Постанова КЦС ВС № 522/15763/15-ц

Постанова Іменем України 03 травня 2022 року м. Київ справа № 522/15763/15-ц провадження № 61-15368св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року в складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог скарги У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В., заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс» (далі - ТОВ «ФК «Укртехфінанс»). В обґрунтування скарги вказала, що вона є боржником за виданим 25 листопада 2015 року Приморським районним судом м. Одеси виконавчим листом № 522/15763/15-ц про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк) заборгованості за кредитним договором №11333036000 від 14 квітня 2008 року в розмірі 147 375,11 доларів США та 907 579,84 грн пені. 30 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г. В. відкрито виконавче провадження № 60182121, про що було винесено відповідну постанову. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження № 60182121 вона встановила відсутність будь-яких конвертів та будь-яких розрахункових документів, які б підтверджували надсилання їй приватним виконавцем засобами поштового зв`язку документів виконавчого провадження. 30 вересня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира є предметом іпотеки та має бути реалізована на прилюдних торгах майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Однак, виконавче провадження № 60182121 відкрите на підставі виконавчого листа про стягнення заборгованості, а не на підставі виконавчого листа про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, приватний виконавець не здійснив жодних заходів щодо розшуку іншого майна боржника, окрім нерухомого. Здійснюючи опис належного їй майна, приватний виконавець не описав рухоме майно, яке міститься у квартирі, а саме: акваріум, кінотеатр, спортивний тренажер та інше, чим порушив порядок опису майна боржника. Також приватний виконавець не дотримався процедури реєстрації виконавчого документа щодо повідомлення боржника про проведення опису та арешту майна боржника. Постанова про опис та арешт майна боржника була винесена раніше аніж виконавець фактично отримав інформацію про існування такого майна. У матеріалах виконавчого провадження відсутні докази того, що у період здійснення оцінки нерухомого майна власник квартири перешкоджав доступу спеціаліста до нерухомого майна, натомість вказана оцінка проведена на основі необґрунтованих припущень та є неякісною, у зв`язку з чим звіт СОД ОСОБА_3 про незалежну оцінку квартири від 30 жовтня 2019 року є неправомірним. В обґрунтування поважності пропуску строку на звернення з цією скаргою, ОСОБА_1 посилалась на те, що не отримувала жодних виконавчих документів по виконавчому провадженні №60182121 та дізналась про нього випадково. Уточнивши скаргу, ОСОБА_1 просила суд: - зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Приморським районним судом м. Одеси від 25 листопада 2015 року по справі № 522/15763/15-ц, а саме стягнення на квартиру АДРЕСА_1 ; - зупинити передачу на реалізацію вказаного нерухомого майна; - поновити процесуальний строк на подання скарги; - визнати неправомірними та скасувати постанови приватного виконавця: про відкриття виконавчого провадження від 30 вересня 2019 року, про опис та арешт майна боржника від 15 жовтня 2019 року, про призначення суб`єкта оціночної діяльності, суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 25 жовтня 2019 року. Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що при винесенні оскаржуваних постанов приватний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та не допустив порушень Закону України «Про виконавче провадження». Та обставина, що виконавець здійснив опис та арешт належної боржнику квартири без фактичного доступу до неї не є підставою для скасування відповідної постанови, оскільки такі дії виконавця зумовлені недобросовісною поведінкою боржника, який не надав цей доступ. З цих же підстав у приватного виконавця були відсутні відомості щодо наявності у квартирі майна боржника. Разом із тим суди дійшли висновку про відсутність порушень приватним виконавцем Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, рішення яким скаргу задовольнити у повному обсязі. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили надані заявником докази на підтвердження своїх заперечень та встановили обставини справи на підставі неналежних доказів. Дії приватного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та іншим нормативно-правовим актам. Касаційна скарга мотивована тим, що приватний виконавець перед реалізацією арештованого майна не здійснив повну перевірку майнового стану боржника, не дотримавшись при цьому черговості задоволення вимог стягувача, чим порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець не дотримався процедури реєстрації виконавчого документа щодо повідомлення боржника про проведення опису та арешту майна боржника. Постанова про опис та арешт майна боржника була винесена раніше аніж виконавець фактично отримав інформацію про існування такого майна. Здійснюючи опис належного їй майна, приватний виконавець не описав рухоме майно, яке міститься у квартирі, а саме: акваріум, кінотеатр, спортивний тренажер та інше, чим порушив порядок опису майна боржника. У матеріалах виконавчого провадження відсутні докази того, що у період здійснення оцінки нерухомого майна власник квартири перешкоджав доступу спеціаліста до нерухомого майна, натомість вказана оцінка проведена на основі необґрунтованих припущень та є неякісною, у зв`язку з чим звіт СОД ОСОБА_3 про незалежну оцінку квартири від 30 жовтня 2019 року є неправомірним. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є боржником за виданим 25 листопада 2015 року Приморським районним судом м. Одеси виконавчим листом № 522/15763/15-ц про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк заборгованості за кредитним договором №11333036000 від 14 квітня 2008 року в розмірі 147 375,11 доларів США та 907 579,84 грн пені. 30 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г. В. відкрито виконавче провадження № 60182121 з виконання вказаного виконавчого листа, про що було винесено відповідну постанову. Того ж дня приватний виконавець виніс постанови: про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 14 737,51 доларів США та 90 940,68 грн; про звернення стягнення на майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (319 грн); про арешт майна боржника, у зв`язку з чим наклав арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 15 жовтня 2019 року приватний виконавець у межах виконавчого провадження № 60182121 виніс постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 обмежено в праві користування майном, шляхом заборони вчиняти будь які дії спрямовані на погіршення обтяження. Згідно із актом приватного виконавця від 15 жовтня 2019 року встановлено, що ним здійснено виїзд за адресою боржника ( АДРЕСА_1 ) для винесення постанови про опис та арешт майна боржника, але на чисельний стукіт ніхто не відчиняв двері. У зв`язку з чим постанову про опис та арешт майна боржника складено без доступу до приміщення. Виконавчі дії проведені у присутності понятих: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та за участю особи, що була залучена до проведення виконавчих дій - ОСОБА_6 . Постановою приватного виконавця від 25 жовтня 2019 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 60182121 було призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ОСОБА_3 , який має сертифікат, виданий 10 травня 2019 року за № 362/19/17, виданий Фондом державного майна України (строк дії: з 10 травня 2019 року до 10 травня 2022 року). На підставі вказаної постанови оцінювачем ОСОБА_3 проведено оцінку та складено звіт про незалежну оцінку належної ОСОБА_1 квартири, загальною площею 313,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки станом на 25 жовтня 2019 року становить 3 955 196 грн або по курсу НБУ на день оцінки - 157 489 дол. США.

Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушені їхні права чи свободи. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно із частиною другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Положенням частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно- правовими актами. Відповідно до пункту 10 розділу 8 наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» (далі - Інструкція № 512/5) після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів) боржника, про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані: назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо). Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові. За змістом частин першої-третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. За приписами частини п`ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику ВДВС, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору торгів. У свою чергу ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом ДВС. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження, чинним законодавством не передбачений. Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, в разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених вищевказаним Порядком. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, що належним чином оцінені, зокрема і з огляду на досліджені матеріали виконавчого провадження, дійшли правильних та обгрунтованих висновків, що при винесенні оскаржуваних постанов приватний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та не допустив порушень Закону України «Про виконавче провадження». При цьому суди підставно звернули увагу заявника на те, що здійснення виконавцем опису та арешту належної боржнику квартири без фактичного доступу до неї не є підставою для скасування відповідної постанови, оскільки такі дії виконавця зумовлені недобросовісною поведінкою боржника, який не надав цей доступ. З цих же підстав у приватного виконавця були відсутні відомості щодо наявності у боржника майна у квартирі. Разом із тим безпідставними є посилання заявника про відсутність доказів того, що у період здійснення оцінки нерухомого майна вона як власник квартири перешкоджала доступу спеціаліста до цього нерухомого майна, оскільки у даному випадку мали місце не активні, а пасивні дії боржника, який не відчинив двері у квартиру виконавцю, про що свідчить акт останнього від 15 жовтня 2019 року. Доводи касаційної скарги про неналежність цього доказу є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установивши, що у матеріалах справи відсутній письмовий висновок експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням, а витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, не перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного і обгрунтованого висновку про відсутність порушень Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою. Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 червня 2021 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара