Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5382/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5382/20 пров. № А/857/23595/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,- суддя (судді) в суді першої інстанції Дудар О.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 26 липня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 20 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною відмову у нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 22 травня 2008 року по 24 серпня 2010 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 17 серпня 2018 року; зобов`язати нарахувати та виплатити щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за періоди з 22 травня 2008 року по 24 серпня 2010 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення за періоди з 22 травня 2008 року по 24 серпня 2010 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та починаючи з 17 серпня 2018 року. На обгрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Вказує, що у зв`язку з цим, позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії та додаткової пенсії у вказаних розмірах, однак відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст.39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 22.05.2008 по 24.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.08.2018, зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за періоди з 22.05.2008 по 24.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно; зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення за періоди з 22.05.2008 по 24.08.2010 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.07.2018 по 19.01.2020 залишено без розгляду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.01.2020 по 26.07.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплатити ОСОБА_1 починаючи з 20.01.2020 по 26.07.2021 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції до 01 січня 2015 року. Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 20 січня 2020 року по 26 липня 2021 року щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення в частині зазначення кінцевої дати (26 липня 2021 року), по яку позивачу слід нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії та прийняти в цій частині нове рішення про виключення цієї кінцевої дати. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині зазначення кінцевої дати нарахування і виплати підвищення до пенсії є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням органів Пенсійного фонду України, обмежуючи в оскаржуваному рішенні нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії кінцевою датою, суд першої інстанції безпідставно привласнив не надане йому повноваження. Вказує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, суд першої інстанції мав зазначити лише початкову дату, з якої слід нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Згідно з частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, в апеляційному порядку переглядається рішення в частині зазначення кінцевої дати нарахування і виплати підвищення до пенсії. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, отримує пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Корост Сарненського району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона). У період з 22 травня 2008 року по 24 серпня 2010 року позивач отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статей 39, 51 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але в розмірі визначеному постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року, № 530 від 28 травня 2008 року та № 654 від 16 липня 2008 року. У період з 01 січня по 02 серпня 2014 року позивач отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року. Починаючи з 01 січня 2016 позивач взагалі не отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначені обставини підтверджуються, паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 06 листопада 1999 року Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області, посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 09 грудня 1994 року Рівненською обласною державною адміністрацією, пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , довідкою про перебування на обліку від 08 вересня 2020 року №637/04-02-16, відомостями з особового рахунку № НОМЕР_3 (а.а.с.4-8, 39-41). На звернення позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22 травня 2008 року по липень 2011 року, з 01 січня 2014 року по серпень 2014 року та з 17 липня 2018 року по січень 2020 року відповідач листом від 27 лютого 2020 року № 1655-1151/К-02/8-1700/20 повідомив про те, що підстави для перерахунку пенсії за вказані періоди відсутні (а.а.с.10-11). Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії та зобов`язання нараховувати та виплатити позивачу починаючи з 20 січня 2020 року по 26 липня 2021 року доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. З адміністративного позову слідує, що позивач, зокрема, просила визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії починаючи з 17 серпня 2018 року, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року, залишено без розгляду частину позовних вимог за період, зокрема, починаючи з 17 липня 2018 року по 19 січня 2020 року. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 серпня 2018 року № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 серпня 2018 року № 6-р/2018 та ст. 39 Закону №796-ХІІ були наявні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату підвищення до пенсії, виплата якої здійснювалася на підставі положень, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав таких осіб, та на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган Пенсійного фонду мав відновити виплату такого підвищення до пенсії громадянам України у встановленому законом розмірі до настання змін у законодавстві щодо такої виплати. Оскільки після прийняття 17 серпня 2018 року Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 жодних змін до ст. 39 Закону № 796-ХІІ внесено не було (тобто ця норма діє в редакції, чинній з 09 липня 2007 року), правовий статус позивача також не змінився, то будь-які підстави для обмеження в часі нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відсутні. Адміністративна справа № 460/5382/20 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи № 240/4937/18. Отже, вирішуючи спір у даній справі, слід враховувати правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 21 січня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у цій справі, які не обмежують нарахування та виплату доплати до пенсії кінцевим строком. Колегія суддів звертає також увагу на те, що згідно зі ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право на яке громадянину гарантується. Виходячи із самого визначення поняття «пенсія», щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам. Аналогічна правова позиція щодо застосування строку виплати пенсії вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2012 року (№ 21-239а11) та постанові від 19 березня 2013 року (№ 21-53а13). Відтак, доплату до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, що нерозривно пов`язана з виплатою пенсії, не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання такого підвищення, яке повинне виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати підвищення до пенсії. Відповідно до частини 2 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний спір, однак прийшов до помилкового висновку в частині обмеження нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії кінцевою датою (26 липня 2021 року). Таким чином рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року слід змінити шляхом викладення абзаців другого і третього резолютивної частини рішення у новій редакції без зазначення кінцевої дати нарахування та виплати доплати до пенсії. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду, з урахуванням висновків та обставин встановлених вище. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 460/5382/20 змінити, виклавши абзаци другий і третій резолютивної частини цього рішення у такій редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.01.2020. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати та виплатити ОСОБА_1 починаючи з 20.01.2020 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік)». В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 26 квітня 2022 року.