Постанова 4855 № 640/27926/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27926/20 Суддя першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2; - визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про відмову в митному оформленні (випуску) товарів (картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення) № UA100120/2020/00148. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено, а також стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 25300 грн 00 коп та витрати на сплату судового збору в розмірі 840 грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що під час перевірки наданих до митного оформлення документів встановлено, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зокрема, відповідач вказує на неможливість визначення умов та місця поставки товару, неможливість підтвердження оплати поставленого товару, а також на невключення до митної вартості товару таких складових як витрати на страхування і транспортування товару та на сплату роялті. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що надані до митного оформлення документи повністю підтверджують заявлену митну вартість товару, а підстави для її коригування відсутні. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що між ОСОБА_1 та Shenzhen Topsky Energy Co., Ltd (Китай) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 2 від 28 травня 2020 pоку, відповідно до умов якого предметом поставки є сонячні панелі. Сторони домовились, що предмет, модель, найменування, ціна, кількість, розміри упаковки товарів, що експортуються, зазначаються в інвойсах, які є невід`ємною частиною вказаного договору. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку продавець постачає та покупець приймає товар на умовах СІF згідно з Інкотермс 2020. Вартість доставки до морського порту України включена у вартість товару. З метою переміщення зазначеного товару через митний кордон України позивач подав до Київської митниці Держмитслужби митну декларацію від 18 серпня 2020 року № UA100120/2020/631952. Згідно з вказаною декларацією ОСОБА_1 здійснила поставку товару «Сонячні елементи для перетворення сонячного світла в енергію, складені в модулі, встановлені в панелі: арт. RSM144-6-410W Mono Half cell solar panel 410W / Монокристалічна сонячна панель (половинчасті осередки) 410 Вт, у кількості 594 шт, виробник Risen Energy Co., Ltd, торгівельна марка Risen, країна виробництва - CN» на загальну суму 44354,00 доларів США. Разом із митною декларацією ОСОБА_1 надала, зокрема, такі документи: контракт № 2 від 28 травня 2020 pоку; інвойс TN20200528MZ від 24 червня 2020 pоку; пакувальний лист від 24 червня 2020 pоку; сертифікат про походження товару С20304629887Е578 від 24 червня 2020 pоку; коносамент № 203463673 від 28 червня 2020 pоку; міжнародну товарно-транспортну накладну від 17 серпня 2020 pоку; договір про надання послуг митного брокера від 04 грудня 2019 pоку; електронний попередній інвойс від 28 травня 2020 року № TN20200528MZ. За результатами здійснення аналізу документів, що подані разом з митними деклараціями, позивачу направлено запит, яким запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та/або платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів; страхові документи та документи, щодо вартості страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом відповідно до статті 254 Кодексу; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини. ОСОБА_1 надала до митного органу, зокрема, платіжний документ SWIFT від 11 червня 2020 року на суму 44354,00 доларів США, експортну декларацію країни відправлення від 23 червня 2020 року № 310120200518413519, витяг зі сторінки сайту alibaba.com щодо пропозицій подібного товару в Китаї. Дослідивши додаткові документи, Київська митниця Держмитслужби прийшла до висновку, що вони не є достатніми для визнання заявленої митної вартості та вказують на додаткові розбіжності в документах, у зв`язку з чим прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2 та склала картку відмови в митному оформленні (випуску) товарів (картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення) № UA100120/2020/00148. Не погоджуючись із вказаними рішеннями митного органу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач надав усі документи, що необхідні для визначення митної вартості за ціною контракту. Суд першої інстанції зазначив, що документи, подані позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених ч. 2 ст. 53 МК України. Доказів, які б свідчили про недійсність чи підробку документів поданих позивачем, відповідачем до суду не надано. Зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів судом першої інстанції встановлено, що воно не містить наявної в митного органу інформації, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Переконливих аргументів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено, а обставин, які б впливали на рівень задекларованої вартості товарів, не встановлено. Колегія суддів в цілому погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи згідно з переліком. Зазначена норма права вказує на те, що митний орган, встановивши, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зобов`язаний направити письмову вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком протягом 10 календарних днів. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 260/718/19, митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Приписи ст.ст. 53, 54 Митного кодексу України зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. У постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з п. 33 рішення від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2 підставою для витребування у позивача додаткових документів стало те, що: - позивачем задекларовано товар торгівельної марки Risen, дані щодо якої відсутні як у контракті, так і в інвойсі, у зв`язку з чим митний орган допустив наявність також інших документів щодо продажу товарів, а також необхідність збільшення митної вартості товарів на суму ліцензійних платежів; - контрактом № 2 від 28 травня 2020 року передбачено, що умовами поставки є CIF, проте не зазначено географічне місце, у якому здійснюється перехід ризиків з продавця на покупця, у зв`язку з чим митний орган допустив, що митної вартості товарів необхідно збільшити на суму витрат на страхування і транспортування товару; - умовами контракту № 2 від 28 травня 2020 року передбачено здійснення попередньої оплати за товар, однак декларантом не надано платіжних документів щодо оплати за товар, у зв`язку з чим митниця не може перевірити повноту відомостей стосовно ціни, яка сплачена або підлягає сплаті. За підсумками дослідження додатково наданих документів Київська митниця Держмитслужби, згідно з п. 33 рішення від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2, встановила такі розбіжності: - надісланий платіжний документ SWIFT від 11 червня 2020 року на суму 44354 доларів США, яка збігається з сумою інвойсу від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ, проте містить посилання на те, що перерахування коштів здійснено не за цим інвойсом, а на підставі іншого документу, який не наданий митниці; - в сертифікаті походження № С20304629887Е578 в графі 10 «номер та дата інвойсу» вказаний інвойс, який за номером збігається з поданим до митного оформлення, однак дата його видачі - 28 травня 2020 року не збігається з датою наданого інвойсу - 24 червня 2020 року; - надана копія митної декларації країни відправлення від 23 червня 2020 року № 310120200518413519 суперечить даним, що вказані в інших документах декларанта (зокрема, містить посилання на інший договір, іншу дату поставки, інші умови поставки). Надаючи правову оцінку зазначеним висновкам митного органу, колегія суддів враховує, що згідно ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Відповідно до ч.ч. 4, 10 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються й інші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До таких витрат належать, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на страхування цих товарів та роялті, інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. За умовами CIF згідно Інкотерсм, 2020 продавець товару зобов`язується укласти договір і оплатити всі витрати та фрахт, необхідні для доставки товару у зазначений порт призначення, а також забезпечити мінімальне страхове покриття ризику втрати товару покупцем або пошкодження товару під час перевезення. Таким чином для правильного вирішення питання про те, чи підлягає митна вартість товару збільшення на суму вартості послуг з транспортування товару та його страхування, митному органу належало перевірити умови поставки товару, а для вирішення питання про те, чи підлягає митна вартість товару збільшення на суму ліцензійних платежів - пересвідчитись чи включені такі платежі до ціни товару, якщо ні - чи покладено на покупця обов`язок їх сплачувати як умова продажу оцінюваних товарів. Дослідивши умови контракту № 2 від 28 травня 2020 року, колегія суддів встановила, що в ньому визначено умови поставки - CIF, проте не зазначено географічне місце розташування місця доставки товару. Разом з тим в п. 3.2 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку чітко вказано, що вартість доставки до морського порту України включена у вартість товару. Зазначені відомості є достатніми для висновку про те, що витрати на страхування та перевезення товару до місця ввезення на митну територію України, яким є порт, були понесені саме продавцем і включені ним до ціни товару. Визначальним для вирішення питання про те, що належить до митної вартості додавати витрати на транспортування і страхування, згідно з п.п. 5, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, є те, яка зі сторін контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку несла витрати на транспортування і страхування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. Натомість географічне місце розташування порту на території України, де здійснюється ввезення товару на митну територію, не має правового значення для визначення складових митної вартості товару. Крім того, в коносаменті № 203463673 від 28 червня 2020 pоку чітко зазначено, що місцем доставки є Україна, порт Одеса. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що надані позивачем документи були достатніми для визначення умов поставки товару і не містили в собі розбіжностей, які б давали підстави для висновку про необхідність збільшення митної вартості товару на суму витрат, пов`язаних із його страхуванням та транспортуванням. У свою чергу свій висновок про необхідність додаткового включення до ціни, що була фактично сплачена за оцінюваний товар, витрат на роялті або інші ліцензійні платежі митний орган належним чином не обґрунтував. Дослідивши умови контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку, колегія суддів не виявила в ньому положень, які б вказували, що умовою продажу сонячних панелей торгівельної марки Risen є сплата ОСОБА_1 роялті або інших ліцензійних платежів. Перевіряючи обґрунтованість доводів митного органу про те, що наданий позивачем платіжний документ SWIFT від 11 червня 2020 року не є належним підтвердження проведення передплати за товар, колегія суддів колегія суддів приходить до висновку про їх помилковість з таких підстав. Відповідно до п. 5.1 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку покупець сплачує за кожну партію товару ціну, узгоджену сторонами та вказану в інвойсі до договору, 100 % авансовим платежем. Загальна вартість товару також була визначена сторонами в п. 4.2 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку та становила 44354,00 доларів США. Відповідач визнає, що зазначена в платіжному документі SWIFT від 11 червня 2020 року - 44354 доларів США збігається з сумою інвойсу від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ. Виявлена митним органом розбіжність полягає в тому, що цей документ містить посилання на те, що перерахування коштів здійснено не за вказаним інвойсом, а на підставі іншого документу, який не наданий митниці. Дослідивши наданий позивачем переклад платіжного документа SWIFT від 11 червня 2020 року, колегія суддів встановила, що в призначенні платежу міститься посилання на те, що перерахування коштів в якості передплати за сонячні панелі відповідно до контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку. Враховуючи, що в платіжному документі SWIFT від 11 червня 2020 року міститься посилання реквізити контракту, а сума платежу відповідає ціні товару, визначеній як в п. 4.2 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку, так і в інвойсі від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок митного органу про відсутність платіжного документу, який підтверджує здійснення передплати за товар. Колегія суддів враховує, що в призначенні платежу платіжного документа SWIFT від 11 червня 2020 року міститься посилання номер замовлення 40468871501024444, яке не було надано до митного оформлення. Водночас колегія суддів також приймає до уваги доводи позивача про те, що необхідність зазначення такої інформації обумовлена особливостями оформлення замовлення через офіційний вебсайт alibaba.com, адже вони узгоджуються з умовами контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку. Так, відповідно до п. 5.2 контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку оплата здійснюється на рахунок продавця з використанням сервісу захисту покупців alibaba.com. Таким чином платіжний документ SWIFT від 11 червня 2020 року є належним доказом підтвердження передплати товару, що був поставлений на митну територію України за контрактом контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку та заявлений до митного оформлення згідно з митною декларацією від 18 серпня 2020 року № UA100120/2020/631952. Щодо розбіжностей у зазначенні відомостей про дату складення інвойсу судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини. Відповідач зазначає, що в сертифікаті походження № С20304629887Е578 в графі 10 «номер та дата інвойсу» вказаний інвойс, який за номером збігається з поданим до митного оформлення, однак дата його видачі - 28 травня 2020 року не збігається з датою наданого інвойсу - 24 червня 2020 року. У свою чергу позивач пояснює, що в день укладення контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку продавцем було складено попередній інвойс від 28 травня 2020 року № TN20200528MZ, а перед відправленням товару - присвоєно такому інвойсу іншу дату. Позивач наголошує на тому, що інвойси від 28 травня 2020 року № TN20200528MZ та від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ містять в собі тотожну інформацію щодо вартості та реквізитів товару. Дослідивши приєднані до матеріалів справи копії попереднього інвойсу від 28 травня 2020 року № TN20200528MZ та інвойсу від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи позивача про відсутність інших розбіжностей, окрім дати складення інвойсів, є обґрунтованими і відповідають фактичним обставинам справи. Також колегія суддів враховує, що дата складення попереднього інвойсу від 28 травня 2020 року № TN20200528MZ відповідає даті укладення контракту № 2 від 28 травня 2020 pоку, а дата складення інвойсу від 24 червня 2020 року № TN20200528MZ - даті складення пакувального листа від 24 червня 2020 pоку і сертифікату про походження товару С20304629887Е578 від 24 червня 2020 pоку. Крім того, виявлена митним органом розбіжність не є такою, що впливає на числове значення митної вартості оцінюваного товару і не може бути підставою для коригування митної вартості товару. У свою чергу розбіжності між даними, що зазначені в митній декларації країни відправлення від 23 червня 2020 року № 310120200518413519 та в інших документах декларанта (митна декларація країни відправлення містить посилання на інший договір, іншу дату поставки, інші умови поставки) дійсно мають місце. Разом з тим, за змістом п. 7 ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, копію митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який надається виключно у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Судом встановлено, що документи, надані ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, є достатніми для перевірки та підтвердження заявленої митної вартості товару. Натомість доводи митного органу про те, що такі документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари - спростовані під час апеляційного розгляду справи. За таких обставин митна декларація країни відправлення від 23 червня 2020 року № 310120200518413519 не може вважатися основним документом для встановлення дійсної митної вартості товару, а наявність недоліків у її оформленні не може бути самостійною та достатньою підставою для коригування митної вартості товару. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, як це передбачено ч. 1 ст. 90 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про те, що надані ОСОБА_1 документи не містять у собі розбіжностей, які б давали підстави для коригування митної вартості товару. Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Перевіряючи обґрунтованість доводів відповідача щодо порушення норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. До закінчення судових дебатів позивач подала клопотання про долучення доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу. Правила розподілу судових витрат визначені у ст. 139 КАС України. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Зазначена норма права вказує на те, що розподіл судових витрат залежить від результатів розгляду справи, а позивач набуває право на відшкодування чи оплату відповідних витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень у разі задоволення позову. Як раніше зазначалося, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Особливості підтвердження та розподілу між сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу визначені у ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За правилами ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Одночасно ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 користувалася послугами Адвокатського об`єднанням «Креденс», зокрема - адвоката Науменко К.С. Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надала копії договору про надання юридичних послуг від 23 вересня 2020 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Креденс» та ОСОБА_1 , додаткових угод № 1 від 23 вересня 2020 року та № 2 від 01 лютого 2021 року до договору про надання юридичних послуг від 23 вересня 2020 року, акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 02 лютого 2021 року, рахунку-фактури № 9316 від 02 лютого 2021 pоку, квитанції № 0.0.2002023030.1 від 03 лютого 2021 pоку (про перерахування коштів Адвокатському об`єднанню «Креденс»), платіжного доручення № 2PL538811 від 03 лютого 2021 pоку (про перерахування коштів від Адвокатського об`єднанням «Креденс» до адвоката Науменко К.С.). Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 02 лютого 2021 року зміст наданої правової допомоги полягав у: - аналіз документів, наданих клієнтом, опрацюванні законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, вивченні судової практики з метою оцінки перспектив оскарження рішення від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2 про коригування митної вартості товару та рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товару (картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100120/2020/00148), формуванні правової позиції щодо спору; - наданні усних і письмових консультацій і роз`яснень з питань судового оскарження рішень митних органів про коригування митної вартості товару та рішень про відмову у митному оформленні (випуску) товару, з питань виконання судового рішення у таких справах; - підготовці адміністративного позову до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення від 19 серпня 2020 року № UА100000/2020/000336/2 про коригування митної вартості товару та рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товару № UA100120/2020/00148, поданні позову з додатками; - представництво інтересів клієнта в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 640/27926/20, складанні та поданні до суду й відповідачу процесуальних документів з додатками: власного письмового підтвердження щодо відсутності аналогічного спору в інших судах або рішення інших органів з приводу такого спору, відповіді на відзив Київської митниці Держмитслужби на позов, додаткових пояснень щодо заперечень Київської митниці Держмитслужби на відповідь на відзив; - збиранні доказів у справі № 640/27926/20. Загальна сума витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи, становить 25300 грн 00 коп. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 липня 2021 року у справі № 420/7028/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, проаналізувавши положення ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України, Верховний Суд прийшов до висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Верховний Суд зауважив, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 139 КАС України. Київська митниця Держмитслужби під час розгляду справи в суді першої інстанції надала свої заперечення проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Вказані заперечення було враховано судом першої інстанції, однак розмір витрат на професійну правничу допомогу залишено незмінним. В апеляційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішення суду в частині розподілу судових витрат посилається на неспівмірність заявленої суми зі складністю спору, ціною позову, обсягом робіт, а також із розміром заробітної плати, яку отримує представник Київської митниці Держмитслужби за один місяць роботи. Скаржник зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу складають 32 % від ціни позову, а ринкова вартість складання позовної заяви, враховуючи складність справи, складає від 3000 грн 00 коп до 5000 грн 00 коп. Колегія суддів вважає такі доводи Київської митниці Держмитслужби необґрунтованими, адже за наслідками апеляційного розгляду справи прийшла до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлена позивачем, є співмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони. Зокрема, ухвалене в цій справі рішення впливає на розмір митних платежів, які належить сплатити ОСОБА_1 у зв`язку з ввезенням на митну територію України сонячних панелей. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для розподілу між сторонами судових витрат на правничу допомогу саме у розмірі 25300 грн 00 коп. Доводи апеляційної скарги Київської митниці Держмитслужби не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 19 жовтня 2021 року, та не можуть бути підставами для її скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 139, 242, 238, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк Є.В. Чаку