Постанова 4824 № 760/25811/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 760/25811/20 Головуючий у суді першої інстанції - Шереметьєва Л.А. Номер провадження № 22-ц/824/18094/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Яворського М.А. (судді-доповідача), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції та просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 99 183, 00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, та 12 265, 35 грн. в рахунок відшкодування майнових витрат. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 лютого 2020 року приблизно о 22.00 він разом зі своєю знайомою знаходився біля будинку АДРЕСА_1 поруч зі своїм транспортним засобом. До нього підійшли працівники поліції та стали вимагати у нього документи. На його запитання щодо допущених ним порушень, йому відповіли, що на належному йому автомобілі немає номерних знаків, хоч це і не відповідало дійсності. В зв`язку з цим він за телефоном 102 викликав інших працівників поліції. В подальшому, з метою надання своїм діям видимості правомірності, відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення за ст.173 КУпАП. Даний протокол ним був оскаржений до суду і постановою суду від 11 березня 2020 року провадження в справі відносно нього за ст.173 КУпАП було закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. З урахуванням цього вважає, що відповідно до ч.ч. 4,6 ст.82 ЦПК України незаконність дій працівників поліції при складанні адміністративного протоколу щодо нього є доведеною і доказуванню не підлягає. В зв`язку з застосуванням до нього фізичної сили він звернувся до Київської міської клінічної лікарні №4, де за наслідками його огляду йому була надана довідка, відповідно до якої йому були завдані тілесні ушкодження в вигляді пошкодження зв`язкового апарату лівого плечового суглобу. Крім того, працівники поліції при затриманні діяли всупереч вимогам ч.3 ст.18 Закону України «Про національну поліцію»: не назвали свої прізвища, посади і спеціальні звання, не попередили про затримання та підстави для цього. Такими діями йому були завдані моральні страждання, які полягали у постійному стресі, пов`язаному з судовими процесами та необхідністю доведення своєї правоти через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, а також звернення до медичної установи в зв`язку з застосуванням до нього фізичної сили. Розмір моральних страждань оцінює в 99 183, 00 грн. Крім того, йому завдана матеріальна шкода в розмірі 12 265, 00 грн. в зв`язку з наданням правової допомоги адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги від 26 лютого 2020 року та оплату вказаної суми. Виходячи з цього, просить задовольнити позов. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу 30 листопада 2021 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та процесуального законодавства, не врахував правові позиції Верховного Суду із вказаних справ. Так, зокрема суд першої інстанції погодившись із фактом не законного притягнення позивача до адміністративної відповідальності що полягало у незаконному складенні протоколу про адміністративне правопорушенні, відібрання пояснень у позивача, необхідності витрачати час по відвідуванню суду та доведенню своєї невинності у складенні вказаного протоколу працівниками поліції, суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення коштів для відшкодування моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів на адресу апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Так, судом першої інстанції при розгляді вказаної справи було встановлено, що 21 лютого 2020 року відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення за ст.173 КУпАП, за фактом висловлювання нецензурною лайкою в дворі будинку по АДРЕСА_2 , невиконання законних вимог поліцейських та їх провокування. Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року провадження в справі про адміністративне правопорушення за ст.173 КУпАП, було закрито з підстав передбачених ст. 247 п.1 КУпАП - за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 16,17). Постанова в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили 23 березня 2020 року. За змістом постанови події мали місце 21 лютого 2020 року в 00. 30 год. 22 лютого 2020 року позивач звернувся до травмпункту Київської міської клінічної лікарні з приводу пошкодження зв`язкового апарату лівого плечового суглобу, де за результатами огляду було призначені певні процедури. 22 вересня 2020 року позивач звернувся до Державного бюро розслідувань з заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення працівниками патрульної поліції та вимогою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.2 ст.365 КК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року зобов`язано уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого місті Києві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені в заяві позивача від 16 вересня 2020 року, про вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.365 КК України. З матеріалів справи також вбачається, що складанню протоколу за ст.173 КУпАП відносно позивача передувало винесення поліцейським відносно позивача постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121 КУпАП, а саме: керування транспортним засобом « TESLA MODEL» 20 лютого 2020 року в 23 год. 59 хв. в якому не підсвічувався номерний знак що є порушенням п.2.9 Правил дорожнього руху. Дана постанова позивачем була оскаржена до суду та постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року в позові було відмовлено. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що сам факт закриття судом провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ст.173 КУпАП, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності інспектора Управління патрульної поліції у розумінні вимог ст. 1176 ЦК України, а тому не тягне обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що його діями, як посадової особи, йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачами. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом». В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зроблено висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР у особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічні висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21),від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21, від 26 січня 2022 року у справі № 607/25039/19, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 522/10241/19 (провадження № 61-18178 св 21). Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , вищевказані норми права та правові висновки Верховного Суду не врахував, дійшов помилкового висновку про те, що, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП відповідачами до позивача застосовано не було, то відсутні підстави для часткового задоволення позову, не звернув уваги на те, що унаслідок незаконних дій працівників управління національної поліції, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з притягненням його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення. Тому вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. З урахуванням положень ст. 23, 1167 ЦК України, правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, а також обставин встановлених при розгляді вказаної справи колегія суддів, виходячи із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності вважає достатніми відшкодуванням заподіяної позивачу шкоди пов`язаної із притягненням його до відповідальності за ст. 173 КУпАП буде стягнення коштів в розмірі п`ять тисяч гривень. При цьому, апеляційний суд вважає, що заявлений позивачем розмір морального відшкодуванням в розмірі 99183 грн. є очевидно надмірним та не відповідає засадам розумності і справедливості. Посилання позивача на висновок експерта №1-28/10 за результатами проведення психологічного дослідження від 28 жовтня 2020 року колегією суддів не приймається, оскільки зазначений висновок складений з врахуванням довідки №848 з травмо пункту КМКЛ №4 від 22 лютого 2020 року за фактом заподіяння позивачу тілесного болю. Разом з тим належних та допустимих доказів заподіяння даних ушкоджень працівниками відповідачів до суду подано не було. Сам по собі факт реєстрації кримінального провадження за зверненням позивача до уповноважених органів не є таким доказом, оскільки не встановлює винну посадових осіб Управління національної поліції НП України. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до положень п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального законодавства, у зв`язку з чим ухвалює у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн компенсації моральної шкоди. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Із матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2020 року між позивачем у справі та адвокатським об`єднанням «Антеверіс» в особі керуючого партнера Моргун Д.О. був укладений Договір №Ф-109 про надання правничої допомоги при розгляді справи про адміністративне правопорушення та відповідно до додатку №2 до вказаного Договору від 26 лютого 2020 року даний об`єднанням вчинялися дії по наданню правової допомоги при розгляді справи про адміністративне правопорушення за що позивачем вказаному Адвокатському об`єднанню було сплачено 12265,35 грн ( а.с. 22, 23). Правничу допомогу позивачу вказаній справі надавав адвокат Беховець О.В. і доказів щодо укладення додатку №1 до Договору із зазначенням умов оплати даних послуг погоджених із позивачем до матеріалів справи додано не було тому і підстав для стягнення вказаних коштів в якості судових витрат не вбачається. Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що позивач у справі при зверненні до суду першої інстанції із вказаним позовом сплатив судовий збір у розмірі 1114,50 грн, судового збору і при подачі апеляційної скарги сплатив 1671 грн, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 9, 149). Відповідно до положень п.13 ч. 2 ст. 3 Закону України « Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. З урахуванням вищевказаних норм матеріального права сплачена позивачем сума судового збору підлягає поверненню в порядку визначеному Законом України «Про судовий збір» за відповідним клопотання сторони яка сплатила такий збір, а не за нормами ст. 141 ЦПК України. Не вбачає колегія суддів підстав для стягнення понесених позивачем витрат по оплаті послуг ТОВ «Український центр судових експертиз» за виготовлення висновку експерта №1-28/10 за результатами проведення психологічного дослідження від 28 жовтня 2020 року, оскільки зазначені докази не визнанні належними по вказаній справі та не стосуються обставин справи пов`язаних із стягнення морального відшкодування пов`язаного із закриттям адміністративного провадження. Керуючись ст. 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 11763, 1174 ЦК України, ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 367, 374, 376 383-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року скасувати та ухвалити у вказаній справи нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) гривень компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням випадків визначених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді : _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв