Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/3964/21

Дата документу 02.05.2022 Справа № 331/3964/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/3964/21 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г. Провадження №22-ц/807/841/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кримської О,М., Маловічко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір позики, відповідно до п. 1.1. якого позикодавець, в порядку та на умовах, визначених цим договором, передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 20000,00 гривень, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику, в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором, тобто строком до 25 липня 2021 року. Згідно п. 1.2. Договору позики від 25 липня 2019 року, факт одержання позики підтверджується розпискою, власноруч написаною Позичальником в момент передачі йому суми позики. На підтвердження укладення Договору позики від 25 липня 2019 року та передачі гоових коштів ОСОБА_3 була складена розписка від 25 липня 2019 року про одержання у позику 20000,00 грн. В забезпечення вимог за Договором позики від 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки від 25 липня 2019 року. Відповідно до п.1.1 Договору поруки від 25 липня 2019 року Поручитель зобов`язується відповідати перед Позикодавцем по зобов`язанням ОСОБА_3 за повернення позики, отриманої від Позикодавця, та сплату процентів, згідно Договору позики від 25 липня 2019 року. Відповідальність поручителя настає в разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань, передбачених Договором позики від 25 липня 2019 року (п.1.2 Договору поруки). Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями перед Позикодавцем. При цьому поручитель відповідає перед Позикодавцем за повернення суми позики, сплату відсотків за користування позикою, сплату процентів згідно з п.4.3 Договору позики від 25 липня 2019 року, неустойки, а також покриття збитків Позикодавця, які виникли у Позикодавця внаслідок невиконання Позичальником своїх зобовязань (п.1.3 Договору поруки). Оскільки відповідачі свої зобов`язання за договором позики та договором поруки належним чином не виконали, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року у справі №331/1959/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 було стягнуто суму боргу за договором позики у розмірі 53436,12 грн, в тому числі суму боргу за позикою у розмірі 20 000, 00 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 331/1959/20 зазначене рішення суду було змінене в частині стягнення процентів за користування позикою. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року у справі № 331/1959/20 залишено без змін. Зазначене рішення суду набрало законної сили 22 лютого 2021 року, але відповідачі ані в добровільному, ані в примусовому порядку рішення суду не виконали. Відповідно до п.4.3 Договору позики від 25 липня 2019 року за прострочення Позичальником строків сплати, передбачених п.2.1, 2.6, 4.2, 5.5 цього Договору, Позичальник згідно з ч.2 ст.625 ЦК України сплачує Позикодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми. ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зобов`язані сплатити на його користь проценти згідно з п.4.3 цього Договору кредиту за несвоєчасне повернення коштів, отриманих у позику за період з 22 транвя 2020 року по 22 липня 2021 року у розмірі 64250,24 грн, інфляційні втрати за період з травня 2020 року по червень 2021 року у розмірі 2001,99 грн, що підтверджується розрахунком, доданим до позову. На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь проценти згідно з п. 4.3. Договору кредиту за період з 22 травня 2020 р. по 22 липня 2021 року у розмірі 64250, 24 грн, інфляційні втрати за період з травня 2020 року по червень 2021 року у розмірі 2001,99 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , проценти згідно з п. 4.3. Договору кредиту за період з 22 травня 2020 року по 22 липня 2021 року у розмірі 64 250,24 грн, інфляційні втрати за період з травня 2020 року по червень 2021 року у розмірі 2 001,99 грн, а разом 66 252,23 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 454 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 454 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне затосування норм матеріального права, просив рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що наразі існує рішення суду по справі №331/1959/20 вдповідно до якого питання з цих правовідносин вже судами вирішувалося та судом стягнуто все тіло кредиту. Таким чином, позивач сам наблизив строк виконання за договором позики направивиши досудову вимогу і саме тоді стягував всю суму позики 20000 грн. Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інситанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники судового процесу не скористались правом подати подати відзив на апеляційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не направили. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 66252,23 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та враховуючи, що позичальник ОСОБА_3 та поручитель ОСОБА_1 належним чином не виконали умови Договору позики та Договором поруки, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року стягнуто солідарно з позичальника та поручителя на користь позикодавця заборгованість за договором позики у розмірі 53436,12 грн, в тому числі суму боргу за позикою у розмірі 20000 грн, постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року зазначене рішення суду першої інстанції було змінено в частині стягнення процентів за користування позикою, в іншій частині рішення залишено без змін, набрало законної сили, але відповідачі рішення суду не виконали, тому наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача процентів у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі п. 4.3 Договору позики за період з 22 травня 2020 року по 22 липня 2021 року у розмірі 64250.24 грн, інфляційні втрати за період з травня 2020 року по червень 2021 року у розмірі 2001.99 грн. При цьому, суд першої інстанції послався на правову позицію Великою Палати Верховного Суду викладену у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, на Постанову Верховного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17, Постанову Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, Постанову Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 907/955/16. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, втановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судом встановлено, що 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір позики, відповідно до п. 1.1. якого позикодавець, в порядку та на умовах, визначених цим договором, передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000,00 гривень, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику, в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором. (а.с. 7). Згідно з п. 1.2. Договору позики від 25 липня 2019 року факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. На підтвердження укладення Договору позики від 25 липня 2019 року та передачі грошових коштів ОСОБА_3 була складена розписка від 25 липня 2019 року про одержання у позику 20 000,00 грн (а.с.9). Відповідно до п.1.3. Договору позики від 25 липня 2019 року, за користування позикою згідно з цим Договором Позичальник зобов`язується сплачувати Позикодавцю проценти у розмірі 96,00% річних. Згідно з п.2.2.,2.3. Договору позики від 25 липня 2019 року, нарахування процентів за користування позикою починається з наступного дня після отримання Позичальником суми позики, а припиняється в день повернення всієї суми позики. Проценти за користування позикою нараховуються за кожен день наявності непогашеної Позичальником суми позики на залишок суми позики. Позичальник зобов`язаний повертати Позикодавцеві суму позики та сплачувати проценти за користування позикою щомісячно по 1960,00 грн, починаючи з вересня 2019 року до 15 числа кожного місяця, а в останній місяць користування позикою до 25 липня 2021 року. (п.2.6. Договору позики від 25 липня 2019 року). Відповідно до п. 2.14 договору позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, при цьому Позикодавець зобов`язаний прийняти дострокове виконання та надати розписку про отримання відповідної суми. Пунктом 2.7. Договору позики передбачено, що повернення суми позики та сплата процентів у складі щомісячного платежу, передбаченого п.2.6. цього Договору, відбувається в такому порядку: першочергово сплачуються проценти, нараховані згідно з п.п. 2.2.-2.5. цього договору, а залишок коштів зараховується в погашення суми позики. Згідно п.2.10. Договору, у разі порушення строків, передбачених п.2.1.,4.2. або 5.5. цього Договору, Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування позикою щомісяця в останній день поточного місяця до повної сплати суми позики. Згідно п. 3.1. Договору, зобов`язання Позичальника за цим Договором щодо своєчасного повернення позики, сплати процентів за користування позикою, можливих штрафних санкцій забезпечуються: договором поруки ОСОБА_1 . Відповідно до п.п. 4.1.,4.2. Договору позики, за порушення умов цього Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього Договору. Відповідно до п. 4.2 договору у разі прострочення Позичальником повернення чергового платежу ( повністю або частково) та/або не сплату процентів у повному обсязі згідно умов цього договору, а також у випадку ненадання рівноцінної заміни забезпечення зобов`язання за цим Договором згідно п. 3.3 цього договору, Позикодавець має право вимагати дострокового погашення всієї суми позики, сплати процентів до моменту повернення всієї суми позики, а також вимагати сплатити збитки від інфляції та проценти згідно п. 4.3 цього договору. Позичальник зобов`язаний достроково повернути всю суму позики та сплатити проценти за весь строк фактичного користування позикою впродовж 15 днів з моменту отримання відповідної позики Позикодавця. Позичальник вважається таким, що отримав вимогу, якщо вимога вручена Позичальнику особисто під розпис або надіслана Позичальнику рекомендованим листом за адресою, зазначеною Позичальником в цьому договорі, навіть якщо Позичальник відмовився від отримання листа, не звернувся до поштового відділення за отриманням листа або змінив місце проживання та не повіфдомив про це Позикодавця. Пунктом 4.3. договору передбачено, що за прострочення Позичальником строків сплати, передбачених п.2.1., 2.6., 4.2., 5.5. цього Договору, Позичальник згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України сплачує Позикодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми. Згідно п. 1.2. Договору поруки відповідальність поручителя настає в разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань, передбачених Договором позики від 25 липня 2019 року. Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями перед Позикодавцем. При цьому поручитель відповідає перед Позикодавцем за повернення суми позики, сплату відсотків за користування позикою, сплату процентів згідно п 4.3. Договору позики від 25 липня 2019 року, неустойки, а також покриття збитків Позикодавця, які виникли у Позикодавця внаслідок невиконання Позичальником своїх зобов`язань (п. 1.3. Договору поруки). В забезпечення вимог за Договором позики від 25 липня 2019 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір поруки від 25 липня 2019 року (а.с. 8). Відповідно до п. 1.1. Договору поруки від 25 липня 2019 року поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем по зобов`язанням ОСОБА_3 за повернення позики, отриманої від позикодавця, та сплату процентів, згідно Договору позики від 25 липня 2019 року. Відповідальність поручителя настає в разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, передбачених Договором позики від 25 липня 2019 року (п. 1.2. Договору поруки). Поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями перед позикодавцем. При цьому поручитель відповідає перед позикодавцем за повернення суми позики, сплату відсотків за користування позикою, сплату процентів згідно з п. 4.3. Договору позики від 25 липня 2019 р., неустойки, а також покриття збитків позикодавця, які виникли у позикодавця внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань (п. 1.3. Договору поруки). Відповідно до п.1.4. Договору поруки, Поручитель ознайомлений з умовами Договору позики від 25 липня 2019 року, укладеного між Позикодавцем і ОСОБА_3 , жодних заперечень, а також непорозумінь його положень не має. Відповідно до п.2.1. Договору, порука припиняється якщо Позикодавець протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого цією порукою, не пред`явить вимоги або позову до Поручителя. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 умов Договору позики від 25 липня 2019 року, станом на 21 травня 2020 року утворилася заборгованість за сумою позики у розмірі 20 000,00 грн, заборгованість за процентами за користування позикою за період з 25 липня 2019 року по 21 травня 2020 року у розмірі 10477,53 грн, заборгованість за процентами згідно з п.4.3. Договору позики за період з 16 вересня 2019 року по 21 травня 2020 року у розмірі 22567, 87 грн, інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по квітень 2020 року в розмірі 390,72 грн. На виконання п.4.2.Договору позики від 25 липня 2019 року , ОСОБА_2 направив на адреси ОСОБА_3 , ОСОБА_1 вимогу від 22 січня 2020 року про дострокове повернення позики, встановивши строк повернення позики до 05 лютого 2020 року, строк якої згідно з графіком ще не настав, але відповідно до п.4.2 цього договору має бути сплачена достроково. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в порушення вимог закону та п.4.2. Договору позики від 25 липня 2019 року, на вказані вимоги не відреагували, суму позики не повернули, проценти за користування позикою не сплатили. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики та договором поруки належним чином не виконали, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року у справі №331/1959/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з Відповідачів на користь ОСОБА_2 було стягнуто суму позики у розмірі 20000, 00 гривень, проценти за користування позикою у період з 25 липня 2019 року по 21 травня 2020 року у розмірі 10 477,53 гривень, проценти згідно з п. 4.3 договору позики за період з 16 вересня 2019 року по 21 травня 2020 року у розмірі 22 567,87 гривень, інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по квітень 2020 року у розмірі 390,72 гривень, а разом 53 436,12 гривень, вирішено питання щодо стягнення судового збору (а.с. 14-18). Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 р. у справі № 331/1959/20 зазначене рішення суду першої інстанції було змінене в частині вирішення позову про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 10477.53 грн, стягнення загальної суми заборгованості у розмірі 53436.12 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування договором позики від 25 липня 2019 року у розмірі 4182,44 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 25 липня 2019 року у розмірі 47141.03 грн. У решті рішення суду залишено без змін(а.с. 19-27). Зазначене рішення суду набрало законної сили 22 лютого 2021 року, але ОСОБА_3 , ОСОБА_1 рішення суду не виконали. Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 526 та частина 1 статті 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Виходячи зі змісту ст. 610 ЦК України несплата бопржником суми боргу вважається порушенням зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) пеедає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кілкість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інши речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Як встановлено рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року у справі № 311/1959/20, яке змінено постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року лише в частині розміру стягнутих процентів за користування кредитом, передбачених пунктом 1.3 договору позики від 25 липня 2019 року, ОСОБА_2 скористався правом, передбаченим п. 4.2 договору, наравивши на адресу позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 22 січня 2020 року вимогу про дострокове повернення позики за договором в строк до 05 лютого 2020 року, сплатити всю суму позики та проценти за користування позикою, тим самим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. У зв`язку з чим відповідно до п.4.2 Договору позики від 25 липня 2019 року було змінено строк повернення кредитних коштів та його складових саме до 22 січня 2020 року. Зазначеною постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 311/1959/20 рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року змінено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими за період з 25 липня 2019 по 21 січня 2020 року у розмірі 4182,44 грн згідно з процентною ставкою 96% річних (пункт 1.3 Договору позики від 25 липня 2019 року). У решті рішення суду залишено без змін. