Постанова 4803 № 180/1264/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/555/22 Справа № 180/1264/20 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: Головуючого Куценко Т.Р. суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О. за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Марганецьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхуванняч України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 15 квітня 2001 року при виконанні трудових обов`язків, внаслідок нещасного випадку, він отримав виробничу травму. Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом був складений лише 01 грудня 2009 року, а страхові виплати Фондом соціального страхування від нещасних випадків почалися лише з 05 березня 2010 року. Вважає, що з вини підприємства, яке не подало у відповідні державні органи документи про нещасний випадок, йому своєчасно не визначено суми відшкодування шкоди, тому вважає, що відповідач повинен сплатити йому своєчасно не виплачені суми відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я. Просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду заподіяною ушкодженням здоров`я у розмірі щомісячної страхової виплати призначеної Фондом соціального страхування України станом на 12 березня 2019 року за період з 01 травня 2001 року по 31 березня 2010 року на загальну суму 771850 грн. 66 коп. Також просить суд стягнути з відповідача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які він поніс, зазначивши про те, що відповідач достеменно був обізнаний про нещасний випадок на виробництві та що внаслідок цього позивачеві була заподіяна виробнича травма, а тому відповідач повинен був самостійно підготувати відповідні документи для проведення розслідування нещасного випадку та своєчасно скласти відповідні акти про розслідування, у відповідності до вимог Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року №623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 року №923) та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, зі змінами, що діяли на дату нещасного випадку, які подати до державних органів для нарахування та виплати шкоди, а не перекладати відповідальність за неповідомлення Фонду соціального страхування про нещасний випадок на працівника підприємства, що і призвело до складання акту за формою Н-1 лише 01 грудня 2009 року, тоді як нещасний випадок трапився 15 квітня 2001 року, що позивач вважає порушенням його права на одержання відшкодування за період з 01 травня 2001 року по 31 березня 2010 року, що у сумі становить 771 850,66 грн., виходячи з щомісячного розміру, встановленого постановою Марганецького відділення Фонду від 12 березня 2019 року. АТ Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат не скористався своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 15 квітня 2001 року позивач перебував в трудових відносинах з відкритим акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником прав та обов`язків якого на теперішній час являється відповідач, що підтверджується відомостями внесеними до трудової книжки позивача (а. с. 31-34). 15 квітня 2001 року о 18-00 год. з ОСОБА_1 при виконанні трудових обов`язків стався нещасний випадок, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав травму у вигляді субарахноідальний крововилив базальної локалізації. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь шкоду заподіяну ушкодженням здоров`я у розмірі щомісячної страхової виплати призначеної Фондом соціального страхування України станом на 12 березня 2019 року за період з 01 травня 2001 року по 31 березня 2010 року на загальну суму 771850 грн. 66 коп. Суд першої інстанції не погодився з доводами позивача щодо визначеного позивачем періоду відшкодування шкоди, з чим також погоджується і колегія суддів. Так, судом першої інстанції встановлено, що нещасний випадок на виробництві з ОСОБА_1 стався 15 квітня 2001 року. За період з 15 квітня 2001 року по 28 жовтня 2009 року ОСОБА_1 не повідомляв відповідача про отримання ним виробничої травми яка сталася з ним на виробництві. Суд першої інстанції вірно надав правову оцінку посиланням позивача, які дублюються і в обгрунтуванні апеляційної скарги, що саме з вини підприємства, яке не подало своєчасно у відповідні державні органи документи про нещасний випадок, йому не було призначено та виплачено відшкодування шкоди, не відповідає дійсності. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на п. 10 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях, затверджене Постановою КМУ від 10.08.93 р. N 623(в редакції постанови КМУ від 17.06.98 р. N 923) із внесеними змінами та доповненнями, що втратило чинність відповідно до Постанови КМУ від 21.08.2001 р. N 1094. Згідно п. 12 вказаного Положення власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник служби охорони праці підприємства, керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції. Повідомлення про нещасний випадок з ОСОБА_1 , який стався 15 квітня 2001 року, було отримано відповідачем від позивача 28 жовтня 2009 року у формі заяви від 27 жовтня 2009 року (а. с. 51). Отже, відповідач дізнався про нещасний випадок з позивачем ОСОБА_1 тільки 28 жовтня 2009 року. На підставі отриманої заяви ОСОБА_1 від 27 жовтня 2009 року, згідно Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві НПАОП 0.00-6.02-84, затвердженого постановою КМУ від 25.08.2004 р. N 1112, відповідачем було організовано та проведено відповідною комісією розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 15 квітня 2001 року, за результатами проведеного якого було складено Акт № 43/1 форма № Н-1 та Акт по формі Н-5 (а. с. 7-14). Таким чином, відповідач після одержання повідомлення про виробничу травму, яка сталася з позивачем ОСОБА_1 15 квітня 2001 року своєчасно провів розслідування та склав акти по формі Н-1 та Н-5 згідно чинного законодавства. Відповідно виписки із акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 10 березня 2010 року ОСОБА_1 при первинному огляді безстроково встановлено 50 % втрати професійної працездатності у зв`язку із травмою на виробництві, встановлено третю групу інвалідності (а. с. 15-18). Постановою Марганецького відділення Управління від 13 квітня 2010 року ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності в розмірі 2810,93 грн. з урахуванням середньомісячної заробітної плати для розрахунку страхових виплат в розмірі 5621,86 грн. В подальшому, відповідно до постанови "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати відповідно до п. 2 ст. 37", позивачу щорічно перераховується щомісячна страхова виплата. Тобто судом першої інстанції вірно встановлено момент виникнення правових підстав для початку відшкодування шкоди позивачеві у встановлений законом спосіб, а хоча у позивача і виникло право на відповідне відшкодування ще у 2001 році, останній не скористався встановленою законодавством процедурою та не сповістив підприємство своєю відповідною заявою про проведення розслідування нещасного випадку з якою звернувся лише у 2009 році. Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнським об`єднанням профспілок. Згідно статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Оскільки закон покладає обов`язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини. Судом першої інстанції встановлено, що з моменту звернення позивача до відповідача із заявою про проведення розслідування та складання актів, відповідач не уникнув свого, затвердженого нормами діючого завонодавства, обовязку з проведення розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 15 квітня 2001 року на виробництві, з належним оформленням його документально. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок позивача є необгрунованим, оскільки не може мати місця у вказаний ним період з 01 травня 2001 року по 31 березня 2010 року, оскільки Нікопольською МСЕК первинно було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10 березня 2010 року відповідно до довідок серія 10 ААА № 002348, серія 10 ААА № 000150 від 10 березня 2010 року, які не розповсюджуються та не можуть бути підставою для розрахунку суми відшкодування у вказаний позивачем період. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку доводи апелянта фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини даної справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, оскільки висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров