Постанова 4805 № 288/7/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №288/7/22 Головуючий у 1-й інст. Рудик М.І. Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/7/22 за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. в смт. Попільня, в с т а н о в и в : У січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) члена реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Ірпінь», село Ходорків, Попільнянського району, Житомирської області, в умовних кадастрових гектарах, що становить 4,88 га без визначення меж в натурі (на місцевості), на території Ходорківської сільської ради Житомирської області. В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам організаціям» у селі Ходорків Попільнянського району Житомирської області було проведено паювання земель, які були передані у колективну власність колгоспу «Ірпінь». Зазначає, що він був членом колективного сільськогосподарського підприємства «Ірпінь», проте 10 червня 1998 року був звільнений, але не був виключений з членів колгоспу. Стверджує, що на момент видачі державного акту на право колективної власності на землю він перебував на навчанні в сільськогосподарській академії за направленням цього ж КСП «Ірпінь», а після закінчення навчання продовжив працювати в КСП. Вказує, що державний акт на право колективної власності на землю колгоспу «Ірпінь» був виданий 30 листопада 1995 року за №2, серія ЖТ 04-28-000027. Зазначає, що з метою отримати сертифікат на земельну частку (пай) він звертався до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, проте йому було відмовлено у зв`язку із тим, що його не було включено у список осіб, які мають право на земельну частку (пай). Вказує, що відповідно до інформації виданої відділом у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області розмір земельної частки (паю) по КСП «Ірпінь» с. Ходорків, Попільнянський район, Житомирської області становить 4,88 в умовних кадастрових гектарах, а його вартість на день видачі сертифікатів становила 17 932 гривні. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити його позов в повному обсязі. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2022 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не мав законних підстав для застосування позовної давності. Зазначає, що перш ніж застосувати позовну давність, суд мав з`ясувати та зазначити у судовому рішенні чи порушене право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого він звернувся до суду. Вказує, що якщо таке право чи інтерес не порушені суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість. Стверджує, що у випадку якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. Зазначає, що відповідачем по справі жодних клопотань про застосування строків позовної давності не було заявлено, а тому вважає необґрунтованим та незаконним застосування судом строків позовної давності без заяви іншої сторони. Вважає, що суд першої інстанції позбавив його можливості реалізувати своє право на земельну частку (пай). Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 07 серпня 1990 року був прийнятий на роботу в колгосп «Більшовицька Зоря» на посаду двірника парку. Відповідно до протоколу №2 від 08.10.1992 зборів уповноважених колгосп «Більшовицька зоря» перейменовано на КСП «Ірпінь». 01 вересня 1991 року позивач був направлений на навчання в Українську сільськогосподарську академію. 11 квітня 1997 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду вет. фельдшера. 10 червня 1998 року позивач був звільнений з членів КСП «Ірпінь» з посади вет. фельдшера згідно поданої заяви за власним бажанням. Наведене підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 07.07.1996. Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЖИ-6 300828 виданого 28 січня 2009 року Ходорківською сільською радою, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Ірпінь» с. Ходорків Попільнянського району Житомирської області відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 01 червня 2011 року. Загальна вартість майна пайового фонду підприємства на 01 червня 2001 року становить 4283,00 гривень, частка ОСОБА_1 визначена в розмірі 1277 гривень. Згідно архівної довідки №05-03/530 від 28 грудня 2021 року виданої архівним відділом Житомирської РДА, в документах архівного фонду колгоспу «Більшовицька Зоря», КСП «Ірпінь» с. Ходорків, Попільнянський район, Житомирської області, в протоколах загальних зборів членів колгоспу та звітно виборних зборів членів колгоспу за 1990-1998 роки, відомості про виключення з членів колгоспу ОСОБА_1 не виявлено. Відповідно до повідомлення №0-6.31-964/117/21 від 30 грудня 2021 року відділу у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю по реформованому КСП «Ірпінь» с. Ходорків, Попільнянського району, Житомирської області виданого 30 листопада 1995 року за №2, серія ЖТ 04-28-000027, розмір земельної частки (паю) за даними сертифікату про право на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах становить 4,88 га, вартість земельної частки (паю) на дату видачі сертифікату становила 17932 гривні, ОСОБА_1 у списках членів КСП «Ірпінь», що мають право на земельну частку (пай) не включений. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП. Вбачається, що КСП «Ірпінь» с. Ходорків, Попільнянського району, Житомирської області, отримав державний акт на право колективної власності на землю 30 листопада 1995 року, позивач на час передачі державного акта був членом КСП. 10 червня 1998 року позивач був звільнений з членів КСП «Ірпінь», відомості про виключення його з членів колгоспу не виявлено. Зі змісту повідомлення №0-6.31-964/117/21 від 30 грудня 2021 року відділу у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вбачається, що ОСОБА_1 у списках членів КСП «Ірпінь», що мають право на земельну частку (пай) не включений. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР. Згідно з статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року. Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін. Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Розпаювання земель колишніх колгоспів розпочалось з 1993 року і ці події є загальновідомими, а тому позивач, як член колгоспу, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) ще з часу видачі КСП «Ірпінь» зазначеного вище державного акту на землю. Враховуючи, що право на позов у ОСОБА_1 виникло у 1995 році, оскільки про порушення свого права на земельну частку (пай) позивач, як член колгоспу, міг дізнатися з часу видачі КСП «Ірпінь» акта на право колективної власності на землю від 30 листопада 1995 року, строк позовної давності за його вимогами закінчився у листопаді 1998 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 04 січня 2022 року, тобто з пропуском строку позовної давності, й причин пропуску цього строку не навів, отже у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав пропуску позивачем позовної давності. Строк звернення із цим позовом до суду закінчився до набрання чинності ЦК України, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу без подання відповідної заяви сторонами спору. Схожі висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №611/10/17 (провадження №61-30708св18), від 21 січня 2020 року у справі №567/814/18 (провадження №61-4841св19), від 29 вересня 2021 року у справі №686/14921/19 (провадження №61-3107св20), від 08 листопада 2021 року у справі №615/870/20 (провадження №61-4437св21), від 13 листопада 2020 року у справі №530/1367/18 (провадження №61-19378св19), що свідчить про сталу судову практику у подібній категорії справ. Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Наведені в апеляційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У даному випадку, суд першої інстанції виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, дійшов правильного висновку, про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 10 травня 2022 року. Головуючий Судді