Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/3966/16-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/269/22Головуючий по 1 інстанції Справа №712/3966/16-ц Категорія: на ухвалу Мельник І.О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2022 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бородійчука В.Г., Карпенко О.В., за участю секретаряЧуйко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2016 року у справі за поданням державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Паламарчука І.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , в с т а н о в и в : 22.03.2016 року державний виконавець Соснівського відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції звернувся до суду з вказаним поданням, вказуючи, що на примусовому виконанні у Соснівському відділі державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції знаходилось зведене виконавче провадження № 46794377 від 18.02.2015 року Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 на користь юридичних осіб боргу в сумі 202 987,17 грн. Згідно з відповідями ДПІ та ПФУ, ДРРПНМ, ВДАІ, держкомзему, ОСОБА_1 дохід не отримує, за ним майно не зареєстровано. 20.10.2014 року державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника. Згідно відповіді з ДПІ, стало відомо про номери рахунків, відкритих у банках ті інших фінансових установах. Державним виконавцем 28.01.2015 року було здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 , що визначена місцем виконання рішення. Провести виконавчі дії не було можливості, оскільки доступу до будинку не було надано, про що був складений акт державного виконавця 26.02.2015 року. Державним виконавцем було отримано відповідь з адресно-довідкового бюро, про те, що ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2 . За вказаною адресою 05.03.2015 року було здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_1 за даною адресою проживає, проте ліквідне майно належне боржнику на праві приватної власності яке підлягало опису й арешту відсутнє. Органами ДВС повторно було здійснено вихід проте, в ході проведення виконавчих дій ліквідного майна, належного боржнику на праві приватної власності, не виявлено. Державним виконавцем 03.07.2015 року винесена постанова про арешт коштів боржника. Його попереджено про необхідність виконання вищевказаного рішення шляхом направлення вимог, та в ході телефонної розмови. Проте боржник ігнорує вимоги державного виконавця не вживає ніяких заходів щодо повного, або часткового погашення боргу. Державний виконавець просив обмежити боржника в праві виїзду за межі України до повного виконання зобов`язань. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2016 року подання державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції І.В. Паламарчука про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 задоволено. Тимчасово обмежено право виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту до виконання ним своїх зобов`язань перед стягувачем. Копію ухвали направлено для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби. В листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні ухвали не в повному обсязі встановлені обставини справи та надана неналежна правова оцінка доказам, адже в матеріалах справи відсутні докази, що боржник свідомо, навмисно ухиляється від виконання зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду, крім того, не доведено, що невжиття такого заходу як тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Вказує, що в копіях документів виконавчого провадження, наявних в матеріалах справи №712/3966/16-ц відсутні докази направлення документів виконавчого провадження боржнику. З`ясувати чи направлялись ці документи боржнику (дати направлення, на яку адресу) за наслідками ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень №45134203 та №47162762 також не вдалось у зв`язку із їх знищенням через закінчення строку зберігання. У поданні про обмеження виїзду за межі України державний виконавець посилається також на направлення боржнику вимог про виконання судових рішень, спілкування по телефону. Проте, у матеріалах справи відсутні докази направлення або вручення вимог боржнику ( в тому числі, щодо адреси та дати направлення вимог), так само як не надані докази спілкування з боржником телефоном (телефонограми, акти тощо). Колегія суддів Черкаського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Так, статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері визначаються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Даним Законом встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань. Як випливає з аналізу наведених положень закону, підставою обмеження особи у праві виїзду за межі України є не лише наявність невиконаних зобов`язань, покладених на фізичну особу судовим рішенням, а винна поведінка боржника, яка полягає в ухиленні останнього від виконання таких зобов`язань. Порядок виконання рішень судів та рішень інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження». Пункт 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Відповідно до ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Аналізуючи положення ст. 441 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та положеннями Закону України «Про виконавче провадження», слід дійти висновку, що підставою для встановлення особі тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є встановлення судом, який розглядає подання державного виконавця, факту умисного ухилення боржника від виконання своїх майнових зобов`язань перед стягувачем. Тобто, якщо боржник, який має можливість, свідомо ухиляється від покладеного на нього судом обов`язку. Під ухиленням від виконання зобов`язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст. 81 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Соснівському відділі державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 46794377 від 18.02.2015 року Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідн. НОМЕР_1 на користь юридичних осіб боргу в сумі 202 987,17 грн. Державним виконавцем 20.10.2014 року відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 925/1309/14 від 26.09.2014 року Соснівського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Черкаського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України штрафу в сумі 136000,00 грн. Державним виконавцем 20.10.2014 року накладено арешт на все майно боржника. 28.01.2015 року, було здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 , що визначена місцем виконання рішення. Провести виконавчі дії не було можливості, оскільки доступу до будинку не було надано, про що був складений акт державного виконавця. Згідно з довідкою адресно-довідкового бюро, ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2 , куди державним виконавцем 05.03.2015 року було здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника. В ході проведення виконавчих дій було встановлено, що ОСОБА_1 за даною адресою проживає та ліквідне майно належне боржнику на праві приватної власності яке підлягало опису й арешту відсутнє. Державним виконавцем 29.04.2015 року повторно було здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника, в ході проведення виконавчих дій зі слів колишньої дружини, яка є власницею, будинку було встановлено, що боржник за даною адресою не проживає більше 6-ти місяців і не приписаний у будинку, ліквідного майна належного боржнику на праві приватної власності не виявлено. Однак, безспірні докази щодо умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язку по сплаті заборгованості в матеріалах справи відсутні. Головним державним виконавцем Соснівського відділу Державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Паламарчуком І.В. не надано доказів, що ним були проведені всі можливі заходи з примусового виконання по зведеному виконавчому провадженні № 46794377, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Обмеження у праві виїзду за межі України є крайнім заходом щодо виконання рішення суду. На даний час, згідно повідомлення начальника Соснівського відділу ДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.10.2021 року на виконанні відділу ДВС виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу не перебувають. Органи ДВС до суду не з`явились вдруге. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при зверненні до суду із поданням головним державним виконавцем не було надано доказів на підтвердження умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, тоді як сам факт невиконання покладених на боржника зобов`язань не може бути підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі України. Отже, доводи апелянта щодо невірного встановлення всіх обставин справи судом 1 інстанції є обґрунтованими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням наведеного вище та встановлених обставин щодо даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що подання головного державного виконавця взагалі не містять висновків щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, тобто умисних винних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього. Керуючись ст. ст. 35, 258, 367, 374, 376, 381-384, 441 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2016 року скасувати. У задоволенні подання головного державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Паламарчук І.В. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві виїзду за межі України відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді