Постанова 4857 № 300/3275/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3275/21 пров. № А/857/22919/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідач Кушнерика М.П., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року, прийняте суддею Григорука О.Б. в м. Івано-Франківськ, в порядку письмового провадження, у справі № 300/3275/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури вихідну допомогу у розмірі 37836,00 гривень та середній заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1801,71 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на момент звільнення не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено вихідної допомоги при звільненні. Позивач зазначає, що нездійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема передбаченої статтею 44 Кодексу Законів про працю України суттєво погіршило становище позивача та обмежило реалізацію його законних інтересів в частині трудових прав. Закон України «Про прокуратуру» не регулює вказане питання, зокрема немає прямої заборони щодо здійснення таких виплат. У зв`язку із невиплатою частини належних виплат при звільненні позивачу, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано Івано-Франківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржили сторони. Позивач покликаючись на порушення норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Апеляційні вимоги обгрунтовані тим, що при вирішенні спору судом порушено вимоги ст. 44, 47 КЗпП України, якими чітко встановлено розмір вихідної допомоги, що підлягає виплаті працівнику у день звільнення. Зазначає, що обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України виникає у роботодавця у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. Відтак, період не проведення остаточного розрахунку із працівником розпочинається з дня звільнення, а не з дня вирішення спору судом, як зазначено в апеляційній скарзі. Враховуючи наведене, висновок суду про відмову в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.12.2020 по день ухвалення рішення судом з розрахунку середньої заробітної плати у розмірі 1801,71 грн. не грунтується на законі та суперечить обставинам справи. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити. Стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі 37836,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 31.12.2020 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1801,71 грн. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 37836,00 грн. Відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до вимог спеціального законодавства наказ прокурора області про звільнення позивача з посади та органів прокуратури не містить посилань на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як на підставу звільнення. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону не передбачена. Таким чином відповідачем проведений повний розрахунок із позивачем у день його звільнення. Вважає, що позивачкою порушено строк звернення до суду встановлений статтею 122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок проведено 30.12.2020, а до суду позивачка звернулась 26.06.2021. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивачки та відповідача слід задоволити частково, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури в період з 17.04.2007 по 30.12.2020, що підтверджується копією трудової книжки. Наказом Івано-Франківської обласної прокуратури № 1268к від 21 грудня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Івано-Франківської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачці виплати при звільненні. Не погоджуючись із розрахунком при звільненні, вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернулася до суду. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України та відмовив в задоволенні вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як передчасні вимоги. Щодо права прокурора після звільнення на виплату вихідної допомоги неодноразово висловлював позицію Верховний Суд у постановах від 23.12.2020 року у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 року у справі № 260/1890/19, від 15.04.2021 року у справі № 440/3166/20, від 24.06.2021 року у справі № 420/4887/20, зазначивши, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 вказаного Закону (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП України. Відтак, не виплативши позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні, відповідач тим самим порушив її гарантовані трудові права при звільненні. Проте, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Факт звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати їй вихідної допомоги. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках вихідну допомогу. Таким чином, позивачка при звільненні з органів прокуратури 30 грудня 2020 року мала право на отримання вихідної допомоги. Розрахунок з позивачкою проведено 28 грудня 2020 року, що не оспорюється сторонами. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Крім того, колегія суддів окремо обумовлює ту обставину, що вихідна допомога та середня заробітна плата за час затримки розрахунку, в тому числі вихідної допомоги при звільненні, не належить до складових заробітної плати, що зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 у справі № 711/4010/13-ц, а тому до даних правовідносин слід застосовувати саме ці строки звернення до адміністративного суду. За змістом ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 18.03.2021 року у справі № 200/11827/19-а. Судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано та не надано оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду. Позивач у позовній заяві зазначає, що на свою заяву від 30 січня 2020 (а.с.28) так в заяві зазначено, дізналася про порушення своїх прав з листа-відповіді відповідача № 21-68-вих-21, який отримала в травні 2021, а до суду звернулась з даним позовом поштовими засобами зв`язку 29 червня 2021 (а.с. 1 30) З наявного у справі листа відповідача № 21-68-вих-21, на який покликається позивачка, вбачається, що такий датований 22.02.2021 (а.с.29). Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги покликання позивачки в позовній заяві на те, що хоча лист відповідача № 21-68вих-21 від 22.02.2021, однак нею отримано 27 травня 2021, оскільки в матеріалах справи відсутні такі докази. Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що з 30.12.2020 року дня звільнення, слід обчислювати строки звернення до суду, оскільки саме з цієї дати позивачці повинно було бути достеменно відомо про її порушене право на отримання вихідної допомоги при звільненні. Позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, окрім як того, що дізнався про порушення своїх прав з листа № 21-68вих-21. Однак, колегія суддів не приймає вказаний аргумент як достатній для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер. Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, суду надано не було, в тому числі і під час апеляційного провадження. За змістом ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Ст. 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст. 238, 240 цього Кодексу. Ст. 240 КАС України визначає, що позов залишається без розгляду з підстав, визначених чачстиною третьою та четвертою ст. 123 цього Кодексу. Щодо позовних та апеляційних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, то такі не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення позовних вимог без розгляду, в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні та відмови в задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Івано-Франківської обласної прокуратури задоволити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі № 300/3275/21 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги - залишити без розгляду. В задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула