Постанова 4854 № 420/15973/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/15973/21 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить про визнати протиправним та скасувати рішення контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6423-52 від 07 червня 2021 року в сумі 21 030,00грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що був зареєстрований з 2004 року як ФОП, але не подавав жодної звітності, бухгалтерські та інші документи, а державний орган не проводив жодної перевірки, підприємницьку діяльність не здійснював. В період з квітня 2016 року по січень 2018 року працював за трудовою угодою в інших підприємствах, які і сплачували єдиний внесок. Враховуючи викладене та посилаючись на те, що припинив підприємницьку діяльність у 2019 році, не отримував жодного акту документальної перевірки, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI та зазначав, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Крім того, незалежно від працевлаштування платник податків не звільнений від сплати ЄСВ. Справу розглянуто в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-6423-52 від 07 червня 2021 року в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 7155,06 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 308,92 грн. (триста вісім гривень дев`яносто дві копійки). Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи те, що мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем, вважає, що нарахування контролюючим органом єдиного внеску за період січень-вересень 2017 року; січень 2018 року є протиправним, оскільки позивач був працевлаштований і роботодавцем за нього сплачувався ЄСВ. У зв`язку з викладеним, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6423-52 від 07 червня 2021 року в частині нарахування єдиного внеску за період січень-вересень 2017 року; січень 2018 року (6336,00+819,06) у загальному розмірі 7155,06грн., є протиправною та підлягає скасуванню. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені нормі процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. Обґрунтовуючи свою позицію апелянт зазначає ті ж самі обставини, що і у відзиві на позовну заяву. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 - 24.05.2004 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а 18.04.2019 року внесено запис до Єдиного реєстру про припинення підприємницької діяльності, за власним рішенням, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 07.06.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято вимогу про сплату боргу №Ф-6423-52, якою зобов`язано сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,00 грн. за січень-грудень 2017 року, І-ІV квартали 2018 року та за І квартал 2019 року. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI дія якого поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті). Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН Колегія суддів, дослідивши всі зібрані та досліджені судом першої інстанції докази, проаналізувавши норми діючого законодавча, дослідивши обґрунтування відповідача, викладені у апеляційній скарзі, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції належним чином обґрунтував таке рішення та посилаючись на практику Верховного Суду зазначив, що системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а. Судом першої інстанції на підставі інтегрованої картки платника податків перевірено нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та обґрунтовано визнано безпідставне нарахування ЄСВ за період січень-вересень 2017року, січень 2018 року (6336,00+819,06) у загальному розмірі 7155,06 грн., про що відображено в судовому рішенні та у зв`язку із чим вимога визнана частково протиправною. Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваної вимоги в частині нарахування позивачу за період вересень-жовтень 2017 року, лютий 2018 року квітень 2019 року та із наведеними розрахунками за ці періоди. Апелянтом не наведено у апеляційній скарзі достатніх та обґрунтованих посилань на норми матеріального права, не наведено доказів, які б свідчили про протилежне, ніж зазначено рішенні суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів зазначає, що практика розгляду таких спорів є сталою на протязі тривалого часу та неодноразово підтверджена у правових висновках Верховного Суду наведених вище. Таким чином, на підставі наведеного та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6423-52 від 07 червня 2021 року в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 7155,06 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.