Постанова 4814 № 639/4512/15-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/4512/15-ц Номер провадження 22-ц/814/1118/22Головуючий у 1-й інстанції Гаврилюк С.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бардіна Іллі Сергійовича на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року у складі судді Гаврилюк С. М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: В травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 03.03.2011 між ним та відповідачем укладено договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_1 було надано розписку. На виконання договору позики він передав, а відповідач прийняв суму позики в розмірі 56 000 грн, яку останні зобов`язався повернути до 01.05.2011. Вказував, що в серпні 2012 року він звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до відповідача про стягнення боргу за вказаним договором позики, за результатами розгляду якого рішенням Московського районного суду м. Харкова стягнуто з відповідача суму боргу в розмір 56 000 грн, 2 189 грн в рахунок 3% річних, 1 288 грн в рахунок інфляції, 6 165 грн в рахунок відсотків відповідно до облікової ставки НБУ. В подальшому, рішенням апеляційного суду Харківської області скасоване заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.10.2013 у справі № 639/8220/13-ц та його позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним вище договором позики в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами у сумі 4 282,08 грн, три проценти річних у розмірі 1 758,25 грн та 336 грн інфляційних втрат, а всього - 6 376,33 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.11.2014 по справі № 639/9148/14-ц, яке набрало законної сили 15.12.2014, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 13 057,74 грн, що складається з: процентів за користування грошовими коштами в розмірі 4381,79 грн, суми інфляційних витрат в розмірі 7 065 грн, трьох процентів річних у розмірі 1610,95 грн, а також судовий збір в сумі 243,60 грн. Зазначав, що 23.12.2014 старшим державним виконавцем Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45950505 про стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за договором позики у сумі 13 057,74 грн. 27 січня 2015 року старшим державним виконавцем Жовтневого ВДВС Харківського МУЮ винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Однак, на час звернення до суду з даним позовом зведене виконавче провадження № 46230717 не закінчено, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, про що інформація розміщена на офіційному сайті Міністерства юстиції України https://trade.informjust.uа. Окрім того, відповідач своїх зобов`язань по сплаті боргу за договором позики не виконав, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 26 060,61 грн, що складається з процентів за користування відповідачем грошовими коштами в розмірі 6 477,57 грн, суми інфляційних витрат в розмірі 18 486,80 грн, трьох процентів річних у розмірі 1086,24 грн та сплачений судовий збір. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у загальній сумі 26 060,61 грн. Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 260,62 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача виник обов`язок сплати, а у позивача право донарахування процентів за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Не погодившись з вказаним заочним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Бардін І. С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість і незаконність рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач взагалі не знав про існування вказаної справи, оскільки жодних документів по справі не отримував, про дату, час і місце судових засідань не був повідомлений, що позбавило його права подати відзив на позовну заяву та інших заяв з процесуальних питань. Зазначає, що позивачем в позовній заяві було зазначено неправильну адресу його місця проживання, внаслідок чого він об`єктивно не міг дізнатися про існування вказаної справи та надати свої заперечення. Вказує, що пред`явивши вимогу ще у 2013 році про повернення позики та отримавши відповідне судове рішення про стягнення суми позики, позивач як кредитор та власник права вимоги своїм рішенням змінив спосіб та порядок виконання договору позики, а тому зважаючи на те, що позикові відносини між сторонами припинилися, підстав для стягнення процентів за користування позикою та будь-яких інших штрафник санкцій не має. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а заочне рішення суду залишити без змін. Розпорядженням від 25.03.2022 № 14/0/9-22 Верховний Суд передав територіальну підсудність Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частини четверта, шоста статті 19, стаття 274 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України). Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 03.03.2011 між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою позичальника, за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 позику в сумі 56 000 грн, яку останній зобов`язався повернути до 01.05.2011. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 56 000 грн, 2 189 грн в рахунок 3% річних, 1 288 грн в рахунок інфляції, 6 165 грн в рахунок відсотків відповідно до облікової ставки НБУ. В подальшому судами ухвалювались рішення про стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики, інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання. Так, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 серпня 2014 року було змінено заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2013 року у справі № 639/8220/13-ц та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами у сумі 4 282,08 грн, три проценти річних у розмірі 1 758,25 грн та 336 грн суми інфляційних втрат, а всього - 6376,33 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2014 року по справі № 639/9148/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4 381,79 грн, інфляційні витрати в розмірі 7 065 грн та три проценти річних у розмірі 1 610,95 грн. Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у цій справі, поданий до суду 13.05.2015, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачем не було виконано грошове зобов`язання по виплаті суми боргу позивачеві, останній має право на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а також на отримання процентів, розмір яких на підставі частини першої статті 1048 ЦК України визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. При цьому вказав, що наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з такими висновками суду, з огляду на наступне. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього України. Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором (договором позики), яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена правова позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) - (постанова ВП ВС від 08.11.2019, № 127/15672/16-ц|14-254цс19). У даній справі, встановивши, що борг відповідачем не повернуто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат в сумі 18 486,80 грн та трьох процентів річних від суми боргу - 1 086,24 грн за період прострочення з 08.09.2014 по 02.05.2015 і доводами апеляційної скарги висновки суду в цій частині не спростовуються. Разом з тим, стягнення судом процентів за договором позики в сумі 6 477,57 грн є помилковим, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно частини другої статті 1050 ЦК України. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі, а у разі прострочення позичальником виконання зобов`язань зі своєчасного повернення позики права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Зазначені правові висновки були враховані у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 383/869/14, від 10.02.2021 у справі № 331/3410/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 717/1223/17-цта інших. Оскільки умови укладеного між сторонами договору позики не містять іншого, право позивача на одержання процентів на підставі частини першої статті 1048 ЦК України припинилося із закінченням строку кредитування та у спірних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 ЦК України. З огляду на вказане, в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором позики в сумі 6 477,57 грн рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог. Оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення суду містить загальну суму стягнення заборгованості - 26 060,61 грн, що включає й суму процентів за договором позики, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність уточнення резолютивної частини рішення та викладення її у новій редакції. Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо необізнаності відповідача про існування вказаного позову та розгляд справи без його належного повідомлення про дату, час і місце засідання суду відхиляються апеляційним судом, так як спростовуються розпискою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 33), з якого вбачається, що 08.06.2015 ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження, позов з додатками та судову повістку у засідання 18.06.2015 о 9.00 по справі № 639/4512/15-ц. Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню та зміні. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у сумі 260,62 грн, за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 390,93 грн судового збору та понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката. За правилами частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно частин другої-п`ятої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У липні 2021 року стороною відповідача подано до апеляційного суду документи на підтвердження здійснення витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, копії яких 09.07.2021 направлено на адресу позивача ОСОБА_2 цінним листом. З наданих документів слідує, що за умовами Договору про надання професійної правничої допомоги від 09.03.2021 та Додаткових угод до нього від 09.03.2021 та 21.05.2021, укладених між ОСОБА_1 , Адвокатським об`єднанням «Правота» та адвокатом Колісниченко А. С., детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом та акту виконаних робіт № 2 від 09.07.2021, відповідачеві було надано професійну правничу допомогу зі складання апеляційної скарги, загальна вартість такої послуги склала 8 000 грн, що за відсутності клопотання позивача про зменшення їх розміру підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бардіна Іллі Сергійовича - задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року в частині стягнення процентів від суми позики в розмірі 6 477,57 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за договором позики. Змінити резолютивну частину заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року, виклавши її в такій редакції: Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за порушення грошового зобов`язання 18 486,80 грн інфляційних витрат та 1086,24 грн - три проценти річних від простроченої суми за період з 08.09.2014 по 02.05.2015, а всього - 19 573,04 грн. В іншій частині заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 червня 2015 року залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 195,75 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 97,30 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору та 1 991,20 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна