Постанова 4811 № 462/4072/20

Справа № 462/4072/20 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 22-ц/811/3590/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 в липні 2020 року звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 завдані збитки в сумі 27698 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.05.2018 року у цивільній справі № 462/2989/16-ц встановлено самочинне влаштування відповідачем ОСОБА_2 окремого входу до квартири по АДРЕСА_1 , співвласниками якої є сторони, демонтаж вікна в кухні і встановлення дверей на місяці віконного прорізу у приміщенні кухні та зобов`язано її демонтувати такий окремий вхід у квартиру з відновленням віконного прорізу. Під час примусового виконання вказаного судового рішення у виконавчому провадженні ВП № 54490252 державним виконавцем Залізничного ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області Макухіною І.В. 25.10.2018 року винесено постанову про залучення до проведення та організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, зокрема, фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 . Останній на виконання вимог державного виконавця представив локальний кошторис на будівельні роботи та відомість ресурсів по демонтажу незаконного окремого входу до квартири, які попередньо були погоджені Львівським комунальним підприємством «Граніт» на суму 27698 грн., з такими ознайомлені відповідач та її квартирант ОСОБА_4 . Між «виконавцем» ФОП ОСОБА_3 та позивачем, як «замовником» укладений договір від 25.10.2018 року про сумісну співпрацю, за яким виконавець разом з робітниками повинні були здійснити будівельні роботи із своїх матеріалів по демонтажу незаконного входу. До виконавчого процесу були залучені мешканка квартири - квартирант ОСОБА_4 , працівники ЛКП «Граніт», поліції, поняті. Виконавчі дії тривали кілька днів і за їх результатами 02.11.2018 року державним виконавцем був складений акт по примусовому виконанню виконавчого листа, складено акт виконання робіт та винесена постанова від 12.11.2018 року про закінчення виконавчого провадження. Відповідача було ознайомлено з актами, проте від підписання таких вона відмовилась. Після виконання будівельних робіт по демонтажу дверей, закладення частини пройому цеглою, відновлення вікна та проведення інших робіт згідно кошторису відповідач знову самочинно розібрала віконний пройом та відновила двері, що стверджується актом ЛКП «Граніт» від 07.11.2018 року. Тобто відповідач жодних висновків для себе не зробила і продовжує порушувати закон. ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.ст.386, 1166 ЦК України, вказує, що за таких обставин має право на відшкодування з відповідача заподіяної йому майнової шкоди. В поточних цінах станом на 02.11.2018 року завдана шкода оцінюється в сумі 27698 грн., що стверджується локальним кошторисом, відомістю ресурсів, актом виконаних робіт, актом примусового виконання рішення суду. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування 27698 грн. завданих збитків відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає помилковим висновок суду про те, що правовідносини позивача і ФОП ОСОБА_3 у питаннях проведення оплати під час виконання рішення суду по демонтажу самочинно влаштованих дверей повинні обов`язково проводитися шляхом внесення авансового внеску на поточний рахунок виконавчої служби. Звертає увагу на те, що суд не дав правової оцінки договору про сумісну співпрацю. Зазначає, що у суда не було підстав вважати правочин між позивачем і ФОП ОСОБА_5 недійсним, а отже такий договір повинен виконуватися сторонами і суд зобов`язаний був задоволити позов. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2020 року та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а також стягнути судові витрати та витрати за надання правової допомоги в сумі 2000 грн. 28 квітня 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та проведення розгляду справи з викликом сторін з метою надання йому можливості підтримати подану ним апеляційну скаргу з можливістю озвучення її мотивів, однак колегія суддів не вважає такі доводи достатніми для здійснення розгляду справи з повідомлення (викликом) сторін, оскільки нормами чинного законодавства передбачено можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Так як предметом апеляційного оскарження є рішення суду в справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається апеляційним судом без повідомлення учасників справи. ОСОБА_1 скористалося своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду та не був обмежений в можливості викласти в апеляційній скарзі свої доводи, щодо незаконності оскаржуваного рішення суду, в зв`язку з чим, необхідності відкладати розгляд справи та проводити розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін колегія суддів не вбачає. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28 квітня 2022 року, є дата складення повного судового рішення 09 травня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що витрати щодо виконавчого провадження за своєю природою не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, а також, що позивачем не доведено понесення ним втрат, пов`язаних із порушенням відповідачем його прав, як співвласника квартири по АДРЕСА_1 . З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено та підтверджується матеріали справи, що сторони на час виникнення спірних правовідносин та до 03.01.2020 року були співвласниками квартири АДРЕСА_2 (а.с. 7, 15). Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.05.2018 року у цивільній справі №462/2989/16-ц встановлено самочинне влаштування відповідачем ОСОБА_2 окремого входу до вказаної квартири, демонтаж вікна в кухні і встановлення дверей на місяці віконного прорізу у приміщенні кухні, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати такий окремий вхід у квартиру з відновленням віконного прорізу (а.с. 3-5). Під час примусового виконання вказаного судового рішення у виконавчому провадженні ВП № 54490252 державним виконавцем Залізничного ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області Макухіною І.В. 25.10.2018 року винесено постанову про залучення до проведення та організації виконавчих дій суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_3 (а.с. 6, 8, 9). Згідно локального кошторису на будівельні роботи та відомостей ресурсів до такого, які погоджені ЛКП «Граніт» (а.с. 10-13), загальна вартість будівельних робіт на АДРЕСА_1 станом на 01.10.2018 року складає 27698 грн. Між ФОП ОСОБА_3 , як «виконавцем», та ОСОБА_1 , як «замовником», був укладений договір від 25.10.2018 року про сумісну співпрацю (а.с. 16), за яким виконавець зобов`язувався здійснити передбачені вказаним кошторисом будівельні роботи. Пунктом 4 даного договору передбачено, що виконавець проведе усі роботи без передоплати, за домовленістю сторін розрухунок буде проведений на підставі стягнення з боржника ОСОБА_2 сум по відшкодуванню завданих збитків при примусовому виконанні рішення суду. 02.11.2018 року державним виконавцем Залізничного ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області Макухіною І.В. складено акт, що при примусовому виконанні рішення суду встановлено демонтаж дверного пройому, відновлення віконного прорізу і встановлення вікна (а.с.24). Акт виконаних робіт від 02.11.2018 року (а.с.26) містить перелік робіт, виконаних робіт при примусовому виконанні рішення суду по демонтажу окремого входу до квартири АДРЕСА_2 . У зв`язку з виконання вимонавчого листа № 462/2989/16-ц від 30.12.2016 року державним виконавцем 12.11.2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.26). При цьому, актом ЛКП «Граніт» від 07.11.2018 року (а.с.27) встановлено, що по АДРЕСА_1 мешканка цієї квартири ОСОБА_2 розбила замурований віконний отвір та замінила його на дверний отвір. Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним з яких є відшкодування майнової шкоди. Відповідно до положень ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ОСОБА_1 звернувшись до суду з даним позовом вказує на заподіяння йому збитків в розмірі 27698 грн. і такі просить стягнути із ОСОБА_6 у зв`язку із виконанням ФОП ОСОБА_3 робіт з демонтажу самочинно влаштованого відповідачем окремого входу у квартиру по АДРЕСА_1 та відновлення у цьому місці віконного прорізу. Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що вказані роботи проводились під час і з метою примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 15.05.2018 року у цивільній справі №462/2989/16-ц у межах виконавчого провадження № 54490252, а їх виконавець - ФОП ОСОБА_3 був залучений державним виконавцем Залізничного ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області на підставі постанови від 25.10.2018 року. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», в редакцій чинній на час виконання вказаного рішення, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. До повноважень виконавця під час здійснення виконавчого провадження за цим Законом належить залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі за рахунок авансового внеску стягувача (п.20 частин 2 статті 18 Закону). Таким чином, якщо залучення виконавцем суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій здійснюється на платній основі, то воно оплачується за рахунок авансового внеску сгягувача, іншого джерела оплати для залученого на платній основі суб`єкта господарювання законом не передбачено. Такий висновок узгоджується з правилами ст.26 Закону щодо необхідності внесення стягувачем авансового внеску при примусовому виконанні судового рішення, а також ч.1 ст.43 Закону, якою передбачено, що у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат. За такого правового регулювання визначена згідно кошторису вартість робіт ФОП ОСОБА_3 у сумі 27698 грн. підлягала оплаті за рахунок авансового внеску, в тому числі додатковго авансування витрат, стягувача ОСОБА_1 , а після закінчення виконавчого провадження 12.11.2018 року авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій згідно з ч.3 ст.43, ч.1 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» повертається за рахунок стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум. Законом визначено порядок відшкодування авансових витрат стягувача, в тому числі на залучення на платній основі суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій, шляхом стягнення таких витрат виконавцем із боржника і повернення їх стягувачу. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що згадані витрати, не є витратами виконавчого провадження, а за своєю природою є фактичними збитками. Суд першої інстанції доречно звернув увагу, що такі витрати, як це визначено ч.2 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», є витратами виконавчого провадження і за своєю правовою природою не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не доведено факту завдання йому відповідачем збитків на суму 27698 грн. під час виконання рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.05.2018 року у цивільній справі № 462/2989/16-ц. Окрім цього, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про оплату позивачем коштів в заявленому розмірі як авансового внеску чи сплати ним цих коштів безпосередньо ФОП ОСОБА_3 . Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2020 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 листопада 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 травня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник