Постанова Одеський апеляційний суд № 522/5094/20

Номер провадження: 22-ц/813/2788/22 Номер справи місцевого суду: 522/5094/20 Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю. Доповідач Дришлюк А. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства нерухомості «Атланта» про повернення коштів, ВСТАНОВИВ: 30 березня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , Агентства нерухомості «Атланта» про повернення коштів. Позов обґрунтований тим, що 01 серпня 2019 року між ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Атланта» та ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності від ОСОБА_5 було укладено договір про намір укласти правочин, відповідно до п. 1.1. якого Власник і Набувач зобов`язані в майбутньому (в строк зазначений в п. 2.5. договору) укласти і нотаріально посвідчити договір про відчуження, відповідно до якого Власник передає Набувачу у власність багатокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві власності, а Набувач в свою чергу оплатити Власнику ціну Об`єкту на умовах передбачених договором. Відповідно до п. 2.5. договору про намір укласти правочин договір відчуження Об`єкту мав бути укладеним між Власником та Набувачем та нотаріально посвідчений не пізніше 15 серпня 2019 року. Згідно з пунктом 4.4. договору про намір укласти правочин позивач як Набувач передав, а ОСОБА_2 прийняв забезпечувальний платіж грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 2000 доларів США за офіційним курсом на день укладення договору. З огляду на те, що ОСОБА_2 не забезпечено укладення нотаріально посвідченого договору відчуження Об`єкту, чим порушено умови договору про намір укласти правочин, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 забезпечувальний платіж та 3% річних, а також визнати недійсним договір про намір укласти правочин (а.с. 2-8). 23 березня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства нерухомості «Атланта» про повернення коштів відмовлено (а.с. 139-142). 12 квітня 2021 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку направив апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року. Апелянт не погоджується з прийнятим рішенням та вважає його таким, що підлягає скасуванню з причин, наведених в апеляційній скарзі. Зокрема, на думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги пункт договору, відповідно до якого ОСОБА_3 в разі не укладення договору, повинен отримати сплачений забезпечувальний платіж, а також отримувач коштів повинен сплатити штраф у розмірі 100% забезпечувального платежу. Крім цього, апелянт стверджує, що судом не враховано положень, відповідно до яких сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплачені грошові кошти є авансом та стосовно цього зазначає, що в укладеному попередньому договорі мова йде про сплату забезпечувального платежу. Крім того, на думку апелянта, судом не враховано твердження ОСОБА_1 щодо приховування власника квартири відомостей про знаходження квартири під заставою, а також про те, що за короткий проміжок часу 5 разів змінювалися власники квартири, тому апелянт вважає, що його ввели в оману. З огляду на зазначене, апелянт просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, стягнути з відповідачів судові витрати. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. Сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що забезпечувальний платіж по договору про намір укласти правочин від 01.08.19 р. в розмірі 2000 доларів США на день підписання договору, в розумінні норм ч. 2 ст. 570 ЦК України є саме авансом. При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки основний договір між сторонами не було укладено в термін не пізніше 15 серпня 2019 року, зобов`язання, встановлене попереднім договором про намір укласти правочин припинилося, позивачем не доведено правові підстави та не надано відповідних доказів до суду для визнання договору про намір укласти правочин від 01.08.2019 року недійсним. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що з підстав відсутності фінансових взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта», останнє також є неналежним відповідачем за вимогою про стягнення забезпечувального платежу, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до цього відповідача. Надаючі оцінку спірним правовідносинам в контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд вказує на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2019 року між ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Атланта» та ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності від ОСОБА_5 було укладено договір про намір укласти правочин (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого Власник і Набувач зобов`язані в майбутньому (в строк зазначений в п. 2.5. договору) укласти і нотаріально посвідчити договір про відчуження, відповідно до якого Власник передає Набувачу у власність багатокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі іменується Об`єкт), який належить йому на праві власності, а Набувач в свою чергу оплатити Власнику ціну Об`єкту на умовах передбачених договором (а.с. 14-15). Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору про намір укласти правочин ціна Об`єкту становить грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 74200 (сімдесят чотири тисячі двісті) доларів США за офіційним курсом на день укладення і нотаріального посвідчення договору відчуження Об`єкту (а.с. 14). Відповідно до п. 2.5. договору про намір укласти правочин договір відчуження Об`єкту мав бути укладеним між Власником та Набувачем та нотаріально посвідчений не пізніше 15 серпня 2019 року (а.с. 14). Згідно з п. 4.4. договору про намір укласти правочин позивач передав, а ОСОБА_2 прийняв забезпечувальний платіж грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 2000 доларів США за офіційним курсом на день укладення договору (а.с. 15). Відповідно до п. 4.5. договору про намір укласти правочин у разі невиконання (неналежного виконання) Власником своїх обов`язків у тому разі та у випадку, якщо неможливість такого виконання визнана тим, що на момент укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження Об`єкту, Власник не може розпоряджатись Об`єктом (Об`єкт під заставою, проданий, подарований, переданий як внесок до статутного фонду юридичної особи, знаходиться у спорі, під арештом і т.д.) або відмови власника від виконання обов`язків, він в трьохденний строк з моменту пред`явлення відповідної вимоги зобов`язаний повернути Набувачеві отриману від нього по Договору суму забезпечувального платежу та сплатити Набувачеві штраф у розмірі 100 % від розміру забезпечувального платежу, а Агентству штраф у розмірі 4 % ціни Об`єкту зазначеної у п. 2.1. договору (а.с. 15). Згідно з п. 4.6 договору в разі, якщо договір про відчуження Об`єкта не буде заключений та нотаріально посвідчений в результаті невиконання (неналежного виконання) Набувачем своїх зобов`язань чи відмови від виконання зобов`язань за договором забезпечувальний платіж залишається у Власника у зв`язку з одностороннім невиконанням (неналежним виконанням) зобов`язань Набувачем (а.с. 15). В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що укладення договору відчуження багатокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - не відбулось, а тому просив стягнути з відповідача суму сплачених коштів та 3% річних та визнати договір №76/1 від 01.08.2019 року недійсним (а.с. 4). Щодо визнання договору №76/1 від 01.08.2019 року недійсним. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Згідно з ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Як вбачається з п. 5.3 оспорюваного договору сторони обумовили, що вказаний договір не є попереднім в розумінні ст. 635 ЦК України. Вказана обставина свідчить, у сукупності з назвою договору свідчить, що укладений договір не є попереднім договором. Відповідно його оцінка як недійсного (нікчемного) є помилковою. Разом з тим, договір про наміри лише підтверджує волю сторін до вчинення у майбутньому правочину, у зв`язку з чим сторони взяли на себе зобов`язання вчинити певні дії для можливого укладення договору в подальшому. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 4 статті 626 ЦК України встановлено, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Фактично, предметом спірного договору є угода (сторін) про передачу та отримання авансу з метою організації укладання договору купівлі-продажу належної на праві власності продавцю (відповідачу) нерухомості. Відповідно на нього не розповсюджується вимога нотаріального посвідчення і відповідно підстав для його визнання недійсними з мотивів дефекту форми не має. Отже враховуючи вищевикладене позов рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає зміні в частині наданої кваліфікації спірних правовідносин. Щодо повернення грошових коштів та стягнення 3% річних. Згідно з п. 4.4. договору про намір укласти правочин позивач передав, а ОСОБА_2 прийняв забезпечувальний платіж грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 2000 доларів США за офіційним курсом на день укладення договору (а.с. 15). Позов пред`явлено до ОСОБА_2 та Агенства нерухомості «Атланта». Як зазначено вище, ОСОБА_2 діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 . Згідно зі ст. 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Таким чином, правові наслідки вчиненого оспорюваного правочину виникли у ОСОБА_5 , зокрема і отримані грошові кошти. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин (постанова ВП ВС від 08.06.2021 року, справа № 662/397/15-ц). Апеляційний суд зауважує, що готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз`яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду (п. 2 постанова пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження в справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009 року). Вказані дії суддя вчиняє в порядку ст. 197 ЦПК України. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Відповідно до ч. 2 ст. 55 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Постанова Пленуму Верховного Суду від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», а саме п. 8 містить роз`яснення щодо можливості залучення до участі у справі співвідповідача, а саме можливості даного залучення лише за клопотанням позивача, проте якщо позивач із зазначеним клопотанням до суду не звертається, суд повинен відмовляти у задоволенні позовних вимог, що стосуються не залучених осіб. Апеляційний суд позбавлений права змінювати процесуальний статус учасників, а також притягувати осіб, які не приймали участь в розгляді справи в суді першої інстанції. Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо неналежності відповідача у справі в частині фізичної особи є обгрунтованим (а.с. 142). Так само судом першої інстанції було вірно відмовлено в позові до юридичної особи, яка крім того, що була учасником спірного договору та приймала на себе обов`язки згідно з п. 3.3, втім не отримувала забезпечувальний платіж, та не приймала на себе фінансових зобов`язань перед сторонами договору. Апеляційний суд звертає увагу позивач також на те, що солідарне стягнення може мати місце тільки у випадках прямо передбачених законом. Також, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак помилився в кваліфікації спірних правовідносин, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, частково задовольняючи апеляційну скаргу, змінює оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині мотивування, в іншій частині залишає без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року змінити в частині мотивування. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 22.04.2022 року м. Одеса