Постанова КАС ВС № 520/8642/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2022 року м. Київ справа №520/8642/18 адміністративне провадження № К/9901/20857/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради Харківської області, Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою Ізюмської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Зінченка А.В. від 12 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Перцової Т.С., Русанової В.Б., Жигилія С.П. від 9 липня 2020 року, В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ізюмської міської ради Харківської області (далі - Ізюмська МР, відповідач 1), Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (далі - Відділ містобудування, відповідач 2), в якому, після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просила: - визнати протиправними дії Відділу містобудування, вчинені шляхом внесення запису «скасовано» у Журналі реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд м. Ізюм від 3 вересня 2018 року за реєстраційним номером паспорту прив`язки тимчасової споруди (далі - ТС) торгівельного призначення 18-07 щодо анулювання паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, затвердженого Відділом містобудування 8 серпня 2018 року за реєстраційним номером 18-07; - зобов`язати Відділ містобудування виключити запис «скасовано» у Журналі реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд м. Ізюм від 3 вересня 2018 року за реєстраційним номером паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення 18-07 щодо анулювання паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, затвердженого Відділом містобудування 8 серпня 2018 року за реєстраційним номером 18-07.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що уповноважені органи містобудування та архітектури та інші суб`єкти містобудування не наділені повноваженнями щодо скасування (анулювання) будівельного паспорту, видачі нового будівельного паспорту замовнику з будь-яких підстав, у т.ч. з підстав порушення будівельних норм, державних стандартів і правил.

3. Зазначила, що позивач, отримуючи документи для забудови земельної ділянки, не мав зауважень чи обтяжень, встановлених відповідачем чи законодавством України, виконав усі необхідні дії для отримання на законних підставах необхідних документів відповідно до законодавства. Враховуючи викладене, вважає протиправними дії відповідача щодо скасування будівельного паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, затвердженого Відділом містобудування 8 серпня 2018 року за реєстраційним номером 18-07. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірних дій відповідача, оскільки законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), «Про благоустрій населених пунктів», «Про місцеве самоврядування в Україні» не надано повноважень виконавчим органам місцевого самоврядування вирішувати питання щодо анулювання дії паспортів прив`язки ТС.

6. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року апеляційну скаргу Ізюмської МР Харківської області задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення у редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року залишено без змін.

7. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що Харківський окружний адміністративний суд, дійшовши вірного висновку про задоволення позовних вимог, не виклав у своєму рішенні жодних суджень з приводу висновку експертизи від 30 вересня 2019 року № 27472, у зв`язку з чим не вбачається за можливе встановити, чи було взято цей висновок до уваги судом першої інстанції, або ж відхилено. Однак, відсутність в оскаржуваному рішенні суджень суду першої інстанції з приводу висновку експерта як доказу по справі не призвела до неправильного вирішення справи.

8. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено невідповідність зведеної позивачкою споруди паспорту прив`язки в частині зведення одного цілого павільйону замість шести окремих зблокованих павільйонів, а також улаштування фундаменту замість цегляної стіни, оскільки висновком експерта від 30 вересня 2019 року № 27472 підтверджено наявність у складі фактично зведеної споруди шести павільйонів з окремими входами та улаштування цегляної стіни висотою до 0,75 м залежно від ухилу поверхні з метою вирівнювання та обпирання тимчасової споруди. Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Ізюмська МР Харківської області звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу подано до суду 14 вересня 2020 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/8642/18, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу Ізюмської МР.

12. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення абзацу другого пункту 2.27 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 244), зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 712/16025/13-а, стосовно того, що дія паспорта прив`язки ТС анулюється, зокрема у разі недотримання вимог паспорта прив`язки при встановленні.

14. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Ізюмської МР, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем не доведено недотримання вимог паспорта прив`язки ТС під час розміщення такої споруди; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 21 жовтня 2015 року між Ізюмською МР Харківської області та фізичною особою-підприємцем було укладено договір оренди землі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310400000:20:001:0023, загальною площею 220 кв. м для будівництва, обслуговування та експлуатації павільйону-крамниці з продажу промислових товарів.

16. Вищезазначений договір було укладено на підставі рішення 94 сесії 6 скликання Ізюмської МР від 28 серпня 2015 року. 17. 28 квітня 2017 року між Ізюмською МР Харківської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 21 жовтня 2015 року. Відповідно до договору від 28 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_1 приєдналася до договору оренди від 21 жовтня 2015 року в якості орендаря та несе обов`язки за цим договором сумісно з ФОП ОСОБА_2 . 18. 8 серпня 2018 року Відділом містобудування було затверджено паспорт прив`язки ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за реєстраційним номером 18-07.

19. ОСОБА_1 розпочато роботи з підготовки та зведення ТС торгівельного призначення відповідно до визначених у будівельному паспорті норм та стандартів.

20. Станом на 1 вересня 2018 року ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності була готова повністю відповідно до паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, затвердженого Відділом містобудування 8 серпня 2018 року за реєстраційним номером 18-07. 21. 3 вересня 2018 року на адресу ОСОБА_1 Ізюмською МР Харківської області за вихідним номером 1722 за підписом заступника Ізюмського міського голови Іщука М.О. направлено лист про анулювання вищезазначеного паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, затвердженого Відділом містобудування 8 серпня 2018 року за реєстраційним номером 18-07. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

25. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

30. Основним доводом касаційної скарги є те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 2.27 Порядку № 244, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 712/16025/13-а, стосовно того, що дія паспорта прив`язки ТС анулюється, зокрема у разі недотримання вимог паспорта прив`язки при її встановленні.

31. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, змінивши мотивувальну частину суду першої інстанції, поміж іншим зазначив, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що ТС розміщена без дотримання вимог паспорта прив`язки.

32. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

33. Частиною третьою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

34. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) благоустрій населених пунктів передбачає: 1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

35. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначено Порядком № 244.

36. Пунктом 1.4 Порядку № 244 визначено, що паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.

37. Відповідно до пунктів 2.6-2.7 Порядку № 244 для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб`єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів України»; технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

38. Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

39. Згідно з пунктами 2.15-2.17 Порядку № 244 паспорт прив`язки видається на безоплатній основі. Паспорт прив`язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив`язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.

40. Строк дії паспорта прив`язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

41. Пунктами 2.20-2.23 Порядку № 244 передбачено, що встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки. Відхилення від паспорта прив`язки ТС не допускається. Відновлення благоустрою замовником є обов`язковим. Після розміщення ТС замовник подає до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або відповідної районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимоги паспорта прив`язки.

42. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що оформлення паспорту прив`язки ТС здійснюється, зокрема, органом з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету міськради та підписується керівником цього органу. При цьому розміщення ТС має здійснюватися у точній відповідності до вимог, визначених у паспорті прив`язки цієї ТС, у тому числі з дотриманням вимог щодо конфігурації та розмірів. Після розміщення тимчасової споруди замовник зобов`язаний повідомити відповідний орган виконавчої влади про виконання вимог паспорту прив`язки тимчасової споруди.

43. Аналогічний висновок у подібних спірних правовідносинах зроблений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 травня 2019 року у справі № 823/687/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 823/762/18.

44. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, позивачу надано паспорт прив`язки ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності - торгівельного павільйону за адресою : АДРЕСА_2 , від 8 серпня 2018 року № 18-07.

45. Відповідно до вимог цього паспорту прив`язки ТС має складатися з 6 павільйонів загальною площею 149,00 кв. м та може мати цегляну кладку заввишки не більше 0,15 м.

46. Судами також встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що листами № 1722 від 3 вересня 2018 року та № 3620 від 25 вересня 2019 року виконавчим комітетом Ізюмської МР повідомлено про анулювання паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення від 8 серпня 2018 року № 18-07 на підставі пункту 2.27 Порядку № 244, зокрема, у зв`язку з недотриманням вимог паспорту прив`язки при встановленні ТС.

47. У подальшому, 3 вересня 2018 року до Журналу реєстрації видачі паспортів прив`язки ТС м. Ізюм внесено запис «скасовано» щодо паспорта прив`язки від 8 серпня 2018 року № 18-07.

48. У службовій записці головного архітектора з питань порушення вимог Порядку № 244 під час спорудження ТС за адресою : вулиця Різдвяна, м. Ізюм, Харківська область, зазначено, що під час візуального огляду будівництва виявлено такі невідповідності паспорту прив`язки ТС від 8 серпня 2018 року № 18-07: згідно паспорту прив`язки споруда складається з 6 окремих павільйонів, що блокуються між собою, але фактично будується одна споруда загальною площею 139,8 кв. м; згідно паспорту прив`язки ТС повинна бути розташована на пласкій земельній ділянці без обладнання будь-яких цегляних або інших принад заввишки більше, ніж 0,15 м, але фактично під спорудою по периметру збудовано цегляний конструктивний елемент, що місцями має висоту до 0,75 м.

49. З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.

50. Згідно з пунктом 2.27 Порядку № 244 дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив`язки при її встановленні; невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив`язки ТС.

51. Пунктами 2.30-2.32 Порядку № 244 передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється. Власники (користувачі) ТС зобов`язані підтримувати належний експлуатаційний стан ТС та відповідного технологічного обладнання, що використовується разом з ТС.

52. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Порядок № 244 містить вичерпний перелік підстав для анулювання паспорту прив`язки. Крім того, законодавством України забороняється самовільне встановлення ТС, тобто встановлення ТС без наявності паспорта прив`язки, якщо строк дії паспорта прив`язки закінчився або всупереч його вимогам, зокрема щодо місця розташування ТС. При цьому, достатньою підставою для анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди є, зокрема, виявлення відхилення фактично розміщеної тимчасової споруди від вимог щодо розміру, конфігурації та інших вимог, визначених у паспорті прив`язки.

53. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 712/16025/13-а, від 28 травня 2019 року у справі № 826/9030/17, від 10 липня 2019 року у справі № 826/6063/18, від 26 травня 2020 року у справі № 826/13792/16 та від 5 жовтня 2020 року у справі № 755/12736/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17074/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 420/6285/20.

54. З метою встановлення відповідності ТС вимогам паспорту прив`язки ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року призначено у цій справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Харківському НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса. На роз`яснення експерта поставлено такі питання: Чи дійсно ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: вул. Різдвяна, м. Ізюм, Харківської області змонтована на цегляному фундаменті, якщо ні, то на чому вона змонтована? Чи дійсно ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: вул. Різдвяна, м. Ізюм, Харківської області не відповідає паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за реєстраційним номером 18-07, змонтована за адресою вул. Різдвяна, м. Ізюм, Харківської області, які саме маються порушення та невідповідності, а також чи можливі шляхи їх усунення без демонтажу ТС торгівельного призначення?

55. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи було складено висновок від 30 вересня 2019 року № 27472, відповідно до якого спірна ТС розташована на території ринку в м. Ізюмі, зведена одноповерховою з призначенням приміщень - торгові. За планувальним рішенням досліджувана споруда складається з шести приміщень, розмежованих перегородками. Приміщення мають окремі вхідні групи із зовні та віконні прорізи.

56. Відповідно до висновку експертизи, досліджувана ТС розташована на рельєфі, що має ухил земної поверхні, тому ця споруда має додаткове конструктивне рішення з її встановлення - цегляну стіну товщиною у 0,5 цеглини (0.12 м), улаштовану в більшій частині по периметру споруди, яка є елементом вирівнювання та обпирання тимчасової споруди по її горизонтальній площині на рівні вхідних груп до приміщень.

57. Зі змісту висновку судами також встановлено, що при натурному обстеженні ТС (торгового павільйону) виявлено, що цеглу першого ряду кладки влаштовано по цементному розчину безпосередньо на ґрунт. Тобто, підземної частини цього конструктивного елементу не існує. В даному випадку цегляна стіна, яка слугує елементом вирівнювання та обпирання тимчасової споруди, та зведена в зв`язку з існуючим рельєфом земельної ділянки, улаштована як наземна конструкція по планованій поверхні ґрунту, та до поняття конструктивного елементу «фундамент» не відноситься.

58. З урахуванням наведеного, експертом зроблено висновок, що цегляна стіна, на якій встановлена тимчасова споруда торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою: вул. Різдвяна, м. Ізюм, Харківської області, влаштована в більшій частині по її периметру як елемент вирівнювання в зв`язку з існуючим рельєфом земельної ділянки (поверхня має ухил), зведена наземною конструкцією та фундаментом не являється.

59. Натурним обстеженням встановлено наявність в складі досліджуваної ТС шести павільйонів, розподілених перегородками з окремими вхідними групами та віконними прорізами, що відповідає паспорту прив`язки цієї споруди, а саме: на схемі благоустрою в паспорті прив`язки ТС містить у своєму складі шість павільйонів з окремими входами до їх приміщень, в експлікації споруд (шифр аркуша - 40-18-ГП) зазначені площі цих павільйонів, загальна площа яких складає 149 кв. м.

60. Водночас, зі змісту висновку експертизи стосовно відповідності зведеної цегляної стіни під спорудою даним паспорту прив`язки ТС, судами попередніх інстанцій встановлено, що зведена цегляна стіна в натурі, улаштована висотою більше ніж 0,15 м під досліджуваною спорудою в більшій частині її периметру, та не відповідає паспорту прив`язки ТС.

61. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про невідповідність ТС під час її розміщення паспорту прив`язки, що відповідно до пункту 2.27 Порядку № 244 є підставою для анулювання дії паспорта прив`язки ТС.

62. При цьому висновки суду апеляційної інстанції про те, що з урахуванням висновку експерта за даних обставин неможливо було дотриматися паспорту прив`язки під час розміщення ТС з огляду на особливості існуючого рельєфу місцевості, який має земельна ділянка під ТС, колегія суддів зазначає, що зазначена обставина не спростовує висновків Відділу містобудування про недотримання позивачем паспорту прив`язки.

63. Разом з тим, позивач міг звернутися до Відділу містобудування з метою внесення змін до паспорту прив`язки на підставі пункту 2.33 Порядку № 244, відповідно до якого у разі коли власник (користувач) має намір змінити її естетичний вигляд, він звертається до відповідного органу з питань містобудування та архітектури з письмовою заявою щодо внесення змін до паспорта прив`язки у частині ескізів фасадів. Орган з питань містобудування та архітектури розглядає нові ескізи фасадів ТС впродовж десяти робочих днів з дня подання такої заяви та за відсутності обґрунтованих заперечень керівник (заступник) органу з питань містобудування та архітектури візує нові ескізи фасадів ТС.

64. Отже, Суд зазначає про передчасність висновків суду апеляційної інстанції у частині не доведення відповідачем того, що розміщення ТС було здійснено з порушенням паспорту прив`язки.

65. Стосовно наявності у Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області повноважень здійснювати анулювання паспорту прив`язки ТС, колегія суддів зазначає наступне.

66. Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку.

67. Зокрема, цією статтею врегульовано право виконавчих органів відповідних рад на організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, тощо.

68. Відповідно до статті 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

69. Частиною першою статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 цього Закону до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування.

71. Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

72. Зі змісту положень пунктів 2.2, 2.7, 2.12, 2.18, 2.23, 2.25 та 2.28 Порядку № 244 вбачається, що повноваження щодо визначення відповідності намірів розміщення ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам, оформлення паспорту прив`язки розміщення ТС, визначення строку дії паспорту прив`язки, продовження строку та переоформлення паспорту прив`язки, а також його призупинення покладаються на виконавчі органи сільської, селищної, міської ради та районні державні адміністрації.

73. При цьому у Порядку № 244, зокрема, у пункті 2.27, що визначає підстави для анулювання паспорту прив`язки ТС не визначено органу, на який покладаються повноваження щодо анулювання паспорту прив`язки.

74. Водночас, відповідно до пункту 4 Положення про Відділ містобудування та архітектури апарату виконавчого комітету Ізюмської міської ради, затвердженого рішенням Ізюмської міської ради від 25 квітня 2018 року № 1579, основним завданням Відділу містобудування є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території міста Ізюм.

75. Згідно з пунктом 5.14 Відділ містобудування відповідно до визначених повноважень виконує такі завдання, зокрема: надає паспорти прив`язки ТС для провадження підприємницької діяльності. Разом з тим, Положенням не визначено повноважень Відділу містобудування щодо анулювання паспорту прив`язки ТС.

76. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Відділом містобудування анулювання паспорту прив`язки ТС від 3 вересня 2018 року № 18-07 вчинено шляхом внесення запису «скасовано» у Журналі реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд м. Ізюм щодо анулювання паспорту прив`язки ТС торгівельного призначення, без прийняття окремого рішення.

77. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

78. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

79. Частиною першою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

80. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

81. Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

82. За змістом пунктів 24, 34, 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках.

83. Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

84. Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

85. Частинами шостою-восьмою цієї ж статті встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

86. Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

87. Згідно з приписами частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

88. Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

89. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що орган місцевого самоврядування, його посадові особи у межах наданих повноважень приймають нормативні або інші акти у формі рішень. У разі, якщо рішення приймає колегіальний орган - відповідна рада або виконавчий комітет ради, то таке рішення приймається на його засіданні більшістю голосів і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Рішення сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради у межах його повноважень приймається у формі розпорядження.

90. Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком № 244 не визначено конкретної формі, у якій уповноважений орган приймає рішення про анулювання паспорту прив`язки ТС.

91. При цьому відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про населених пунктів» до повноважень сільських, селищних та міських рад у сфері благоустрою належить, зокрема, затвердження правил благоустрою відповідного населеного пункту.

92. Правила благоустрою території м. Ізюм, затверджені рішенням Ізюмської МР від 27 липня 2017 року № 1146, не визначають детальної процедури анулювання паспорту прив`язки, порядку та форми прийняття рішення про таке анулювання.

93. Водночас, з огляду на загальні положення статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», враховуючи суб`єкта прийняття цього рішення та юридичне значення паспорту прив`язки розміщення ТС як дозвільного документа, колегія суддів зазначає, що рішення про анулювання паспорту прив`язки повинно прийматися у формі окремого документа на засіданні відповідного органу більшістю голосів за підписом селищного, сільського, міського голови. Таке рішення повинно бути опубліковане у встановленому законом порядку. Без дотримання зазначених вимог рішення про анулювання паспорту прив`язки не може вважатися таким, що відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

94. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах сформульований Верховним судом у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 420/6285/20.

95. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач не приймав рішення у формі окремого документа щодо анулювання паспорту прив`язки ТС від 8 серпня 2018 року № 18-07. Натомість про таке рішення було повідомлено позивача листом № 1722 від 3 вересня 2018 року, а фактичне анулювання паспорту прив`язки здійснено шляхом внесення запису «скасовано» до Журналу реєстрації видачі паспортів прив`язки ТС м. Ізюм від 3 вересня 2018 року.

96. З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що дії Відділу містобудування щодо анулювання паспорту прив`язки шляхом «скасовано» у Журналі реєстрації видачі паспортів прив`язки тимчасових споруд м. Ізюм виходять за межі повноважень відповідача повноважень та недотримання встановленої форми прийняття відповідного рішення.

97. Суд також враховує, що відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden», заяви № 7151/75, № 7152/75; «James and others v. the United Kingdom», заява № 8793/79; «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України», заява № 39766/05; «Трегубенко проти України», заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, «Борисов проти України», заява № 2371/11) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

98. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

99. Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

100. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

101. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

102. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

103. У рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

104. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Moskal v. Poland», заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Pincova and Pine v. the Czech Republic», заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Lelas v. Croatia», заява № 55555/08, пункт 74).

105. У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатовано, що суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Broniowski v. Poland», заява N 31443/96, пункт 115).

106. У справі «Борисов проти України» (заява № 2371/11), яка насамперед стосувалася скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо знесення нерухомого майна заявника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і згодом було скасоване як незаконне, Суд встановив, що втручання у мирне володіння майном заявника спрямоване на забезпечення дотримання будівельних норм, тим самим відновлення верховенства права, здійснюється «відповідно до загальних інтересів» (див. рішення у справі «Саліба проти Мальти» (Saliba v. Malta), заява № 4251/02, пункт 44). У цій справі суди ухвалили рішення про знесення, оскільки вважали, що заявник не отримав усіх необхідних дозволів від відповідних органів державної влади. Тому цей захід був вжитий «відповідно до загальних інтересів» (пункт 41).

107. Водночас у цій справі ЄСПЛ визнав, що втручання у майнові права заявника був серйозним і суворим, оскільки повністю позбавив заявника права in rem, а тому є непропорційним (пункт 46), що зумовило констатацію порушення статті 6 Конвенції.

108. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про неправомірність дій відповідача 2 щодо анулювання паспорта прив`язки ТС від 8 серпня 2018 року № 18-07, про яке позивачку було повідомлено листом № 1722 від 3 вересня 2018 року, оскільки такі дії вчинені Відділом містобудування поза межами наданих йому повноважень, а також з огляду на те, що рішення про анулювання паспорту прив`язки у встановленому порядку та спосіб не приймалося.

109. З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову, однак суди виходили з неправильних мотивів.

110. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

111. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

112. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

113. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).

114. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

108. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

115. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

116. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

117. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

118. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

119. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

120. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Ізюмської міської ради слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити, виклавши мотивувальну частину цих рішень у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

121. Враховуючи, що касаційний суд не приймає рішення про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалює нове рішення у справі, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Ізюмської міської ради Харківської області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну їх частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: Н.В. Коваленко Т.Г. Стрелець