Постанова 4857 № 500/3884/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/3884/20 пров. № А/857/1895/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року (суддя Мартиць О.І., час ухвалення 16:10 год., місце ухвалення м.Тернопіль, дата складання повного тексту 13.12.2021), в адміністративній справі №500/3884/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії, встановив: У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДПС у Тернопільській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила: 1) визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 за №Ф-151642-54; 2) визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2021 за №Ф-151642-54; 3) зобов`язати відповідача виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи, яка має право на зайняття незалежною професійною діяльністю в сумі 17044,78 грн.; 4) стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати. Відповідач позовних вимог не визнав, в тому числі із зміненим предметом спору, в суді першої інстанції подав відзиви на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 03.03.2021 в судовому засіданні ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, замінено відповідача Головного управління ДПС у Тернопільській області на правонаступника Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 було зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням в справі №500/890/20. Ухвалою цього ж суду від 02.11.2021 поновлено провадження у справі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10.11.2020 і від 10.02.2021 за №Ф-151642-54. Зобов`язано Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17044,78 грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в користь позивача сплачений судовий збір в загальній сумі 1748,80 гривень. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що винесене судом рішення не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що звільнення осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, від обов`язку сплати за себе єдиного внеску не передбачено частиною четвертою статті 4 Закону Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою. Відповідно до ч.4 ст.25 вказаного Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи (п.4 розділу VI Інструкції №449). В оскаржувану вимогу (з урахуванням здійснених ОСОБА_1 сплат) входить мінімальна розрахункова сума ЄСВ за 2017-2019 роки та чотири квартали 2020 року. Вказує апелянт, що фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), може бути знята з обліку платника податків і зборів на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за ф. № 8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про: зміну організаційної форми адвокатської діяльності; зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення незалежної професійної діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання. Така заява про зняття з обліку платника до контролюючого позивачем не подавалась. Тому вважає апелянт оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовану відповідно до вимог Закону №2464-VІ. Також заперечив апелянт щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС у Тернопільській області виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи, яка має право на зайняття незалежною в сумі 17044,78 грн., зазначаючи, що дії контролюючого органу щодо ведення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами без прийняття податкових повідомлень-рішень чи інших рішень контролюючого органу в межах компетенції не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки така інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Вказує апелянт на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження неправомірних дій щодо і обліку в інформаційній системі органів ДПС інформації про наявний у борг (недоїмку) з єдиного соціального внеску та підстав для коригування в інформаційній системі органів ДПС шляхом вилучення з облікових даних платника ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ у сумі 17044,78 грн. Крім того, скаржник акцентував увагу суду на тому, заява про зміну позовних вимог, що датована стороною позивача 16.03.2021 року, не підлягає розгляду в межах адміністративної справи №500/3884/20. Окрім того апелянт звертає увагу суду на те, видані ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг» довідки не є належним та допустимим доказом нарахування та сплати за ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у період 2017 року - 2020 року включно. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 07.12.2021 року та винести постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому висловила заперечення щодо усіх її доводів та вимог. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 26.11.2010 за №6 позивачу ОСОБА_1 , видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР №000608 від 08 липня 2014 року (а.с. 30). Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 22.12.2014 №1419180700367 адвокат ОСОБА_1 , взята на облік у контролюючих органах 21.07.2004 року за №9647 як платник податків, з одночасним постановленням на облік як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с. 18). З 25 березня 2015 року по даний час ОСОБА_1 працює на посаді директора юридичного департаменту ТОВ "СіЕфДжі Трейдинг" (попередня назва ТОВ "Мрія Трейдинг") згідно наказу про прийом на роботу №10-к від 25.03.2015, що підтверджується довідкою ТОВ "СіЕфДжі Трейдинг" від 26.11.2020 №2020/11/26 та копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 19, 22-29). Згідно виданих ТОВ "СіЕфДжі Трейдинг" довідок від 26.11.2020 №МТ-025 та від 26.11.2020 № МТ-026 роботодавцем позивача сплачено за ОСОБА_1 як за працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2019 рік суму в розмірі 165250,80 грн. та січень-жовтень 2020 року суму в розмірі 155859,00 грн (а.с. 20, 21). Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-151642-54 від 10.11.2020 і від 10.02.2021 на суми відповідно 13744,78 грн. та 17044,78 грн. (а.с. 14, 104). Як підстави винесення цих вимог контролюючий орган вказав: - статтю 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (правова підстава); - дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава). Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивача як платника податків (а.с. 78-83). Не погоджуючись з такими рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. У відповідності до положень статті 5 Закону №2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Згідно ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI) та подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п.4 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI). 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до частин 2 - 4, 8, 12 статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі Інструкція №449). Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції №449). Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017 2020 років відповідно до оскаржуваної вимоги при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює. Матеріалами справи підтверджується, що ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-151642-54 від 10.11.2020 і від 10.02.2021 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в остаточній сумі 17044,78 грн.. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Згідно визначень, наведених у статті 14 Податкового кодексу України, (далі - ПК України): працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України); самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України). Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно- правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч.3 ст.4 Закону №5076-VI). Відповідно до ст.13 Закону №5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою ж встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, в постанові від 16.03.2021 у справі №500/2433/19, в постанові від 18.11.2021 у справі №620/3987/18. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судовим розглядом встановлено, що позивач 08 липня 2014 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР №000608 і в періоді, охопленому предметом цього спору, не займалася адвокатською діяльністю як самозайнята особа та не отримувала від неї доходу. Позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю у період, за який визначено суму боргу (недоїмки), реалізовувала не як самозайнята особа, а як найманий працівник, працюючи на посаді директора юридичного департаменту у ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг». Також встановлено, що роботодавець позивача щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 як найманого працівника у в розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати, що в сумі значно перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за позивача регулярно нараховує та сплачує роботодавець (ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг») в розмірі, що значно перевищує мінімальний, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску самим позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли така особа перебувала та перебуває працівником, а не як самозайнята особа, у протилежному випадку сплата єдиного внеску позивачем спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що винесені відповідачем спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому відповідачем протиправно винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-151642-54 в сумі 13744,78 грн і від 10.02.2021 за №Ф-151642-54 в сумі 17044,78 грн, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність їх скасування як протиправних та доводи апеляційної скарги у вказаній частині даного висновку не спростовують. Отже, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 за №Ф-151642-54; та від 10.02.2021 за №Ф-151642-54 підлягають задоволенню. Що стосується задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання відповідача виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи, яка має право на зайняття незалежною професійною діяльністю в сумі 17044,78 грн., то суд першої інстанції обґрунтовано врахував наступне. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Відповідно до підпункту 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України, до функцій контролюючого органу зокрема входить забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів. Пунктом 63.11 статті 63 ПК України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних. Пунктом 63.12 статті 63 ПК України, інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних. З 10.06.2016 набув чинності Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи (пункти 3-5 розділу І); З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників (пункт 1 розділу ІІ). У розділі VII Порядку визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена відповідальним юристом в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, щодня автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи. З 05.04.2021 діє Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, який містить аналогічні положення. Наведене свідчить, що зобов`язання відповідача виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з інтегрованої картки платника податків для вірного відображення даних в інформаційній системі органів ДФС не позбавляє суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов`язок прямо передбачений нормативно-правовим актом. Таким чином, при оскарженні платником податків і зборів індивідуального акта, яким контролюючим органом здійснено нарахування такому платнику відповідних податків і зборів, в тому числі і єдиного внеску, свідчить про наявність у платника матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та