Постанова 4873 № 910/12107/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" травня 2022 р. Справа№ 910/12107/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Владимиренко С.В. Євсікова О.О. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дарк Мехмет на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021, повний текст складено та підписано 22.11.2021 у справі № 910/12107/21 (суддя Маринченко Я.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця Дарк Мехмет до Товариства з додатковою відповідальністю «Веллфін» третя особа ОСОБА_1 , про стягнення 12 000 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У липні 2021 року Фізична особа-підприємець Дарк Мехмет звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Веллфін», третя особа - ОСОБА_1 про стягнення 12 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій головного бухгалтера - ОСОБА_1 було перераховано з рахунку позивача на банківський рахунок відповідача грошові кошти на виконання умов договору №784581 від 14.03.2019, який позивачем не укладався, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення з відповідача суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/12107/21 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємеуь Дарк Мехмет звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/12107/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким по позовні вимоги задовольнити повністю. В прохальній частині апеляційної скарги поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відповідач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Відповідач та третя особа про відкриття апеляційного провадження у даній справі належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення, відповідно до яких ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження від 01.02.2022 відповідачу вручено 07.02.2022, третій особі - 11.02.2022. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12107/21 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, відкладено до надходження матеріалів справи №910/12107/21. Копію ухвали надіслано Господарському суду міста Києва. 29.12.2021 матеріали справи №910/12107/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 дану апеляційну скаргу залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази. 01.02.2022, у строк встановлений судом, від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення №15367 від 13.12.2021 про сплату судового збору у розмірі 3 405,00 грн та докази вручення копії оскаржуваного рішення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дарк Мехмет на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/12107/21. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02.03.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 02.03.2022. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України). Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 12 000,00 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 ГПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Судом встановлено, що 07.06.2019 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 12 000 грн, що підтверджується копією меморіального ордера №745 від 07.06.2019 із призначенням платежу: «Оплата за договором 784581 від 14.03.2019 (ІПН 2616216302) без ПДВ». Вказаний платіж було проведено Акціонерним товариством «Альфа-Банк» 07.06.2019, що підтверджується відповідною відміткою на зазначеному меморіальному ордері. Як стверджує позивач, вказаний платіж було здійснено головним бухгалтером ОСОБА_1 з метою вирішення власних фінансових зобов`язань, без відома та згоди позивача. Вказане, на його думку, підтверджується наявними в матеріалах справи поясненнями третьої особи, в яких остання зазначила, що неодноразово використовувала грошові кошти позивача для погашення своїх грошових зобов`язань в кредитних фінансових установах. Звертаючись із позовом, позивач наголосив, що 10.01.2017 між ФОП Дарк Мехмет та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір. Відповідно до вказаного трудового договору, ОСОБА_1 мала доступ до електронного цифрового підпису ФОП Дарк Мехмет, який є підписантом, а також до його логінів та паролів до програм, пов`язаних з електронним банкінгом. В лютому 2020 щодо фінансової діяльності ФОП Дарк Мехмет проведено внутрішню фінансову перевірку, за результатами якої стало відомо про перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку ФОП Дарк Мехмет на рахунок ТОВ «Веллфін» у розмірі 12 000,00 грн. Так, ФОП Дарк Мехмет до проведення внутрішньої фінансової перевірки не було відомо про перерахування грошових коштів та жодних договірних чи інших відносин з ТОВ «Веллфін» не існувало. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що вказані грошові кошти були перераховані від імені позивача головним бухгалтером ФОП Дарк Мехмет - ОСОБА_1 в рахунок погашення власних зобов`язань за кредитним договором №784581 від 14.03.2019, при цьому позивач не є стороною цього договору, а відтак перерахування коштів відбулось безпідставно і ці кошти мають бути йому повернуті відповідачем на підставі положень статті 1212 ЦК України. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Надаючи оцінку доводам позивача, суд виходить із того, що правовою підставою позову визначено положення ст. 1212 ЦК України. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 915/411/19. Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору, або була відсутня взагалі. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 та у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18 та від 04.06.2019 у справі №924/159/14. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18 та від 06.02.2020 у справі №910/13271/18. Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для перерахування коштів згідно меморіального ордера № 745 від 07.06.2019 року у розмірі 12 000 грн була оплата за договором №784581 від 14.03.2019, що укладений між відповідачем та третьою особою. Зважаючи на те, що учасниками судового процесу не заперечується укладення Договору №784581 від 14.03.2019, як не заперечується і підставність переказу кошів згідно вищенаведеного меморіального ордеру, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини щодо укладення договору №784581 від 14.03.2019 є такими, що не підлягають доказуванню. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу. Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою. За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні. При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником. Таке покладення виконання зобов`язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов`язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов`язань. Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 10 червня 2015 року при розгляді справи №6-15цс15. Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що незважаючи на відсутність у позивача безпосередніх зобов`язальних правовідносин з відповідачем, позивач перерахував кошти не помилково, а саме в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед відповідачем за кредитним договором №784581 від 14.03.2019, у зв`язку з чим кредитор, отримавши вказані кошти, прийняв їх в якості належного виконання зобов`язання боржника. Відтак, кошти, отримані як оплата за кредитним договором, і набуті відповідачем за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення. Натомість, з контексту фактичних обставин вбачається, що в спірних правовідносинах має місце виконання обов`язку боржника іншою особою, врегульоване положеннями статті 528 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для повернення позивачу коштів немає. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та фактичні обставини, погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність у даному випадку правових підстав для повернення грошових коштів у сумі 12 000,00 грн відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №904/10052/17, від 01.07.2021 у справі №910/4690/20 та від 29.06.2021 у справі №916/292/17. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач спростував більш вірогідними доказами обставину безпідставного перерахування позивачем коштів у розмірі 12 000,00 грн, а ніж її підтвердив позивач. Серед іншого, стверджуючи, що перерахування грошових коштів з рахунку позивача здійснено внаслідок неправомірних дій головного бухгалтера, позивач посилався на розписку від 06.12.2019, складену від імені ОСОБА_1 . Стосовно цих тверджень суд зауважує, що за змістом даної розписки ОСОБА_1 здійснювала перерахування грошових коштів з рахунку позивача в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитними договорами. Також у розписці вказано, що ОСОБА_1 поверне всі суми, які направлялися на оплату її рахунків. У той же час, слід акцентувати, що у розписці не зазначено, які саме кредитні договори укладалися ОСОБА_1 (найменування кредитодавців, суми кредиту тощо), та яку суму грошових коштів останньою перераховано в рахунок погашення заборгованості за кредитами. Таким чином, вказана розписка не слугує належним та допустимим доказом для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 12 000,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі Беллє проти Франції ). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Колегія суддів зауважує, що позивач не позбавлений права подати позов виходячи із суб`єктного складу та норм матеріального права або з інших підстав, які регулюють спірні правові відносини із визначенням позовних вимог які реально відновлюють його порушене право. Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції. Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат, зокрема судового збору, здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/12107/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.В. Владимиренко О.О. Євсіков