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2020 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі набрали законної сили. Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на вищенаведене, колегія апеляційного суду приходить до виснову, що пред`явлення вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про повне дострокове погашення заборгованості за договором позики є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності, тобто позивачем змінено строк повернення кредиту за договором з 25 липня 2021 року на інший термін - до 22 січня 2020 року. Отже, після направлення Позичальнику та Поручителю письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості Договір позики б/н від 25 липня 2019 припинив дію, а ОСОБА_2 з 22 січня 2020 втратив можливість нарахування та стягнення солідарно з відповідачів процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 96% річних на підставі пунктів 1.3 цього договору. Предметом позову у цій справі є стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача процентів за прострочення боржником виконання грошового зобов`язання згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України виходячи з 275 процентів річних та інфляційних втрат, які передбачені п. 4.3 договору позики за період з травня 2020 року по червень 2021 року у загальному розмірі 66252.32 грн, тобто після пред`явлення позичальником вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Як було зазначено вище відповідно до Пунктом 4.3. договору позики передбачено, що за прострочення Позичальником строків сплати, передбачених п.2.1., 2.6., 4.2., 5.5. цього Договору, Позичальник згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України сплачує Позикодавцю на його вимогу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 275 процентів річних від простроченої суми. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4., 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору № 13-65-06/212 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми чачстини 2 статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 010/21449/17, у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 907/955/16. Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги норм, які регулюють спірні правовідносини, надав належну оцінку доказам у справі і прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення процентів за неправімірне користування позикою, нарахованих за підвищеню ставкою на підставі п. 4.3 договору позики від 25 липня 2019 грн у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання за період з 22 травня 2020 року по 22 липня 2021 року розмірі 64250,24 грн, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, а також інфляційних втрат за цей же період, що становить 2001.99 грн. При цьому, колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості ( а.с. 5-6), оскільки він відповідає умовам договору позики від 25 липня 2019 року, укладеного між сторонами та який відповідачами не спростований. Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у ОСОБА_2 права нараховувати проценти за договором позики за ст. 625 ЦК України та інфляційні втрати, оскільки вони були предметом спору у іншій справі по якій винесено рішення суду, колегією не беруться до уваги та спростовуються наступним. Судом встановлено, що ОСОБА_3 належним чином не виконував своїх зобов`язань договором позики від 25 липня 2019 року, яким йому надано в позику грошові кошти строком до 25 липня 2021 року, виконання якого забезпечені Договором поруки укладений з ОСОБА_1 . У зв`язку із цим ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за договором позики і процентів за користування коштами та інфляційних втрат з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 , який поручався за виконання відповідачем ОСОБА_3 цього договору на підставі укладеного із ОСОБА_2 договору поруки. Судовим рішенням першої інстанції від 10 литопада 2020 року, яке постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2021 року змінено в частині щодо стягнення процентів, в іншій частині про стягнення заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед позивачем та його порушення. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18). Крім цього, відповідно до п. п.50, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, остання відступила від правового висновку викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та зазначила, що саме по собі набрання законної сили рішення суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Таким чином, з ухваленням рішення судом першої інстанції, яке змінено судом апеляційної інстанції про стягнення боргу та яке на виконано до теперішнього часу зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до дати звернення до суду з позовом (22 липня 2021 р.) з урахуванням періоду за який вже було стягнуто судом першої інстанції, що в цій частині судом апеляційної інстанції залишено без змін згідно з п. 4.3 договору позики з 16 вересня 2019 року по 21 травня 2020 року у розмірі 22567,87 грн. Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність. А тому, підстав у межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, належним чином вмотивовані, відповідають встановленим судом обставинам справи, які ґрунтуються на наявних у справі доказах, та наведеним нормам матеріального права, і доводами скарги не спростовані. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. Крім того, оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст.367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,л ише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 02 травня 2022 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Кримська О.М.Маловічко С.В.