Постанова 4803 № 199/4399/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1453/22 Справа № 199/4399/21 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРДЕЙЛ» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - В С Т А Н О В И Л А : У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «СТАРДЕЙЛ» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору із ОСОБА_1 , що є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «СТАРДЕЙЛ», укладеного шляхом обміну електронними листами та повідомленнями в мережі Інтернет та застосунку Viber, позивачем було виконано роботу зі створення веб-сайту для продукції ТОВ «СТАРДЕЙЛ», однак останній відмовився оплатити її в повному розмірі, тривалий час вводячи позивача в оману та не виконуючи зобов`язання, чим завдав йому матеріальної та моральної шкоди. Як зазначив позивач, з ОСОБА_1 він співпрацював у маркетинговій сфері, рекламуючи його сервіс у пошуковій системі Google, дана співпраця була розпочата за допомогою сайту пошуку роботи https://kabanchik.ua/ua/task/1854589. 15 жовтня 2020 року до нього звернувся із інформаційним повідомленням у застосунку «Viber» ОСОБА_1 з проханням створити копію його веб-сайту для удосконалення діяльності ТОВ «СТАРДЕЙЛ», на основі дійсного веб-сайту, розміщеного за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цього ж дня, оцінивши вартість робіт, позивач повідомив про об`єм, вартість та строки робіт. Заявлена ним вартість робіт складала 1700 доларів США, що за офіційним валютним курсом Національного Банку України станом на 15 жовтня 2020 року було еквівалентно 48127,00 грн., з яких розмір передоплати складає - 400 доларів США, еквівалентні 11324,00 грн., на що ОСОБА_1 погодився, надавши свою згоду шляхом відправлення текстового повідомлення. 16 жовтня 2020 року позивач відправив технічне завдання та план виконання робіт, у якому було також вказано про необхідність придбання фото та відеоматеріалів, інших матеріалів для розробки веб-сайту, на що ОСОБА_1 також погодився, а позивач зобов`язався відправити першу частину виконаних робіт 01 листопада 2020 року. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 сплатив на картковий рахунок НОМЕР_1 лише 8000 грн., залишок передоплати у розмірі 3324 грн., яку необхідно було сплатити за умовами договору до початку виконання робіт, пообіцяв сплатити згодом, на що позивач повідомив, що роботу буде розпочато після внесення передоплати у повному обсязі. 26 січня 2021 року відправив залишок коштів передоплати в розмірі 3300,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2 та позивачем було розпочато роботу, хоча ОСОБА_1 недоплатив йому 24 грн.. 17 лютого 2021 року позивач відправив відповідачу на перегляд готові макети (складові, технічні мультимедійні частини сайту), а 01 квітня 2021 року позивач закінчив роботу розробкою веб-сайту та роботу було завершено, (https://newtab.store) адмінка (https://newtab.store/login) про що він інформував ОСОБА_1 , проте останній висловив претензії стосовно якості робіт, повного розрахунку за роботи не провів. Крім того спричинив позивачу моральну шкоду, яка виразилась у постійному психічному насиллі у вигляді погроз фізичного ушкодження з боку ОСОБА_1 , через що позивач був змушений звернутись до професійного психолога, якому було сплачено 9000,00 грн.. Враховуючи викладене, позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 виконати умови договору про створення веб-сайту та стягнути з ТОВ «СТРАЛЕЙЛ» та ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 36851,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що він не укладав з ФОП ОСОБА_2 електронного договору про створення веб-сайту, останнім доказів даному факту не надано. Враховуючи те, що грошові кошти у розмірі 8000 грн. набуті фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , з якою як зазначає ОСОБА_1 , він не пов`язаний жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, без правової підстави, у зв`язку з чим ФОП ОСОБА_2 зобов`язаний повернути безпідставно отримані грошові кошти. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 8000,00 грн.. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що між сторонами було укладено договір, в порядку, передбаченому законом. Крім того суд вказав, що факт порушення прав позивача в результаті винних дій відповідачів не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважав вимоги про відшкодування моральної шкоди необґрунтованими. При цьому відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання позивача повернути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 8000,00 грн. суд виходив з їх необґрунтованості та недоведеності того факту, що ОСОБА_2 набув грошові кошти, які належали ОСОБА_1 , оскільки факт переведення грошових коштів з його банківського рахунку на банківський рахунок ОСОБА_2 не підтверджено відповідними доказами. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального законів, просив рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та в частині віднесення судових витрат у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким зустрічні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 8000 грн. не підлягає доказуванню, так як вказана обставина визнана останнім і зазначена ним у його позові. Крім того, апелянт вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні на його користь витрат на правову допомогу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пунктом 4 ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. У ч. 6 ст. 11 даного Закону зазначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 ЗУ "Про електронну комерцію). Частина 5 ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. На підставі ч.6 ст.11 ЗУ "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір. Про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документу (ч. 12 ст.11 ЗУ "Про електронну комерцію"). Електронний договір, укладений у порядку, визначеному статтею 11 ЗУ "Про електронну комерцію", та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Суд на підставі оцінених доказів дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , оскільки ним не надано доказів, що між сторонами було укладено договір, в порядку, передбаченому законом. Суд вважав неналежним доказом укладання договору переписку позивача з невідомою особою у застосунку «Viber», оскільки ідентифікувати авторів вказаної переписки неможливо. Крім того така форма укладання договору суперечить вищенаведеним нормам Закону. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд виходив з недоведеності факту порушення його прав в результаті винних дій відповідачів а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди вважав необґрунтованими. Рішення в цих частинах не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного оскарження. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача повернути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 8000,00 грн., з огляду на наступне. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У порушення вказаних норм права ОСОБА_1 не надано належних, достовірних та допустимих доказів того факту, що ОСОБА_2 набув грошові кошти, оскільки факт переведення грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 на банківський рахунок ОСОБА_2 не підтверджено відповідними доказами. Доводи апелянта в скарзі про те, що отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 8000 грн. не підлягає доказуванню, так як вказана обставина визнана останнім і зазначена ним у його позові, а також те, що суд безпідставно відмовив у стягненні на його користь витрат на правову допомогу, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Крім того, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення в оскаржуваній частині. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. Рішення в оскаржуваній частині як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Законність рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко