Постанова КЦС ВС № 442/5664/20

Постанова Іменем України 05 травня 2022 року м. Київ справа № 442/5664/20 провадження № 61-8196св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкти оскарження: державний виконавець Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Костишин Назар Романович, приватний виконавець Пиць Андрій Андрійович, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року, додаткову ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року в складі судді Нагірної О. Б., постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог скарги У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Костишина Н. Р. (далі - державний виконавець), приватного виконавця Пиця А. А. (далі - приватний виконавець), заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна). В обґрунтування скарги вказала, що державним та приватним виконавцями не дотримано меж своїх повноважень при провадженні виконавчих дій у виконавчих провадженнях №№: 32525755, 62860023. Приватний виконавець керувався лише своїми припущеннями, що на квартиру боржника може бути звернуто стягнення, а тому його дії щодо опису майна та арешту квартири є такими, що вчинені без дотримання ним засад справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішення та обсягу вимог за рішенням при провадженні виконавчих дій, які вчинені з порушенням обмежень, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Приватний виконавець не мав права проводити будь-які виконавчі дії у зв'язку із незаконністю постанови про відкриття виконавчого провадження. Виконання судового рішення повинно проводитись державним виконавцем, який у свою чергу неправомірно повернув виконавчий лист стягувачу без виконання. Стверджувала, що у межах виконавчого провадження № 32525755 повинно бути звернено стягнення на її майно шляхом залишення його стягувачем за собою. Приватний виконавець не вправі був відкривати виконавче провадження, оскільки у попередньому виконавчому провадженні не було вирішено питання залишення за стягувачем нереалізованого майна. Враховуючи зазаначене, ОСОБА_1 просила суд: - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 32525755 щодо ненаправлення стягувачу - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пропозиції про залишення за собою нереалізованого майна боржника ОСОБА_1 , а саме нежитлового приміщення загальною площею 113,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення); - визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 29 серпня 2019 року ВП №32525755 про повернення виконавчого документа стягувачу; - визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця від 19 серпня 2020 року ВП № 62860023 про відкриття виконавчого провадження; - у разі відновлення виконавчого провадження ВП № 32525755 зобов`язати Дрогобицький МРВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) направити стягувачу - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», повідомивши його щодо нереалізації майна на третіх електронних торгах, - пропозицію про залишення за собою нереалізованого майна боржника ОСОБА_1 ; - визнати неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП №6280033: щодо несвоєчасного направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження; щодо недотримання засад справедливості, неупередженості та об`єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням при провадженні виконавчих дій щодо опису й арешту майна, а саме: належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 (далі - квартира); - визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця від 26 серпня 2020 року ВП № 62860033 про опис та арешт майна боржника в частині опису та арешту належної ОСОБА_1 квартири. Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року та додатковою ухвалою цього ж суду від 05 листопада 2020 року, залишеними без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А.10 000 грн витрат на правничу допомогу. Повернуто судовий збір у розмірі 420,40 грн. Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року частково задоволено заяву приватного виконавця Пиця А. А. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. 1 000 грн витрат на правничу допомогу. Судові рішення мотивовані тим, що приватним виконавцем не було порушено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Приватним виконавцем правомірно та у межах своїх повноважень, наданих йому законом, проведено дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника. Згідно із поданою боржником декларацією про доходи та майно у боржника відсутні кошти та інші цінності, яких достатньо для задоволення вимог стягувача. Доводи заявника про те, що приватний виконавець несвоєчасно направив на адресу боржника постанову про відкриття виконавчого провадження, не відповідають фактичним обставинам справи. У приватного виконавця не було законних підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, натомість існував законодавчо визначений обов`язок відкрити виконавче провадження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому законом не встановлений строк, протягом якого виконавець зобов`язаний запропонувати стягувачу вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. Додаткова ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року та постанова Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в частині залишення цієї ухвали без змін мотивовані тим, що приватний виконавець належним чином підтвердив витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, подав розрахунок суми судових витрат, а тому наявні правові підстави для стягнення на його користь із заявника суми вказаних витрат. Частково задовольняючи вимоги заяви приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення та стягуючи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн, суд апеляційної інстанції врахував критерії співмірності та реальності таких витрат, розумність їх розміру, а також те, що приватний виконавець має юридичну освіту та обізнаний із загальними засадами цивільного законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У травні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на вказані судові рішення, у якій вона просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її скарги. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 28, пункту 1 частини першої статті 37, статей, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 447 ЦПК України, що призвело до помилкового їх ухвалення. Касаційна скарга мотивована тим, що достеменно знаючи про результати проведення третіх електронних торгів, державний виконавець у порушення вимог частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» не запропонував стягувачу вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. При цьому державний виконавець при прийнятті постанови від 29 серпня 2019 року про повернення виконавчого провадження стягувачу керувався своїми припущеннями про те, що вказаною заявою стягувач висловив відмову залишити за собою нереалізоване на торгах майно боржника. Приватний виконавець не повинен був проводити виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 62860023, тому що у попередньому виконавчому провадженні ВП № 32525755 виконавчий документ був повернутий стягувачу без розгляду ним питання про залишення нереалізованого майна за собою. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня 2020 року була направлена боржнику з порушенням одноденного строку, передбаченого частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Декларацію про доходи та майно ОСОБА_1 виконавець отримав 31 серпня 2020 року, тоді як виконавчі дії з опису та арешту належного боржнику нерухомого майна були проведені 25 серпня 2020 року. Виконавчі дії вчинені з порушенням обмежень, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира боржника виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитним договором в іноземній валюті. Консультування адвокатом приватного виконавця з питань проведення виконавчих дій не може відповідати критерію необхідності, оскільки такі питання безпосередньо пов`язані з діяльністю приватного виконавця та виконання ним своїх професійних обов`язків. Матеріали справи не містять пояснень адвоката Репак В. В. і щодо скарги, що свідчить про безпідставність стягнення витрат в сумі 3 000 грн. Зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для боржника. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Фактичні обставини справи, встановлені судами На виконанні Дрогобицького МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження № 32525755 з примусового виконання виконавчого листа № 2-578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ603/016/2008 від 11 червня 2008 року в розмірі 1 742 626,14 грн та 116 741,34 грн пені за період з 11 грудня 2008 року до 29 жовтня 2009 року. У рамках виконавчого провадження № 32525755 тричі проводились торги з реалізації майна, а саме: 26 квітня 2019 року, 12 червня 2019 року, 29 липня 2019 року. Востаннє торги не відбулись. 07 серпня 2019 року стягувач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Дрогобицького МВ ДВС ГТУЮ у Львівській області заяву про повернення виконавчого документа стягувачу та просило повернути виконавчий документ без виконання відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з поданням стягувачем вказаної заяви 29 серпня 2019 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. перебуває виконавче провадження № 62860033 з примусового виконання виконавчого листа № 2-578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ603/016/2008 від 11 червня 2008 року в розмірі 1 742 626,14 грн та 116 741,34 грн пені за період з 11 грудня 2008 року до 29 жовтня 2009 року. 19 серпня 2020 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62860033. 20 серпня 2020 року приватний виконавець відправив на адресу ОСОБА_1 постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня 2020 року, що підтверджується довідкою керівника відділення поштового зв`язку (ВПЗ) 79053. 19 серпня 2020 року за запитом приватного виконавця сформовано інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого щодо фізичної особи ОСОБА_1 , з якої вбачається, що за останньою зареєстровано: нежиле приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 113,2 кв. м; квартира загальною площею 114,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 26 серпня 2020 року винесено постанову про опис та арешт майна вказаного майна боржника в рамках виконавчого провадження ВП №62860033. Виконавчі дії, пов`язані з описом майна боржника були проведені 25 серпня 2020 року у часовому проміжку з 17 год. 01 хв. по 18 год. 23 хв. Вказано, що у зв`язку з відсутністю можливості здійснити внесення даних щодо опису нерухомого майна боржника 25 серпня 2020 року, дії, пов`язані з винесенням постанови про опис та арешт майна боржника, вчиняються в АСВП 26 серпня 2020 року.

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушені їхні права чи свободи. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно із частиною другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Положенням частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно- правовими актами. Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина п'ята статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»). За змістом статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому а праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватись таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших - достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається і належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнень на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. З аналізу наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що з метою примусового виконання рішень, виконавець має право проводити опис майна боржника накладати на нього арешт, а також виносити постанову про розшук транспортного засобу, черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем в кожному конкретному випадку. При цьому боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Разом з тим, приписами Закону встановлено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення не звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом може бути накладено стягнення. Згідно із частиною шостою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі не реалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувану без виконання (частина сьома статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим (вказана підстава є неактуальною з урахуванням наведеного вище рішення Конституційного Суду); виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, що належним чином оцінені, зокрема і з огляду на досліджені матеріали виконавчих проваджень, дійшли правильних та обгрунтованих висновків, що при винесенні оскаржуваних постанов приватний та державний виконавець діяли у межах наданих їм повноважень та не допустили порушень Закону України «Про виконавче провадження». Оцінюючи доводи заявника про те, що з врахуванням результатів проведення третіх електронних торгів від 29 липня 2019 року державний виконавець у порушення вимог частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» не запропонував стягувачу вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, суди правильно виходили із того, що заявою про повернення виконавчого документа без виконання від 07 серпня 2019 року стягувач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» висловив відмову залишити за собою нереалізоване на торгах майно боржника, реалізувавши своє відповідне право. При цьому суди обґрунтовано вказали на те, що після отримання заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця виник обов`язок повернути вказаний виконавчий документ стягувачу. Безпідставними також суди вважали посилання заявника на неправомірність постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 серпня 2020 року. Надаючи оцінку цим доводам ОСОБА_1 суди підставно звернули увагу заявника на те, що у приватного виконавця не було законних підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, натомість існував законодавчо визначений обов`язок відкрити виконавче провадження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Суди також надали належну правову оцінку доводам заявника про те, що приватний виконавець несвоєчасно направив на адресу боржника постанову про відкриття виконавчого провадження, вказавши про їх необґрунтованість та невідповідність матеріалам та фактичним обставинам справи. Установивши, що згідно із поданою боржником декларацією про доходи та майно, у ОСОБА_1 відсутні кошти та інші цінності, яких достатньо для задоволення вимог стягувача, приватний виконавець відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» провів дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, зокрема, 26 травня 2020 року відповідно до вимог закону виніс постанову про арешт нерухомого майна боржника. Вважаючи вказані дії виконавця неправомірними, боржник не довела, що вона у передбаченому законом порядку запропонувала інше майно, яке, на її переконання, необхідно реалізувати у першу чергу. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги заявника про те, що виконавчі дії вчинені з порушенням обмежень, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки закон не містить обмежень щодо проведення виконавчих дій з опису та арешту вказаного належного боржнику нерухомого майна, а лише містить застереження щодо реалізації такого виду майна. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу Судами установлено, що згідно з договором про надання правової допомоги від 14 травня 2020 року, укладеного між адвокатським бюро «Віталія Репака», в особі керуючого Репака В. В., та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пицем А. А., відповідно до пункту 4.1 якого за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує адвокатському бюро гонорар, розмір якого визначається відповідно до акту прийому-передачі наданих правничих послуг, що підписується обома сторонами. Пунктом 4.3 договору передбачено, що для визначення розміру гонорару сторони використовують наступний спосіб, серед яких, участь в судових засідання у суді першої інстанції - 1 500 грн за одне судове засідання. Як вбачається з платіжного доручення № 2606 від 02 жовтня 2020 року Пицем А. А. понесено витрати за правничі послуги згідно із рахунком № 5 від 02 жовтня 2020 року на підставі договору про надання правової допомоги № 25 від 14 травня 2020 року у розмірі 10 000 грн. Постановляючи додаткову ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року та залишаючи її без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили із того, що приватний виконавець належним чином підтвердив витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, подав розрахунок суми судових витрат, а тому наявні правові підстави для стягнення на його користь із заявника суми вказаних витрат. Колегія суддів вважає цей висновок судів таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду на наступне. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що визначений заявником розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз та вивчення документів, консультування клієнта по справі; підготовка та складання заперечення на скаргу; аналіз та вивчення судової практики Верховного суду, практики ЄСПЛ для підготовки та складання письмових пояснень щодо скарги), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, обставини часткового задоволення позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про обгрунтованість розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця витрат на професійну правничу допомогу. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріали справи не містять клопотання ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20). Частково задовольняючи вимоги заяви приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення та стягуючи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн, суд апеляційної інстанції врахував критерії співмірності та реальності таких витрат, розумність їх розміру, а також те, що приватний виконавець має юридичну освіту та обізнаний із загальними засадами цивільного законодавства. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою. Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2020 року, додаткову ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року, постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара