Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10998/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10998/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шулежко В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 року №0199880411. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року зазначений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75, в порядку пункту 76.3 статті 76 Податкового кодексу України, проведена камеральна перевірка дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (код ЄДРПОУ 00699690). За результатами вищевказаної перевірки, податковим органом складено акт перевірки від 28.01.2020 року №2999/26-15-12-13-20 (далі по тексту - акт перевірки). Так, під час проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи граничних строків сплати грошового зобов`язання по податку на додану вартість, передбачених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України. На підставі вказаних висновків, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 року №0199880411 за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначених підпунктом 57.1 статті 57, пункту 50.1 статті 50, пункту 57.3 статті 57, статті 203 Податкового кодексу України та згідно статті 126 Податкового кодексу України (далі по тексту - оскаржуване ППР). Так, на підставі оскаржуваного ППР, за затримку позивачем на 12 календарних днів сплати грошового зобов`язання, у сумі 975 905,50 грн., до останнього застосовано штраф у розмірі 10% на суму 97 590, 55 грн. Не погоджуючись з оскаржуваним ППР, позивач звернувся з даним позовом до суду своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасна сплата позивачем податку на додану вартість за жовтень 2019 року обумовлена незалежними від останнього обставинами, що виключали можливість її здійснення в строк до 30.11.2019, відповідно до позивача не може бути застосовано штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Тобто, на позивача у справі покладений обов`язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в визначеному порядку і встановлені строки. Згідно із пунктом 54.1. статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, платник податків повинен самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.11.2019 року Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період жовтень 2019 року, яка зареєстрована за №9272493043, в якій платником самостійно обчислено суму податку на додану вартість, яка сплачується до державного бюджету, в розмірі 976 444,00 грн., зі строком сплати до 30.11.2019 року. 28.11.2019 року позивачем сформовано платіжне доручення про сплату 975 905, 50 грн., в якості сплати ПДВ жовтень 2019 року, однак вказане платіжне доручення не було прийняте до виконання, у зв`язку із відсутністю у позивача на той момент паспорту бюджетної програми. Відповідно до пункту 9.3 статті 9 ПК України зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Частиною 1 статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. За приписами статті 46 цього Кодексу стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов`язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг; 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм; 7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету). Згідно пункту 49.2 статті 49 даного Кодексу казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов`язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань. Наказом Міністерства фінансів України від 26.08.2014 року №836 затверджено Правила складання паспортів бюджетних програм місцевих бюджетів та звітів про їх виконання (далі - Правила). У свою чергу, пунктом 1.2 цих Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що паспорти бюджетних програм складають усі головні розпорядники бюджетних коштів (далі - головні розпорядники) за кожною бюджетною програмою, крім бюджетних програм, які створюються протягом року за рахунок коштів резервного фонду бюджету, а саме: з повернення кредитів до бюджету; з відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб; з перерахування міжбюджетних трансфертів. Паспорт бюджетної програми формується з використанням інформації, наведеної у бюджетному запиті головного розпорядника, з урахуванням бюджетних призначень, установлених рішенням про місцевий бюджет. Державна казначейська служба України здійснює платежі за дорученням розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі). Згідно пункту 1.3 цих Правил головні pозпоpядники pозpобляють пpоекти пaспоpтів бюджетних пpогpaм і подaють їх нa затвердження місцевому фінaнсовому оpгaну (дaлі - фіноpгaн) протягом 30 днів після набрання чинності pішенням пpо місцевий бюджет. Протягом тижня головні розпорядники подають на затвердження до фіноргану проекти паспортів бюджетних програм у разі: набрання чинності рішенням про внесення змін до рішення про місцевий бюджет; передачі бюджетних призначень від одного головного розпорядника до іншого; передачі нерозподілених бюджетних призначень на визначену в рішенні про місцевий бюджет мету між головними розпорядниками; перерозподілу видатків за бюджетними програмами у межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених головному розпоряднику. Так, внаслідок набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», прийнятого Верховною Радою України 31.10.2019 за №265-ІХ в результаті виконання якого Міністерство фінансів України внесло зміни до розпису Державного бюджету України на 2019 рік за головними розпорядниками коштів Державного бюджету, які за рішенням Кабінету Міністрів України змінюють своє найменування, утворюються та/або реорганізовуються чи ліквідовуються. На виконання листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06.11.2019 року №2103-10/45919-03 та листа Держпродспоживслужби від 08.11.2019 року №21.2-4/1/7380, Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, у триденний термін з дня набрання чинності Закону № 265-ІХ від 31.10.2019, здійснено перереєстрацію в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів. За результатами проведення вищезазначеної перереєстрації в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів розрахунково-касове обслуговування позивача в органах Державної казначейської служби України було призупинено, у період з 15.11.2019 по 11.12.2019, так як органи Державної казначейської служби України здійснюють платежі у разі наявності затвердженого в установленому порядку паспорту бюджетної програми. Новий паспорт бюджетної програми, згідно якого здійснюються видатки Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (1209030 «Організація та регулювання діяльності установ в системі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів») було затверджено наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України лише 10.12.2019 року за №600. Тобто, сплата позивачем самостійно узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, за жовтень 2019 року, по строку сплати до 30.11.2019 року на суму 975 905,50 грн. фактично проведена останнім без зволікань - 12.12.2019 року, з об`єктивних причин, що не залежали від позивача. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що несвоєчасна сплата позивачем податку на додану вартість за жовтень 2019 року обумовлена незалежними від позивача обставинами, що виключали можливість її здійснення в строк до 30.11.2019 року, а тому накладення на Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи штрафних санкцій є безпідставним, а оскаржуване ППР протиправним. Відповідно, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 04.05.2022 року