Постанова КАС ВС № 200/14487/19-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2022 року м. Київ справа № 200/14487/19-а адміністративне провадження № К/9901/1784/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (головуючий суддя: Голошивець І.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (колегія суддів: Ястребова Л.В., Гайдар А.В., Компанієць І.Д.) у справі №200/14487/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донмашінвест» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Донмашінвест» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області: за формою «Р» від 02.12.2019 № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн та штрафних санкцій в розмірі 159761,50 грн та за формою «В4» від 02.12.2019 № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНМАШІНВЕСТ" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою «Р» від 02.12.2019 №0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн та штрафних санкцій у розмірі 159761,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою «В4» від 02.12.2019 №0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 43142826; 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНМАШІНВЕСТ" (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, буд. 6, ЄДРПОУ: 38491589) витрати зі сплати судового збору у розмірі 7984 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 53 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними та податковими документами, виходячи з наступного. Суд урахував, що платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права. На думку суду, товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних убачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено: Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНМАШІНВЕСТ" є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має код ЄДРПОУ: 38491589, місцезнаходження юридичної особи - 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, буд.6. Відповідач, Головне управління ДПС у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин. Матеріалами справи встановлено, що з 23.10.2019 по 29.10.2019 Головним управлінням ДПС у Донецькій області відповідно до підпункту пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, на підставі наказу від 17.10.2019 №385 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДОНМАШІНВЕСТ» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР КОМ" (код ЄДРПОУ 42154207) за лютий 2019 року. За результатами перевірки складено акт від 05.11.2019 № 160/05-99-05-12/38491589 (далі - акт перевірки), який отримано поштою позивачем 07.11.2019 (а.с.22-39). Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення: пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, завищено суму податкового кредиту на загальну суму 372 540 грн, у тому числі: по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 372 540 грн, що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на суму 319 523 грн та завищенню суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту на суму 53 017 грн по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року. На підставі акту перевірки, відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення: - за формою «Р» від 02 грудня 2019 року № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку додану вартість в розмірі 319523,00 грн та штрафних санкцій в розмірі 159761,50 грн; (а.с.54) - за формою «В4» від 02 грудня 2019 року № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн (а.с. 55). У відповідності з п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України позивачем були надані заперечення №25 від 18.11.2019 (вх. №34420/10 від 19.11.2019) на акт перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05-12/38491589 Головним управлінням ДПС у Донецькій області, за результатом розгляду заперечень, надано відповідь позивачу №28312/10/05-99-05-12 від 28.11.2019, відповідно до якої висновки, викладені в акті перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05- 12/38491589 залишено без змін. Також судом установлено, що між ТОВ «ДОНМАШІНВЕСТ» (Покупець) та контрагентом-постачальником ТОВ «ВІННЕР КОМ» 04 лютого 2019 року укладено Договір поставки № 02/04 (далі - Договір). На виконання умов договору та замовлення ТМЦ укладено Специфікації № 1, № 2, № 3 та №

4. Задля здійснення поставки контрагентом були надані видаткові накладні (далі - ВН) № 0218/11, № 0218/12 від 18 лютого 2019 року та ВН № 0228/07, №0228/08 від 28.02.2019, а також товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) № Р0218/11 від 18.02.2019 та № Р0228/07 від 28.02.2019, які документально підтверджують фактичне транспортування товару. На поставку відповідних ТМЦ надані податкові накладні (далі - ПН) №№ 434, 435 від 18 лютого 2019 року та №№ 488, 490 від 28 лютого 2019 року (а.с. 58-80). Розрахунки за договором здійснені у безготівковій та вексельній формі на суму 2235240,00 грн, що у повному обсязі підтверджується випискою по рахунку від 26.03.2019 та актом прийому-передачі цінних паперів від 22.04.2019 (а.с.98-99). Надходження та оприбуткування ТМЦ підтверджується прибутковими ордерами (далі - ПО) №№ 00000000187 та 00000000188 від 18.02.2019, №№ 00000000173 та 00000000174 від 28.02.2019. Складський облік отриманих ТМЦ підтверджується картками складського обліку матеріалів №№ 1898, 2337, 2599, 2777, 2778, 2780, 2781. У свою чергу, використання Товариством у господарській діяльності частини придбаних за договором ТМЦ підтверджується: Актом списання товарів № 45 від 28.02.2019, наказом № 02/28-02 від 28.02.2019; Актом списання товарів № 46 від 29.03.2019, наказом № 03/29-01 від 29.03.2019. Залишок невикористаних ТМЦ підтверджується оборотами рахунку 207 за лютий - серпень 2019 року (а.с. 72-73, 81-97). Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справі не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №807/2202/15, від 14.05.2019 у справі №825/3990/14, від 06.03.2018 у справі №804/5444/16. Скаржник зазначає, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій, що позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та юридично дефектних первинних документів Також, зазначає, що відсутність ділової мети є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. Також скаржник посилається на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази. Вважає, що судами не ураховано, що позивачем включено суму у розмірі 372540 грн до податкового кредиту за податковими накладними, отриманими від ТОВ «ВІННЕР КОМ», які були складені по операціях, по яких відсутні об`єкти оподаткування податком на додану вартість. Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на відсутність підстав для касаційного оскарження судових рішень. Указує, що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з позицією Верховного Суду. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Верховний Суд ухвалою від 22.02.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (з наступними змінами та доповненнями, чинними на час виникнення спірних Відповідно до п. п.16.1.2 п.16.1 ст.16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Згідно з п. п.16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового Кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мін фіну України від 24.05.1995 №

88. Згідно з п. 1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік т а фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV). Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тоді як визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пунктом 185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп.14.1.178. п.14.1 ст.14 ПК України). Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з, зокрема (але не виключно): а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу. Поряд із цим податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу(пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України). У п. 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити. За п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій. Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України). Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.09.2019 у справі №807/2202/15, від 14.05.2019 у справі №825/3990/14, від 06.03.2018 у справі №804/5444/16 у подібних правовідносинах. У постанові від 6 березня 2018 року у справі №804/5444/16 Верховний Суд сформував висновок про те, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. У справі №825/3990/14, в якій Верховним Судом ухвалено постанову від 14.05.2019, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не підтвердив належним чином оформленими документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників господарських операцій, відображених ним у податковому обліку, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує. У складених за результатом господарських операцій позивача з контрагентами документах відображені відомості про господарські операції, які фактично не відбувалися. За таких встановлених судами попередніх інстанцій обставин Верховний Суд висновував, що відсутність належних документів, які б підтверджували товарність спірних господарських операції, їх суперечливість, оформлення з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку. Розглядаючи справу №807/2202/15 Верховний Суд у постанові від 06.06.2019 зазначив, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету. Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. Верховний Суд уважає необґрунтованими посилання на висновки, викладені у наведених постановах. Висновки судів не суперечать висновкам в зазначених справах з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. При цьому колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду мають враховуватись, виходячи з конкретних обставин справ, які встановлені судами за результатами оцінки відповідних доказів у цих справах. Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з ТОВ «ВІННЕР КОМ», оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Крім того, позивачем підтверджено, що придбані у контрагента товари використані ним у власній господарській діяльності. Суди обґрунтовано взяли до уваги, що товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом при оподаткуванні операцій за договорами перевезення. Таким чином, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних (або недоліки у їх заповненні) не може бути доказом безтоварності господарських операцій, проведених з контрагентами. Також судами попередніх інстанцій правильно ураховано, що отримана відповідачем інформація щодо контрагента позивача містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ним господарської діяльності у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженнями, та, як наслідок, відсутністю трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання поставок товарів. Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, а висновки податкового органу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже наведені вище постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними. Суд також критично оцінює доводи скаржника про наявність передбачених п. 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень, адже скаржник не обґрунтував наявності жодної з передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України обставин для скасування судових рішень. Суд зауважує, що посилання скаржника на наявність визначених статтею 353 КАС України підстав передбачають скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Водночас скаржник в поданій ним касаційній скарзі просить ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Крім того, Суд зазначає, що скаржник в поданій касаційній скарзі не вказує, які саме докази не були досліджені судом та які обставини вони підтверджують. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження. Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Суддя-доповідач І.В. Дашутін Судді О.О. Шишов М.М. Яковенко