зобов`язань платника податків і зборів, що узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13.02.2018 у справі №816/2042/16. На підставі вказаного, з метою повного захисту порушених прав та інтересів позивача, суд першої інстанції цілком правильно вважав за необхідне зобов`язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення сум недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму в сумі 17044,78 грн, яку відповідач вимагає сплатити оскаржуваними вимогами. Отже, судом апеляційної інстанції відхиляються заперечення апеляційної скарги щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС у Тернопільській області виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 .. Що стосується доводів апеляційної скарги про неможливість розгляду в межах даної справи вимоги від 10.02.2021 року №Ф-151642-54, оскільки така заявлена з порушенням строків на звернення, а заява про зміну предмету позову по факту є збільшенням позовних вимог, то такі висновки відповідача на переконання суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, безпідставними та спростовуються наступним. Матеріалами справи підтверджується, що 16.03.2021 року позивачем подано до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову, якою позовні вимоги були уточнені шляхом доповнення вимогою про «визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2021 за №Ф-151642-54» та змінено суму вимоги про «зобов`язання ГУ ДПС у Тернопільській області виключити суми нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи, яка мас право на зайняття незалежною професійною діяльністю в сумі 17044,78 грн». Частиною 1 статті 47 КАС України передбачено, що позивач мас право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого виникає вимога позивача. Водночас, предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення у межах спірних правовідносин. Під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися лише шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин. Отже, зміна предмета позову означає зміну або доповнення вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, збільшення або зменшення розміру позовних вимог - визначає зміну кількісного показника позовної вимоги. Судом встановлено, що заява про зміну предмету спору в межах даної справи стосувалася доповнення позовних вимог новою вимогою, без зміни обставин, якими обґрунтовувалися такі вимоги, що спростовує суб`єктивні припущення відповідача. Щодо строків подання заяви про зміну предмету спору, судом враховується, що за заявою учасника справи суд поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.121 КАС України). Як вбачається з протоколу судового засідання від 07.12.2021 (а.с. 130) ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено строк для подачі заяви про зміну предмета спору та прийнято заяву до розгляду. Крім того, судом враховується, що заява про зміну предмета позову подана позивачем до розгляду справи по суті, а уточнені позовні вимоги забезпечать позивачу ефективний спосіб захисту прав та інтересів від порушень з боку податкового органу, що є першочерговим завданням адміністративного судочинства, яке спрямоване на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів. Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, як Закон прямої дії, мас найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2021 №11-рп/2012). Що стосується довідок, виданих ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг» про виплату заробітку ОСОБА_1 та сплачених сум страхових внесків, які на думку апелянта (відповідача) не є належними та допустимими доказами в межах даної справи, колегія суддів звертає увагу на наступне. Приписами частин 1 та 2 статті 73 КАС України унормовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.74 КАС України). Згідно статті 49 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати. Отже, законодавством визначено, що будь-яка інформація, яка стосується працевлаштування працівника, в тому числі виплати заробітної плати, страхових виплат, виплат за нього податків та зборів, може бути надана роботодавцем на запит такого працівника у формі довідки. Водночас, усі дані, якими володіє власник або уповноважений ним орган про розмір заробітної плати, страхові виплати працівника, є джерелами формування Державного реєстру застрахованих осіб і такі відомості направляються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та Пенсійного фонду, в тому числі від роботодавців як платників ЄСВ (ст.18 Закону №2464-VІ). Таким чином, відомості, які містяться в долучених до матеріалів справи довідках ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг» від 26.11.2020 №МТ-025 та від 26.11.2020 №МТ-026 про нарахування та сплату за ОСОБА_1 , як за працівника, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2019 рік та січень-жовтень 2020 року відповідають відомостям, що подані Товариством до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Пенсійного фонду. Відтак, згадані довідки ТОВ «СіЕфДжі Трейдинг» є належним та допустимими доказами підтвердження нарахування та сплату роботодавцем/страхувальником єдиного соціального внеску. Відповідно частин 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Підсумовуючи досліджені у справі фактичні обставини справи та наведені норми правового регулювання, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції при розгляді адміністративної справи дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог на підставі всебічно і об`єктивно встановлених обставин справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги відповідача таких висновків суду не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди із ними. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року в адміністративній справі №500/3884/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 28.04.2022 року