Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/13658/17

Дата документу 05.05.2022 Справа № 335/13658/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/13658/17 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В. № 22-ц/807/490/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Полякова О.З. Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Тивоненко Данила Руслановича на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 15 лютого 2018 року у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу по оплаті за воду і послуги каналізації, ВСТАНОВИВ В листопаді 2017 року КП «Водоканал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу по оплаті за воду і послуги каналізації. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що Відповідачі мешкають в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , користуються послугами КП «Водоканал», але оплату за послуги підприємства вносять не в повному обсязі, у зв`язку з чим, за період з 01.04.2011 року по 30.11.2013 року за ними утворилась заборгованість в розмірі 13877, 32 гривень. Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідачів на користь КП «Водоканал» заборгованість за спожиту воду і послуги каналізації у розмірі 13877, 32 грн. та судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 15 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Водоканал» суму заборгованості за спожиту воду і послуги каналізації за період з 01.04.2011 року по 30.11.2013 року у розмірі 13 877 гривень 32 копійки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Водоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 534 гривні 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Водоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 534 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Водоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 534 гривні 00 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Тивоненко Д.Р. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційної скраги, , одночасно вважає недоведеним розмір витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що що відповідачі по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання від 07.12.2017 року. Згідно довідки КП «Водоканал» та розрахунку заборгованості, за період з 01.04.2011 року по 30.11.2013 року відповідачі мають заборгованість по оплаті за воду і послуги каналізації загальним розміром 13877,32 гривень. Відповідно до ст.ст. 67, 68 ЖК УРСР, наймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до яких входять послуги з водопостачання і каналізації. Як передбачено ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, що проживають спільно з ними, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з договору найму житлового приміщення. Згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 546 від 28.10.1999 року про порядок оплати послуг за водопостачання та водовідведення, збирання абонентської плати з населення за водокористування та водовідведення проводиться окремо від інших комунально-побутових послуг на розрахунковий рахунок КП «Водоканал». Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом. На підставі зазначених положень закону та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на час розгляду справи судом сума заборгованості за спожиту воду і послуги каналізації відповідачами не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачами було здійснено заходи по погашенню заборгованості, а відтак позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Натомість суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов заявлено про стягнення заборгованості за період з 1.04.2011 року по 30.11.2013 року. До суду позивач звернувся лише 6.11.2017 року. З доданої ухвали суду вбачається. Що раніше позивач звертався до суду про стягнення заборгованості в наказаному провадженні, проте йому було відмовлено у прийнятті заяви. Відмова у прийнятті заяви не є підставою для поновлення строку позовної давності , до того ж навіть після повернення позову до звернення позивача до суду минуло більше ніж 3 роки. За таких обставин заява апелянта, яка не була присутня при розгляді справи про застосування строку позовної давності є переконливою. Принцип правової визначеності як складової верховенства права передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Таким чином строк позовної давності щодо стягнення з апелянта заборгованості значно пропущений був вже при поданні позову Апелянт просила про застосування позовної давності та відмову у позові. Натомість рішення ухвалене не лише стовно неї, а й інших осіб, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначені особи не оскаржили судове рішення. За ст.13 ЦПК принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не мала повноважень від інших відповідачів щодо оскарження судового рішення від їх імені, та й не зазначала про те, що вони мають намір його оскаржити, від них не надходила заява про приєднання до апеляційної скраги. За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню лише в частині стягнення боргу з апелянта ОСОБА_1 . В іншій частині судове рішення не оскаржене та скасуванню не підлягає. Судові витрати на оплату судового забору не підтверджені жодними доказами. Витрати на здійснення правничої допомоги обґрунтовані наявністю акту надання послуг. Натомість з зазначеного акту вбачається очевидна не співмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи та та обсягом виконаних робіт. Так, справа не становить буд-якої складеності з точки зору правозастосування,деякі викладені роботи з зазначенням часу їх виконання не відповідають вимогам розумності та справедливості. Так, за зазначеним актом надання послуг, складання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке не передбачає спеціальної форми викладення та подане на одному аркуші оцінене як таке, що потребувало години часу з оплатою 500 гр., а подання апеляційної скарги разом з її складення становить 7 годин вартістю 5000 гр. У переліку вартості послуг вкладене представництво інтересів клієнта при апеляційному розгляді,тоді як справа розглядається в спрощеному провадженні без виклику учасників. У апеляційній скарзі апелянт не зазначає яку суму просила стягнути з відповідача на відшкодування витрат на правову допомогу. В справі є як перелік послуг адвоката для оскарження судового рішення в цій справі так і акт виконаних робіт, які різняться. За ст. 137ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За п.

4. Зазначеної норма розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Позивачем подана така заява. З огляду на те, що ціна позову становить13877 гр, витрат на правничу допомогу у розмірі 9500 гр. як зазначено у акті надання послуг, а тим більше в розмірі 22000 гр., як зазначено у переліку послуг( додаток 5 до договору) не є ані виправданим, ані спів мірним з заявленими вимогами. За таких обставин судова колегія вважає можливим стягнути з позивача на користь апелянта на відшкодування витрат на правову допомогу 5 000 гр. (п`ять тисяч гр.) Керуючись ст. ст. 374, 375, 376,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Тивоненко Данила Руслановича задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 15 лютого 2018 року по цій справі скасувати в частині стягнення будь-яких грошових сум з ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та каналізації, заявлені до ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Стягнути з Комунального підприємства «Водоканал» м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 гр. ( п`ять тисяч) гр. В іншій частині оскаржуване судове рішення залишитибез змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 5 травня 2022 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: О.З. Поляков С.В. Кухар