, слід зазначити що підстав для його подання не було. Вважав, що судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги докази: довідку виконавчого комітету Староприлуцької сільської ради Вінницької області від 13 березня 2020 року № 122, про те що ОСОБА_10 є онучкою ОСОБА_5 , спільно проживала з нею з 04 січня 1975 року по день смерті ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для того, щоб реалізувати своє право на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , позивачці потрібно встановити факт належності спадкодавцю сертифікату на право на земельну частку (пай). Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно. Дочками ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , яка є матір`ю позивачки - ОСОБА_1 . За життя, 13 червня 2002 року, ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла онуці - ОСОБА_12 житловий будинок з господарськими будівлями та усе рухоме і нерухоме майно, що буде належати їй на день смерті. Вказаний заповіт посвідчений секретарем Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області 13 червня 2002 року та зареєстрований в реєстрі за №114. Заповіт не змінювався та не скасовувався спадкодавцем. 01 липня 2006 року ОСОБА_1 одружилась і змінила прізвище із « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ». Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, 15 березня 2007 року подала заяву про прийняття спадщини після визначення їй додаткового строку для її прийняття рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01 березня 2007 року. 25 жовтня 2007 року ОСОБА_7 подала нотаріусу заяву про відмову від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 на користь своєї дочки - ОСОБА_1 . 04 січня 2008 року ОСОБА_1 також подала заяву нотаріусу заяву про прийняття спадщини після визначення їй рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2007 року додаткового строку для прийняття спадщини терміном у два місяці. Вказане рішення суду набрало законної сили, однак постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 2-1098/2007 було скасовано і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. У частині третій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно частини першої статті 1269 ЦК України (в редакції, яка діяла на час смерті ОСОБА_5 ) спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, що позивач є особою, яка не прийняла спадщину та не набула права на спадкування, відтак, не набула права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини, дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для встановлення факту належності правовстановлюючих документів спадкодавцю, оскільки від встановлення цього факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав позивача, також зазначений факт не може бути встановлений безвідносно. Порушення прав позивача не встановлено, а тому не має підстав для встановлення факту належності правовстановлюючих документів спадкодавцю. Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково послалися на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 2-1098/2007 є безпідставними, оскільки згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 2-1098/2007, ухваленою за результатами перегляду рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2007 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до Староприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено. З вказаної постанови апеляційного суду вбачається, що сама ОСОБА_10 вказувала на неможливість вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у зв`язку із проживанням в АР Крим, працевлаштуванням за межами України, визнавала, що вона постійно на час смерті спадкодавця не проживала разом із нею. Відтак, підстав вважати, що вона прийняла спадщину як спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України, немає. Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта