Постанова 4824 № 753/13012/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи № 753/13012/19 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р. Номер провадження: 22-ц/824/3113/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Коцюрби О.П. суддів: Білич І.М., Нежури В.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, - В С Т А Н О В И В: В Дарницький районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У квітня 2017 року йому стало відомо про судове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі 753/7390/16-ц. Даним рішенням виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Позивачем у цій справі був ОСОБА_2 - новий власник квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року. Згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року, посвідченого нотаріусом Київського нотаріального округу Шнирьовою Г.М., з однією сторони ОСОБА_9 , ОСОБА_4 від імені яких за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 05 січня 2005 року за реєстром № 72 та 19 лютого 2005 року за реєстром № 2687 діяв ОСОБА_10 , неповнолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка діяла за нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 19 січня 2005 року за реєстром № 745, згодою батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 від імені якої за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 19 січня 2005 року за реєстром № 760, діяв ОСОБА_12 - продавці, і з другої сторони ОСОБА_13 покупець, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення свої дій, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, уклали цей договір про таке: «продавці» ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 продали, а «покупець» - ОСОБА_13 купив належну продавцям квартиру АДРЕСА_1 . Покупець ОСОБА_13 змінив прізвище, ім`я на ОСОБА_2 . Зазначив, що на дату укладання спірного договору, в квартирі проживали та були зареєстровані, окрім повнолітніх осіб: ОСОБА_3 (мати ОСОБА_1 ), ОСОБА_1 (батько ОСОБА_1 ), ОСОБА_4 , також неповнолітня ОСОБА_11 та малолітній ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що під час укладення договору купівлі-продажу, в порушення Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», зазначений договір купівлі-продажу квартири не був погоджений у встановленому порядку відповідним органом опіки та піклування, що призвело до грубих порушень житлових прав малолітнього ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року за реєстровим номером № 677, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Галиною Миколаївною. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права, позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 . Вказав, що судом першої інстанції вірно зазначено та не оскаржується апелянтом твердження про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. (Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 6-396цс15). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції у судовому рішенні посилався на пропуск строку позовної давності ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 . З вказаним твердженням апелянт не погоджується з тих підстав, що відповідно до частини 4 статті 261 ЦК України - у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Таким чином, вважає, що строк позовної давності для неповнолітнього ОСОБА_1 ще не розпочався і як наслідок не може бути пропущений/поновлений. Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з лютого 2015 року, безпідставно ототожнюючи ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свою чергу, неповнолітній ОСОБА_1 дізнався про порушення його права лише після того, як рішення суду про виселення було виконано у примусовому порядку виконавчою службою у 2017 році. У відзиві на апеляційну скарги, відповідач ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини, що мають значення для справи, висновки суду ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та відповідають обставинам справи. Застосовані судом першої інстанції строки позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 є повністю законними, а положення частини 4 статті 261 ЦПК України, на що посилається позивач в апеляційній скарзі, у цій ситуації застосуванню не підлягає. Зазначає, що чинне законодавство на час укладення правочину від 22 лютого 2005 року не передбачало надання дозволу органу опіки і піклування на вчинення правочину, а передбачало надання загальної згоди батьками у разі проживання у такому приміщенні неповнолітніх дітей. При цьому, відповідно до частини 2 статті 177 СК Україна, в редакції, яка діяла на час вчинення правочину, при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Звернув увагу на те, що 19 січня 2005 року, тобто за місяць до укладення правочину, мати обох дітей: ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , ОСОБА_14 надала та підписала власноруч письмовий дозвіл на відчуження спірного житлового приміщення і у послідуючому свого рішення не змінювала, дозволу не відкликала, уклала спірний договір 22 лютого 2005 року і після його укладення не оскаржувала цей правочин. Позивач ОСОБА_1 ніколи не був співвласником квартири АДРЕСА_1 , відповідно він не був стороною договору купівлі-продажу та йому не належало право визначати місце постійного проживання новонародженого ОСОБА_1 . В свою чергу, мати, як представник батьків дітей, та співвласник квартири, надаючи згоду на відчуження квартири засвідчила, що житлове приміщення, яке відчужується не може бути постійним належним місцем проживання дітей. Крім того, належних, допустимих доказів, що неповнолітній ОСОБА_1 станом на 22 лютого 2005 року був зареєстрованим чи проживав за адресою: АДРЕСА_2 позивачем не надано. В свою чергу, зі сторони відповідача надані беззаперечні докази - відповідь Служби у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про те, що інформація про проживання та реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_1 відсутня. Таким чином, вважає, що вказані позивачем обставини щодо проживання дитини із батьком за вказаною адресою не доведеними належними і допустимими доказами, як це визначено статтями 77, 78 ЦПК України. За доводами відзиву, позов та апеляційна скарга штучно подані із застосуванням аналогічних підстав, обставин та доказів з метою отримання вдруге оцінки суду та штучного перегляду у вказаний спосіб раніше прийнятих рішень в цивільній справі № 753/7390/16-ц під час винесення яких раніше досліджувались ті самі підстави, обставини та докази. У визначений ухвалою суду строк, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації не скористалась процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. У судовому засіданні, представник позивача ОСОБА_15 підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_16 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статтей 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Шнирьової Галини Миколаївни, представника Служби у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації. Заслухавши доповідь судді Коцюрби О.П., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 лютого 2005 року (а.с. 32 том 1). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 вересня 2000 року № НОМЕР_2 , квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить ОСОБА_6 та членам його сім`ї: ОСОБА_17 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 (а.с.133 том 1). В подальшому, 07 листопада 2003 року ОСОБА_6 подарував, а обдарована ОСОБА_17 прийняла в дар ј частину квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування (а.с. 134 том 1). Також, з матеріалів цивільної справи вбачається, що 13 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_17 укладено шлюб. Після одруження, дружиною змінено прізвище на ОСОБА_18 (а.с. 142 том 1). Згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Галиною Миколаївною, з однією сторони: ОСОБА_9 , ОСОБА_4 від імені яких за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 05 січня 2005 року за реєстром № 72 та 19 лютого 2005 року за реєстром № 2687 діяв ОСОБА_10 , неповнолітня ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка діяла за нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 19 січня 2005 року за реєстром № 745, згодою батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 від імені якої за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. 19 січня 2005 року за реєстром № 760, діяв ОСОБА_12 - продавці, і з другої сторони: ОСОБА_13 - покупець, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, уклали цей договір про таке: «продавці» ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 продали, а «покупець» - ОСОБА_13 купив належну продавцям квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 127, 128, 129, 130, 131 том 1). Продаж квартири здійснено за 124 964,00 грн., які ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , діючи за довіреностями, повністю одержали від покупця ОСОБА_13 до укладення цього договору (пункт 3 договору). Реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_13 , про що учинено напис на правовстановлюючому документі 14 березня 2005 року № 9091 (а.с. 49 том 1). Згідно зі свідоцтвом про зміну імені, виданим 08 липня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінив ім`я на ОСОБА_19 , про що в Книзі реєстрації зміни імені 12 лютого 2009 року зроблено відповідний запис за № 09 (а.с. 29 том 1). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру 27 січня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_19 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу (а.с. 62 том 1). На дату укладання спірного договору, в квартирі були зареєстровані ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_11 та проживав малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48 том 1). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі № 753/7390/16-ц, позов ОСОБА_19 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловим приміщенням задоволено. Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (а.с. 50-51, 52-54 том 1). Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року залишено без змін (а.с. 55-59 том 1). Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 753/7390/16-ц, виданого Дарницьким районним судом міста Києва від 24 травня 2017 року, закінчено на підставі виконання рішення суду у повному обсязі 23 серпня 2019 року (а.с. 245-250 том 1). Заперечуючи по суті вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 у даній справі, відповідач ОСОБА_19 також просив застосувати положення статей 257, 261, частини 4 статті 267 ЦК України до вимог позивача, у зв`язку з чим відмовити позивачам у позові (а.с. 65-67, 194-196 том 1, а.с. 40-41 том 2). Вирішуючи спір по суті вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції керувався тим, що малолітній ОСОБА_1 мав право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки на момент укладення спірного договору проживав в квартирі разом із батьками, які були в ній зареєстровані та проживали. Попередня згода органу опіки та піклування на здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , право користування якою мав малолітній ОСОБА_1 , не надавалась. Відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 6-396цс15). Встановивши обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, мотивуючи свій висновок тим, що позивач дізнався про порушення прав у лютому 2015 року, однак з позовом до суду звернувся лише 27 червня 2019 року. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного. Відповідно до частини 6 статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання в момент вчинення правочину стороною цих вимог є підставою його недійсності (частина 1 статті 215 ЦК України). З обставин справи, встановлених судом першої інстанції, вбачається, що співвласники квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_11 за згодою батьків - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відчужили своє майно на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року. Син співвласника квартири ОСОБА_9 - ОСОБА_1 (позивач у справі), ІНФОРМАЦІЯ_1 , майнових прав щодо спірної квартири не мав, а лише набув право користування квартирою, постійно проживаючи в ній разом з батьками, які були в ній зареєстровані та проживали. Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» регулює право дитини на майно. Згідно із частиною 3 цієї статті, в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 22 лютого 2005 року, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Тобто вимоги вказаної статті регулюють правовідносини щодо майна дитини та не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого в дитини є право користування. 01 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до статті 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. До набрання чинності цим Законом, законодавство України не передбачало обов`язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право на користування. Таким чином, до 01 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується. Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини, з яких вбачається, що малолітній син співвласника квартири ОСОБА_9 - ОСОБА_1 (позивач у справі) майнових прав щодо квартири АДРЕСА_1 не мав, у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про те, що для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року дозволу органу опіки і піклування законом не вимагалось. Посилання суду першої інстанції на положення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки договір укладено 22 лютого 2005 року, а зазначений закон набрав чинності з 01 січня 2006 року і відповідно до загальних правил дії закону в часі, немає зворотної дії (стаття 58 Конституції України). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що позивач не довів порушення свого права, у зв`язку із чим позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності для неповнолітнього ОСОБА_1 ще не розпочався і як наслідок не може бути пропущений/поновлений не впливають на правильність висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , у цій справі, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його недоведеності, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення»). Отже, доводи апеляційної скарги позивача на законність судового рішення про відмову у позові не впливають. Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві районної державної адміністрації про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. Оскільки судове рішення змінено в частині мотивів його прийняття, тому, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич В.А. Нежура