Ухвала КЦС ВС № 158/2271/21

Ухвала Іменем України 28 квітня 2022 року місто Київ справа № 158/2271/21 провадження № 61-3727ск22 Верховний Суд, діючи у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив зобов`язати відповідачку повернути йому одну книгу із чотиритомної збірки «Хемінгуея», 1968 року видання, або відшкодувати її вартість, а також стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 11 жовтня 2021 року Ківерцівський районний суд Волинської області відмовив у задоволенні позову. Ухвалою від 07 лютого 2022 року Волинський апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 та надав заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги з метою сплати судового збору. Суд апеляційної інстанції, визнаючи обов`язок заявника сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі, керувався правовими висновками, викладеними, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19). Оскільки позовні вимоги не стосуються порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, тому судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі підлягає сплаті. Суд апеляційної інстанції констатує факт отримання заявником копії ухвали Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року, що підтверджено повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення. Проте, вимоги ухвали заявником не виконані. Ухвалою від 02 березня 2022 року Волинський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року визнав неподаною та повернув заявнику. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявник не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, інших підстав для звільнення від справляння судового збору заявник не зазначив, отже недоліки апеляційної скарги не усунув, що є підставою для повернення скарги заявнику. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 14 квітня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано помилковим (звуженим) тлумаченням судом обсягу прав позивачів внаслідок невірного розуміння Закону України «Про судовий збір», що призвело до безпідставної відмови у доступі до правосуддя. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав. Право, застосоване судом Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За правилом пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд апеляційної інстанції, залишаючи 07 лютого 2022 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року, встановив, що заявник повинен здійснити сплату судового збору у розмірі 2 724, 00 грн. ОСОБА_1 не усунув недоліки апеляційної скарги, незважаючи на те, що копію ухвали Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року отримав. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Волинський апеляційний суд зазначив, що заявник не виконав вимоги ухвали від 07 лютого 2022 року, не сплатив судовий збір у визначеному судом розмірі, а тому є підстави для повернення апеляційної скарги. Висновки суду апеляційної інстанції щодо підстав повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а саме, що заявник, маючи статус учасника бойових дій, не звільнений від сплати судового збору у справі за позовними вимогами, які заявлено не з підстав соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, Верховний Суд визнає підставним з огляду на таке. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 згаданого Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них не згадується право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, що є подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, провадження № 11-795заі19, сформулювала такий правовий висновок: «4. […] Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

5. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом з приводу оскарження нормативного акта, який не зачіпає порядку, обсягу їх соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту ветеранів війни». Тож за змістом наведеного правового висновку учасники бойових дій мають право на пільгу зі сплати судового збору виключно у справах з приводу захисту належних ним гарантій, які стосується їх соціального і правового захисту саме як ветеранів війни. Отже, системний аналіз наведених норм закону з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи). Зі змісту рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року випливає, що ОСОБА_1 подав позов у цій справі не з підстав соціального або правового захисту його як особи зі статусом учасника бойових дій. Суд апеляційної інстанції, не встановивши підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», зробив обґрунтований висновок, що недоліки апеляційної скарги ним не усунуто, тому наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала. Загальні висновки Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак